Содержание

ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА
ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА РЕДКОЛЕГІЯ ТОМУ
ЗВОДУ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ  

ПАМ’ЯТКИ
І ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ
ІСТОРІ­­­Ї ТА КУЛЬТУРИ
НА БЕРДИЧІВЩИНІ

Випуск 5

ЖИТОМИР «ПОЛІССЯ»
2005

м. БЕРДИЧІВ

1. Місто обласного підпорядкування, районний центр. Розташо
ваний на р. Гнилоп’яті (притока р. Тетерева), за 44 км на південь

від Житомира. Залізнична станція на магістралі Санк-Петербург-Оде-
са, Ужгород-Харків, Київ-Берлін, Сімферополь-Варшава. Автоста
нція. Через місто проходять автошляхи Мінськ-Ізмаїл, Біла Церк-
ва-Кременець. Населення 86,2 тис. осіб (2005).

Бердичів лежить у межах Придніпровської височини. Поверх
ня підвищена, полого-хвиляста та погорбована рівнина. Покла-
ди каоліну, граніту, суглинків, будівельного піску та торфу. В ґрун-
товому покриві переважають чорноземи, дерново-підзолисті,
лучні, торфові ґрунти.

Територія, на якій розташоване місто, була заселена ще в 2-му
тисячолітті до н. є. Археологічними дослідженнями виявлені по-
селення доби бронзи між лівим берегом Гнилоп’яті й консерв-
ним заводом, на північній околиці - скіфські кургани, на мисо-
видному підвищенні річки - слов’янські поселення черняхівської
культури (1, с. 102).

Попередником міста було давньоруське городище, що знахо-
дилося на високому березі р. Гнилоп’яті серед лісів і слабо заселе-
них пустощів. З двох сторін його оточувала річка, а з третьої - при-
тока річки, яка і нині протікає під вулицею Б. Хмельницького. По
ступово городище розросталося, укріплювалося, з часом з’явився
дерев’яний замок. Його поява пов’язується з родом Тишкевичів -
Каленика Мишковича, який вважається засновником названого
роду (2, с.77). 1437 великий князь Свидригайло своєю грамотою по-
жалував Каленику ці землі за вірну службу в тодішньому Житомир-

ському повіті Київського воєводства в довічну й непорушну влас
ність йому та його дітям (3,с.12) (див. Додаток № 1).

В історичній та краєзнавчій літературі зустрічаються різні дати
заснування Бердичева (див. Додаток № 2). Документ, який міс
тить першу документовану дату 1545 про Бердичів і його влас
ника Тишкевича, знаходиться в "Актах о заселении юго-запад
ной России», що в "Архиве Юго-Западной России" (4, с.41). Пер
ша поява Бердичева на географічній карті датована 1613 (Литва)
(5, с.14) (див. Додаток № 3).

Існують різні версії щодо походження назви міста. В 1846 на
шпальтах "Киевских губернских ведомостей" з’явилася гіпотеза,
що назва Бердичева походить від імені кочового племені берен
деїв, яке з кінця 11 -го ст. зосередилося в Пороссі для захисту Русі
від половецьких нападів. Відомий історик Б.Д. Греков відстою
вав саме таке тлумачення (6, с.349). Однак Поросся знаходилося
в межиріччі Росі та Стугни, і до Бердичева розселення берендеїв
не доходило (7, с.565). Інші дослідники вважали, що назва міста
походить від власного імені Бердич.

Науково обґрунтовану версію виклав німецький мовознавець
Макс Фасмер (1886-1962),іноземний член АН СРСР (1928),у своє
му "Этимологическом словаре русского языка" (1950). Він виво
дить назву міста від давньослов’янського бердо, що означає "прі
рва, урвище" (8, с.152). Місто дійсно розкинулося над прірвою.

Бердичівський археолог Г.Г. Богун в 1968 слідом за М. Фасмером
стверджував, що назва міста походить від слова "бердо" і озна
чає гора (9, с.102). Однак краєзнавець зі Львова С.М. Наумчук
заперечував йому, стверджуючи, що бердо є назвою однієї з час
тин механізму ткацького верстата, оскільки в давні часи ніби в
цій місцевості жили бердичі-майстри, що виготовляли берд (10,
с 121). Крапка над "і" в історії щодо назви міста ще не поставлена.

