Литовсько-польський період
(ХІV – кінець ХVІІІ ст.)

Руйнація Київської держави боляче відбилася на становищі жителів України. Період другої половини XIIІ- початку XIV ст. - час існування автономних общин з вічем і старійшинами. Мало пов'язані одна з одною, вони ставали легкою здобиччю татарських загонів. Центральна влада в Золотій Орді не мала ні можливостей, ні бажань припинити ці розбої, а ханських баскаків цікавила лише виплата данини. І тут вони були невблаганними. Римсько-католицький монах Плано Карпіні, який проїздив через Правобережну Україну в 1246 р., писав, що баскаки, перерахувавши жителів, зобов'язали їх платити щорічну данину шкірами ведмедів, бобрів, лисиць, а тих, хто не давав цього, забирали в рабство. Він же повідомляв про страшні спустошення, здійснені татарами: " Когда мы ехали через их земли, то находили бесчисленные головы и кости мертвых людей, лежавших в поле". Особливо постраждав край під час міжусобиць Ногая і Тохти в кінці ХІІІ ст. І не дивно, що в літописах північно-східної Русі все частішими стають згадки про переселенців з Київщини і Волині.Руйнація Київської держави боляче відбилася на становищі жителів України. Період другої половини XIIІ- початку XIV ст. - час існування автономних общин з вічем і старійшинами. Мало пов'язані одна з одною, вони ставали легкою здобиччю татарських загонів. Центральна влада в Золотій Орді не мала ні можливостей, ні бажань припинити ці розбої, а ханських баскаків цікавила лише виплата данини. І тут вони були невблаганними. Римсько-католицький монах Плано Карпіні, який проїздив через Правобережну Україну в 1246 р., писав, що баскаки, перерахувавши жителів, зобов'язали їх платити щорічну данину шкірами ведмедів, бобрів, лисиць, а тих, хто не давав цього, забирали в рабство. Він же повідомляв про страшні спустошення, здійснені татарами: " Когда мы ехали через их земли, то находили бесчисленные головы и кости мертвых людей, лежавших в поле". Особливо постраждав край під час міжусобиць Ногая і Тохти в кінці ХІІІ ст. І не дивно, що в літописах північно-східної Русі все частішими стають згадки про переселенців з Київщини і Волині.

Перед краєм постала проблема відновлення державних структур і звільнення від татарського свавілля. Замість ослабленого і частково знищеного князівського дому Рюриковичів виконання цієї задачі взяли на себе литовські князі Гедиміновичі, які в ХІV ст. поступово починають встановлювати контроль над територією колишньої Київської Русі. Їхні швидкі успіхи не будуть здаватися дивними, якщо враховувати, що литовські князі мало що змінювали в повсякденному житті місцевого населення. А незабаром і самі переймали звичаї, закони і релігію Русі. В зв'язку з цим, деякі історики вважають, що Велике князівство Литовське фактично було Західно-Руською державою. Остаточно землями східної Волині і Київщини литовські князі оволоділи після битви на річці Сині Води в 1362 р., в якій литовсько-руське військо на чолі з князем Ольгердом отримало перемогу над татарами. Після цього південь сучасної Житомирщини відходить до Київського удільного князівства, яким став правити син Великого князя Литовського Ольгерда Володимир.

Відновлення державних структур стабілізує життя в краї, в зв'язку з чим починається приток переселенців з північних і західних районів. Небезпека татарських набігів змушувала їх будувати укріпленні замки, про які історик М.Владімірський-Буданов писав: ”Замки были укреплениями незначительными по