Давньоруський період
(IX-XIII ст.)

Давньоруські пам’ятки в Бердичівському районі представлені неукріпленими селищами, городищами та грунтовими могильниками. На багатьох з них чітко простежується спадкоємність і взаємозв’язок з попередніми археологічними культурами, особливо це стосується поселень біля сіл Райки і Слободище. Селища та могильники даного періоду виявлені також біля сіл Гвоздава, Швайківка, Соснівка, Маркуші. На території міста, на лівому березі р. Гнилоп‘ять, в районі вулиці Дружби та в урочищі “Жмурі”, було зібрано уламки посуду давньоруських часів з характерним лінійно–хвилястим орнаментом та різко вигнутим назовні вінцем. Така кераміка часто зустрічається на території всього району. Знайдено також численні шиферні пряслиця, залізні наконечники списів, серпи та зернотерки. Особливо багатими на знахідки є околиці с. Слободище (урочища “Белько”, “Киселівка”, “Глинище”, “Гірка” та “Широке озеро”). Тут під час археологічних розкопок 1954 р. виявлено рештки залізоробних майстерень із залишками горнів, криці, шлаків та глиняних продухів. Рештки укріплених городищ є біля сіл Райгородок та Бистрик. Одним з найбільш досліджених у масштабах України є Райковецьке городище.

Городище займало високий лівий берег р. Гнилоп’ять. Зі сходу воно обмежене заплавою цієї річки, а на півдні - її притокою Рублянкою. Саме городище неправильної округлої форми з площею 1,25 га. Укріплювалося воно оборонною системою з двох рядів валів і ровів. На верхній частині валу встановлювався дерев’яний частокіл. При будівництві укріплень спочатку ставили дерев’яні кліті – тараси, які потім засипали землею і глиною, а з внутрішньої сторони прибудовували житла та будівлі господарського призначення. Їх горище засипалося глиною і служило майданчиком, на якому за частоколом стояли під час облоги захисники. По всьому колу будівель ми бачимо поєднання малих приміщень з печами, а більших - без них. Окрема сім‘я займала два приміщення, в одному з яких була кухня, а в другому – світлиця. Всього таких жител нараховується 23 - 24, певно саме така кількість сімей тут проживала. Всередині городища стояли залізоробна майстерня і кузня, а в цілому центр був незабудованим - сюди під час нападу ворогів заганяли худобу. Цікаво, що схожа система розміщення жител була ще у трипільські часи. За межами городища був розташований посад, у якому жили ремісники і селяни. Можливо, він теж був оточений валом, але слідів його не збереглося.

Городище займало високий лівий берег р. Гнилоп’ять. Зі сходу воно обмежене заплавою цієї річки, а на півдні - її притокою Рублянкою. Саме городище неправильної округлої форми з площею 1,25 га. Укріплювалося воно оборонною системою з двох рядів валів і ровів. На верхній частині валу встановлювався дерев’яний частокіл. При будівництві укріплень спочатку ставили дерев’яні кліті – тараси, які потім засипали землею і глиною, а з внутрішньої сторони прибудовували житла та будівлі господарського призначення. Їх горище засипалося глиною і служило майданчиком, на якому за частоколом стояли під час облоги захисники. По всьому колу будівель ми бачимо поєднання малих приміщень з печами, а більших - без них. Окрема сім‘я займала два приміщення, в одному з яких була кухня, а в другому – світлиця. Всього таких жител нараховується 23 - 24, певно саме така кількість сімей тут проживала. Всередині городища стояли залізоробна майстерня і кузня, а в цілому центр був незабудованим - сюди під час нападу ворогів заганяли худобу. Цікаво, що схожа система розміщення жител була ще у трипільські часи. За межами городища був розташований посад, у якому жили ремісники і селяни. Можливо, він теж був оточений валом, але слідів його не збереглося.