Із символом Бердичеву не пощастило, бо тільки 1844 місто
стало повітовим центром. Через десять років місцевий землемір
запропонував герб: щит ділився на чотири поля, в першому зо
бражено кадуцея (символ торгівлі), у другому-ріг достатків тре
тьому - коня, що скаче (вказував на торгівлю кіньми), а в чет-

вертому - козака з пікою в правій руці (як свідчення ролі Семена
Палія в історії міста). Проте герб офіційно не було схвалено (11,
с.73). 1867 з’явився інший проект, який описав у своїй книзі
Л. Похилевич (12, с.251). Це був фактично махновський герб, і
два різні міста послуговувалися однаковими гербами до початку
20-го ст. Лише в 1998 сесія міської ради затвердила новий герб і
його опис, на якому зображено бойову сокиру бердиш та жезл
бога торгівлі Меркурія, що символізує минуле міста як одного з
основних центрів торгівлі (13, сі) (див. Додаток № 4).

Після прийняття Люблінської унії (1569) - угоди про об’єд
нання Польщі й Литви в єдину державу Річ Посполиту, Бердичів
увійшов до складу шляхетської Польщі та перебував у власності
Василя Тишкевича. В його власності знаходилися ще Слободи-
ще, Селець, Пулини, Білополе, Кодня, Озеряне (14, с.41).

З другої половини 16-го ст., коли порідшали татарські набіги,
посилилася колонізація українських земель, Тишкевичі стають
власниками великих латифундій на Бердичівщині (15, с.281). Вони
різними обіцянками й посулами стали запрошувати на запустілі
землі селян, обіцяючи їм звільнення від податків на певний строк.
Поступово довкола Бердичева йде згущення сільської людносгі,по-
мітно збільшилося й населення села. На кінець 16-го ст.

у ньому налічувалося 140 чол., що жили навколо дерев’яного за
мку, біля якого знаходилися гребля з млином і ставком. Згодом
була зведена Михайлівська церква, яку збудував ще Василь Тиш-
кевич і передав їй образ Пресвятої Богородиці, що перейшла йому
у спадок. Церква розміщувалася на тому місці, де пізніше буде
збудований будинок кармелітів. Церква спалена 1794 польськи
ми конфедератами. Була ще Успенська православна дерев’яна це
рква, яка також зазнала руйнації, а на її місці 1837 споруджена нова
(16,с.253-254).

Наступником В.Тишкевича став його онук Федір, який, разом
зі своїми братами, значно збільшує маєтностга повинності щодо
своїх підлеглих. їх рід стає відомим серед землевласників Київ
щини (17, с.560). Особливу увагу Тишкевичі приділяли вирощуван
ню збіжжя, оскільки з другої половини 16-го ст. вся південно-захід-

на Україна, в тому числі Бердичівщина, увійшли в район збіжного
експорту. Збіжжя стало мати грошову вартість таку, як перед цим
мали мед, шкіри, худоба (18, с 197).

Селяни потерпали не тільки від зростання панщини, а ще й від
сусідських воєн і сутичок між князями й панами, які з кінця 16-го до
початку 18-го ст. ст. стали звичними. Актова книга, що велася в Жи
томирі, наповнена скаргами та позивами. Імена родини Тишкевичів
рясніють на сторінках цих документів (19,с.121,140,298,325). Тиш-
кевичі постійно воювали з Ружинськими та Острозькими князями.

Так, у 1613 у сусідській війні Тишкевичів з Острозькими під час наїзду
на с.Махнівку Житомирського повіту захоплено у 48-ми мешканців
села 1215 кіп жита, 1115 кіп пшениці, а в 25-ти з них - ще й 1375 возів
сіна (20, с.146,151) (див. Додаток № 5).

Постійні напади, грабунки й побиття, а також зростання залежно -
сті від пана примушували селян покидати рідні оселі й вдаватися до
втеч, шукаючи кращої долі. До того ж підлегле православне населення
відчувало всезростаючий тиск католицизму. Сам Федір Тишкевич при
ймає уніатську віру, а його син Ян стає католиком.

Охороняючи свої маєтності від нападів татар, 1627 Ян Тишке
вич організував похід проти кримських татар й сам його очолив.
Похід зазнав поразки, а воєвода потрапив до полону. Після повер
нення він стає ревним прибічником католицизму. 1630 дарує свій
замок у Бердичеві та земельну ділянку під будівництво кармелітсь
кого монастиря. На свій кошт став утримувати ченців ордена бо
сих кармелітів (21,с.ЗО). 1642 костьол було зведено й освячено, йому
Тишкевич передає старовинну ікону Божої Матері, що з давніх-да
вен вважалася чудотворною. її встановили в збудованому, заглиб
леному в землю храмі, який дістав назву "дольного" нижнього. На
поклоніння іконі з усіх частин Речі Посполитої сходилися безліч
прочан (22, с.63).

В грамоті про заснування монастиря Бердичів уперше було на
звано містечком (1627) (23, с.490). За рахунок королівської казни
укріплюються фортечні мури, поглиблено рів, встановлено пере
хідний міст біля головних воріт і введено гарнізон, озброєний арти-

лерією. З цього часу монастир перетворився на один із центрів пока
толичення українського народу Правобережної України.

З початком Української національної революції 1648-1676 Бер
дичів опинився у вирі її подій. Уже в червні-липні 1648 мешканці бер
дичівської землі відчули на собі кривавий похід 6-тисячної армії Іє-
ремія Вишневецького, який, стинаючи "винного й невинного", про
ліг і через Бердичів. Князь вважав себе месником за поразку поль
ського війська в Корсунській битві (травень 1648) (24, с 184). Козаць
ке військо на чолі з Максимом Кривоносом переслідувало Вишневе
цького, який після сутички під Махнівкою направився до Бердичева
й звідти зумів утекти. 18 липня 1648 населення міста вітало козаків,
вступало до їхніх полків (25, с.283-284). Були зруйновані замок і мо
настир босих кармелітів. З того часу Бердичів увійшов до Київського
полку, став сотенним містом, і в ньому постійно стояв козацький
гарнізон (26, с 108,117).

Власник міста Я.Тишкевич вступив до польського війська, брав
участь у битві біля Пилявців (вересень 1648), виявив нездатність як
керівник, втік до Польщі.

У грудні 1648 Б.Хмельницький пройшов з переможними полка
ми через Бердичів, а в травні 1649 польське коронне військо знову
захопило місто, але досить швидко козаки вигнали шляхту, звільни
вши Бердичів (27, с 154).

Кармеліти з початком Визвольної війни встигли втекти й забра
ли із Михайлівської церкви Чудотворний Образ, який переховува
ли у Львові (28, с.252). Не повертався сюди і Я.Тишкевич, котрий
помер 1648 (29, с.296). Не маючи власних дітей, спадкоємницею стала
дочка Владислава Тишкевича Тереса, яка взяла шлюб з мінським
воєводою К. Завішою і внесла у посаг Бердичів. У свою чергу, їхня
донька Барбара (Варвара) в середині 18-го ст. вийшла заміж за новго
родського воєводу, князя М. Радзивілла, отримала бердичівські
маєтності як свій посаг. Саме Барбара 1748 заснувала дерев’яну
Свято-Миколаївську церкву та в 1759 костьол/Святої Варвари (30,
с.37-38)(див.ст.№16).

Після Андрусівського договору про перемир’я (1667),що узако
нив поділ України на дві частини - Лівобережжя та Правобережжя

Бердичів увійшов до складу Брацлавського воєводства й полишив
ся під владою Польщі. Відтоді почастішали напади татарських орд,
зокрема 1695, коли був спалений Бердичів, чимало мешканців міс
течка і навколишніх сіл переселилися на лівий берег Дніпра. Однак,
незважаючи на смертельну загрозу, чимало жителів бердичівської
землі продовжували тут жити, ховаючись за мурами міста, у лісах,
хащах і байраках. Частина з них влилася до козацьких полків, що
вели боротьбу проти польського панування під проводом фастів
ського полковника С Палія. 16 жовтня 1702 під Бердичевом відбу
лася переможна кривава битва десятитисячного козацько-селян
ського війська під проводом С. Самуся з польсько-шляхетським
каральним військом, яке зазнало повного розгрому (31, с.94,122-
125,с.П5) (див.ст.№ 122) (див. Додаток №6). Через два роки 1704
Бердичів став містом,у якому за наказом І. Мазепи був заарешто
ваний С. Палій і звинувачений у зраді та ув’язнений у підземеллях
нижнього костьолу, що зберігся до наших днів.

1736 кармеліти розпочали відбудову кляштору і фортеці, однак
основні роботи велися під керівництвом відомого інженера-архі-
тектора Яна де Вітте (1716-1785), який розробив генеральний про
ект будівництва костьолу і фортеці. Настінний розпис костьолу
виконав італійський маляр Веніамін Фреберіче (32, с.241). Збудо
вана в стилі барокко, що чудово переплітався зі стилем рокайль,
будівля монастиря була прикрашена фресками, позолотою, при
красами із заліза та дерева. 1756 відбулася коронація Чудотворної
ікони Божої Матері, сама корона була надіслана папою римським
Бенедиктом XIV. На цьому будівничі роботи не припинилися: з’я
вилися нові башти, мури, два прибрамні корпуси, гарнізон поси
лився 60-ма гарматами. Як наслідок, кляштор став одним з най
більш визначних архітектурно-оборонних комплексів України 16-
18-го ст. ст. і водночас одним з найбільших укріплених монасти-
рів-фортець Європи. Територія його на високому уривистому мисі
р. Гнилоп’яті утворювала замкнутий неправильний чотирикутник,
оточений масивними оборонними мурами. Окремі будівлі його збе
реглися дотепер (33, с.63) (див. Додаток № 7).

Польський король Август III дозволив кармелітам відкрити

при монастирі власну друкарню (1758), яка стала найбільшою в
Київському воєводстві латино-польською друкарнею. За роки
існування нею випущено 714 назв книг від церковно-полеміч
них до світських. Особливою популярністю користувалися Бер
дичівські календарі, що друкувалися накладом майже 40 тисяч
примірників. Щорічно доходи від друкування складали 268 ти-
сяч польських злотих (34, Арк. 19). Ченці відкрили при монастирі
школу для служителів культу, в якій навчалось у шести класах
160 учнів. Вони вивчали філософію, богослов’я, латинську, німе
цьку, французьку, італійську, російську мови, фізику, геометрію,
історію і архітектуру (35, Арк. 8 зв.). Була також відкрита бібліоте
ка, збудована лікарня, богодільня, аптека (36, с.31). Будинки не збе
реглися (див. Додаток № 8).

З виникненням гайдамацького руху проти польського гніту в
Правобережній Україні, під Бердичевом діяв гайдамацький загін
Клима Крута і Василя Щербини (37, с.72). 1747 у місті відбувся вій
ськовий суд над учасниками гайдамацького загону Гапона (38,с.375).
Улітку 1750 гайдамацький загін у кількості 120 чоловік оволодів Бер
дичевом, але взяти фортецю не вдалося (39, с.73), а саме містечко за
знало пограбування, були вбиті шляхтичі, католицькі священики, єв
реї, розорені костьоли і знищені документи (40,с.403).

1768 рік став пам’ятним для міста, коли 700 барських конфе
дератів під проводом Казимира Пуласького зазнали поразки і
втекли до Бердичева, сховались у фортеці, яка стала їх опорним
пунктом. Облога тривала майже три тижні. Конфедерати виму
шені були здатися російському війську на чолі з генералом-ма
йором П.Кречетниковим, що прийшли на допомогу польському
уряду. Обстріл гарматами, бомбами і ядрами завдав значної шко
ди фортеці (41, с.491) (див. Додаток № 9). Російські війська захо
пили 48 гармат і монастирську скарбницю.

Після другого поділу Польщі (1793), за яким Правобережна
Україна була возз’єднана з Лівобережною у складі Російської ім
перії, змінюється адміністративно-територіальний статус: 1797 року
Бердичів у складі Житомирського повіту ввійшов до новоутворе
ної Волинської губернії і опинився на кордоні трьох губерній: Київ-

ської,Волинської,Подільської(42,с.131-132) (див. Додаток № 10).
Фортеця була ліквідована, монастир продовжив функціонувати до
1863, а місто залишилось власністю графів Радзивіллів.

На кінець 18-го ст. Бердичів сформувався як значний торгове
льно-ремісничий та культурний центр Правобережної України. В
місті налічувалось 864 будинки і проживало 4820 чоловік. Діяли 2
шовкові фабрики, шкіряні та цегельні заводи, 2 млини. Значного
розвитку набула торгівля: 126 дерев’яних лавок належали російсь
ким, грецьким та єврейським купцям (43, Арк. 9).

Головну роль у піднесенні економіки міста відігравали ярмарки,
яких з 1765 нараховувалось близько десяти на рік. Найбільший з
них - літній Онуфріївський, який тривав 6 тижнів (44, с.82). За рівнем
обігу товарів їх порівнювали з лейпцігськими. Бердичів стає одним з
осередків торгівлі хлібом, а з II половини 19-го ст. - одним з найваж
ливіших центрів кінських ярмарків (45, с 191). У місті діяло чимало
купецьких контор, що забезпечували економічні зв’язки між різни
ми регіонами. На початку 60-х 19-го ст. оборот торгівлі в Бердичеві
визначався в 40 млн. руб. (46, с. 113).

Славились і бердичівські базари - місцеві торги, які проходили
двічі на тиждень. На них згжджалися поміщики з навколишніх по-
мість та тисячі людей з округи. Базари давали за рік мільйонні обі-
ги. Тіньова торгівля, контрабанда також мали місце. Цьому сприя
ли бердичівські катакомби, які виникли ще за часів татарських на
бігів. Згодом у них обладнали торгові склади. Підземні ходи зі стрі-
льчастим склепінням і чималі підвали під будинками використову
вались власниками під склади товарів. Частина з них була викладе
на із цегли ще в 17-18-му ст. ст. і слугувала для схову майна під час
нападу ворогів (47,с.4-5). У 60-ті 19-го ст. вони були обстежені, вихо
ди з них знайшли на околицях вулиць Махновської (нині
вул.Свердлова),Кармеліцької та Соборній площі. Висота стін і скле
пінь з цегли сягала 285 см. Підземелля закінчувалось великим при
міщенням з 4-5-ти кімнат. Частина підземелля мала кількаповер
хові погреби (48,с.216). З часом катакомби були засипані.

Провідну роль у розвитку торгівлі відігравала єврейська грома
да. Серед 2,8 тис. купців у 1846 абсолютну більшість становили єв
реї. Половина з 8-ми банків у місті також належала євреям. Саме
їхні банки проводили фінансові операції з банками Парижа, Лон
дона, Відня, Рима і Константинополя. Переважна кількість насе
лення міста також була єврейська: 1860 в місті проживало 54 тис.
осіб, у тому числі 50 тис.євреїв, 1867-з 2174 будинків 1545, або 71%
належало євреям (49, с 101,103).

У першій половині 19 ст. у місті швидкими темпами розвивалось
ремісництво, особливо після 1812, коли інтенсивно проходило засе
лення Бердичева ремісниками-євреями, оскільки місто знаходилось
у "смузі осілості" (50, с.5). У 1848 їх налічувалось близько 5-ти тис.
чоловік. Найбільше було золотників, різників, чоботарів, візників,
яких нараховувалося до тисячі чоловік (51, Арк. 85). Зросла і кіль
кість торгових закладів: кам’яних лавок уже налічувалось 158, а де
рев’яних - 302, торгових погребів (складів) - 223 (52, с 57).

У 1855 в місті налічувалося 5888 купців (53, с.216). Вони щороку
закуповували товарів на суму понад 18 млн сріблом, лише в Берди
чеві продавали на 6 млн, а за його межами вели торгівлю з містами
Київської, Подільської, Волинської губерній (54, Арк. 88). Зросла і
кількість промислових підприємств; на середину 19-го ст. працювали
4 миловарні заводи, макаронна, фортова, екіпажні фабрики, 2 віс-
кобійні, 2 свічкові,пивоварний заводи (55, Арк. 88 зв.) (будинки не
збереглися).

Бердичів, на відміну від більшості міст Правобережної України,
ніколи не отримував Магдебурзького права і не користувався його
перевагами. Водночас, не маючи жодного адміністративного ста
тусу, він продовжував зберігати роль регіонального центру, успіш
но конкурував із губернським Житомиром, зокрема щодо розвит
ку торгівлі та кількості населення. Певно, тому царський уряд ух
валив рішення про передачу 1844 його до складу Махнівського по
віту Київської губернії, спочатку на правах містечка, а в 1846 Берди
чів отримує статус міста. До нього було перенесено з Махнівки по-

бітові установи, а сам повіт став іменуватись Бердичівським (56,
с 101) (див. Додаток №11).

Перший генеральний план перепланування Бердичева (1807) пе
редбачав геометричну мережу вулиць, поміж якими мали бути пря
мокутні квартали типової житлової забудови. Однак він виявився
нереальним. Новий план (1825) враховував існуючу забудову істо
ричного центру поблизу монастиря разом з торговими і громад
ськими спорудами. Планування західної частини міста набуло ра
діально-концентричного характеру. Новий план був затверджений
(57, с.63), але втілити його в життя міська влада не зуміла. Лише на
межі 19-20-го ст. планування міста стабілізувалось. Найдавніша
частина разом з монастирем зберегли планувально-просторовий
устрій, решта міських територій набули рис регулярності з новим
трасуванням вуличної сітки. Всі головні ознаки тогочасної плану
вально-просторової схеми дійшли до сьогодення, засвідчуючи спа
дковість історичного розвитку (58, с.73).

З другої половини 19-го ст. роль Бердичева як торгового центру
стала занепадати: 1856 найбільший ярмарок, Онуфріївський був
переведений до Києва. З побудовою залізниць Київ-Одеса (1871),
Київ-Брест (1873) з’явились нові торговельні центри, і Бердичів
втратив роль перевалочної бази. Слабо розвинена внутрішня
промисловість зумовила втрати містом торговельних зв’язків.
Ярмарки стали задовольняти лише внутрішні потреби.

Бердичів за кількістю населення належав до числа найбільших
міст України. Ще в 1798 Бердичів зрівнявся з Житомиром і нада
лі розвивався набагато інтенсивніше, оскільки в 1846 у ньому
мешкала 41 тис. осіб, а Житомир досяг цього рівня лише в 1861
(59,с.165).

Реформа 1861 дала поштовх для розвитку капіталізму й по
дальшого зростання чисельності міського населення. За кількіс
тю жителів Бердичів у середині 19-го ст. посідав четверте місце в
Україні після Києва, Харкова, Одеси. На 1863 тут проживало 51,6
тис. чоловік. Однак у 20-му ст. ця тенденція стала від’ємною.

З кінця 18-го ст. Бердичів стає одним із центрів хасидизму (див.
Додаток № 12). 1785 рабином був обраний Леві Іцхак Бен Меїр Бер-

дичівський і залишався ним до своєї смерті (1810). Він був одним із
засновників хасидизму (60, с.724-725). Його могила на єврейсько-
му кладовищі дотепер є місцем паломництва хасидів з усього світу
(див.ст.№14).

Втративши першість у торгівлі, Бердичів в останні десятиріч-
чя 19-го ст. зазнав промислового піднесення завдяки залученню зна
чних іноземних інвестицій. 1864 підприємець з Австрії Мартен Ціл-
лєр відкриває шкірзавод, 1876 варшавський купець Карл Шленкер
будує великий шкірзавод на Баранячому острові, окремі промис
лові споруди якого збереглись донині (див. ст. № 55), 1888 Леонтій
Плахетський заснував чавунно-ливарний завод, окремі виробничі
цехи якого діють нині, тепер - найбільший завод Бердичева - "Про
грес", (див. ст. № 17), фарфорово-фаянсовий завод Зусмана (1890)
(див. Додаток №13), пивзавод чеха СЕ. Чепа (1900), будинки яких
не збереглися. Вступив до ладу 1900 і цукровий завод Федора Корні-
лова (див. ст. № 15), було також збудовано першу електростанцію
(будинок не зберігся).

На 1887 у Бердичеві налічувалось близько 30 заводів і фабрик.
Серед них було 6 шкіряних заводів, 5 тютюнових фабрик, 5 цеге
льних заводів, 5 свинцево-білильних та інші. їхні річні вироби оці
нювались майже в 200 тис. рублів (61, сі 18). Були й такі,які займа
лись ремонтом і виготовленням сільськогосподарських знарядь
праці, як, наприклад, майстерня В. Каменського, де працювало 17
робітників з річним обсягом виробництва 12 тис. руб. Вона була
устаткована трьома ковальними горнами і одинадцятьма різни
ми верстатами, які приводились у дію вручну. Будинок майстерні
не зберігся. Дрібних підприємств у місті було 35 (62, с.10).

Розвитку промисловості сприяло будівництво залізниць, що
в 1870 зв’язало Бердичів з Козятином, 1872 - з Шепетівкою, а з
1896 - з Житомиром. 1882 вступило до ладу нове шосе Жито-
мир-Бердичів.

1901 у Бердичеві відбулася сільськогосподарська і ремісничо-
промислова виставка, яка засвідчила, що місто продовжує збері
гати певне торгове і промислове значення, однак основна частина
капіталів була вже спрямована на вирощування цукрових буряків

і виробництво цукру. 9 цукрових заводів Бердичівського повіту
виробляли цукру у 20 разів більше, ніж потрібно було для задово
лення потреб місцевого ринку (63, с 18).

У 19-му ст. у Бердичеві знаходився один з осередків польсько
го національного руху на Правобережній Україні, тут діяло від
ділення Польського таємного патріотичного товариства. 1825 у
місті на ярмарку відбулась таємна зустріч князя С.Г. Волконсь
кого (1788-1865), декабриста, генерал-майора бригадного коман
дира 19-ї піхотної дивізії, члена Південного товариства, з П.Г. Мошинським
(1800-1879), графом, волинським губернським
маршалком дворянства (1823-1826), який був призначений від
Польського патріотичного товариства для ведення переговорів
з Південним товариством (64, с 115,286; с. 133-134,166). У місті
знаходився штаб третьої гусарської дивізії, в якому часто бував
Муравйов Артемон 3. (1793-1846), декабрист, полковник, коман
дир Охтирського гусарського полку. Саме в штабі 31 грудня 1825
його було заарештовано і відправлено з Бердичева до Петербур-
га (65, сі 18). Будинок штабу не зберігся (див. Додаток № 14).

Під час польського повстання 1831 зі шляхти Бердичівщини
був сформований загін, який очолив Карл Ружицький, але до
сить швидко загін зазнав поразки від царських військ. Далі по-
слідували репресії: закриття кармелітської семінарії і школи, 1844
такої ж участі зазнала і друкарня при кляшторі.

У другому польському повстанні, що почалось на Правобереж
ній Україні 1863, знову брала активну участь бердичівська шляхта,
але й воно зазнало поразки. Покарані за збройні сутички були 154
чол. Серед тих, кого стратили, був прапорщик Петро Хайновсь-
кий, який залишив службу і зі зброєю в руках перейшов на бік
повсталих. Розстріляний разом з керівниками 22 травня 1863 (66,
Арк .118). Репресії з боку царизму посилились: 1866 був ліквідований
монастир босих кармелітів і конфісковані земельні володіння та про
мислові підприємства, що належали монастирю.

У 19-му ст. Бердичів відвідували відомі діячі науки і культури:
в гостях у князя Радзвивілла в палаці, що не зберігся, був поль
ський композитор Ф. Шопен (67). З 1858 по 1868 тут жив класик
єврейської літератури Менделе Мойхер-Сфорим (Шолом Абра-

мович). Неодноразово і досить тривалий час перебував у місті кла
сик єврейської літератури Шолом-Алейхем (Шолом Рабинович),
який у своїх творах відтворив життя бердичівських євреїв і називав
місто "Волинським Єрусалимом" (68, с 186-187). (Будинки не збе
реглися) (див. Додаток № 15).

На початку 1846 проїздом з Кам’янця-Подільського на Жито
мир відвідав місто Т.Г. Шевченко як художник Археографічної
комісії, що мав у Південному-Західному краї зібрати народні пе
рекази, пісні та відомості (69, с 174-175). До 100-річчя від дня його
смерті (1961) біля головного входу в міський парк культури і від
починку, що носить ім’я Т.Г. Шевченка, був відкритий пам’ятник
великому Кобзарю (70, с.8) (скульп. П.М. Криворуцький).

Бердичів назавжди увійшов до історії світової культури як
місто, в якому 14 березня 1850 в костьолі св.Варвари відбулось
вінчання видатного французького письменника Оноре де Баль
зака з графинею Евеліною Ганською (костьол зберігся) (див. ст.
№ 16). Книга із записом реєстрації шлюбу зберігається в Держав
ному архіві Житомирської області (71, с.8).

З містом пов’язана доля сім’ї Рубінштейнів, що дала світу ві
домого композитора і музиканта Антона Рубінштейна (1829-
1894), якого було охрещено в Миколаївській церкві (1831). Бува
ли в місті і польський поет Юліуш Словацький (1800-1849), поль
ський письменник Юзеф Ігнаци Крашевський (1812-1887), анг
лійський письменник Джозеф Конрад (Юзеф Теодор Конрад Ко-
женьовський), який народився в с Тереховому Бердичівського
району (1857-1924).

У квітні 1861 в місто приїжджав відомий російський анатом,
хірург і педагог М.І. Пирогов (1810-1881), який відвідав єврейську
лікарню - найкращий медичний заклад Бердичева того часу.

На кінець 19-го ст. у місті функціонувало 4 православні церк
ви (див. додаток № 16), 4 католицькі костьоли, хоральна єврейсь
ка синагога (будинок зберігся, в ній розміщується рукавична фа
брика (див. ст. № 5), 74 єврейські молитовні будинки та одна роз
кольницька молільня (72, с.491).

В культурному розвитку міста завжди помітне місце відіграва
ли освітянські заклади. Ця традиція бере початок від відомої кар-

мелітської школи, про яку вже йшлось. У 20-х 19-го ст. цю традицію
продовжила відома в Україні школа Вольсея. Англієць Вольсей був
директором Рішельєвського ліцею в Одесі, потім перебрався до Бе
рдичева, де родина Радзивіллів надала йому будинок з парком під
школу і кошти на її утримання. Вихованці школи вивчали 5 мов,
математику, фізику, поетику, історію та військову справу. За висо
кий рівень навчання школа отримала статус губернської гімназії. В
школі навчався Міхал Чайковський (1804-1886) - у майбутньому
польський письменник, представник т.з. української школи в поль
ській літературі, автор романтичних повістей з історії України, зо
крема "Козацькі повісті". Серед викладачів був і майбутній україн
ський поет, байкар, культурно-освітній діяч, ректор Харківського
університету (1841-1849) П.П. Гулак-Артемовський (1790-1865),
який після навчання в Київській духовній академії (до 1813) з 1814
по 1817 жив у Бердичеві й викладав у школі поетику. Після смерті
Вольсея школа припинила існування (73, с.64). Будинок не зберігся.
31825 почало діяти чотирикласне училище, 1829 - парафіяльне
духовне училище, 1850 - перше, 1860 - друге єврейські училища 1 -
го розряду. Для навчання дітей із заможних родин почали працю
вати кілька гімназій, зокрема, восьмикласна жіноча гімназія В.А. Усанович
(нині це старе приміщення школи № 2) (див. ст. № 12),
семикласне комерційне училище ім.О. Пушкіна (нині будинок
педучилища) (див. ст. № 6), а також 19 різних освітніх навчальних
закладів, що діяли на початку 20-го ст. Серед них - 4 церковно
парафіяльні школи, 5 приватних жіночих шкіл III розряду, талмуд-
тора і 10 хедерів (74, с.158).

Зачинателем театрального мистецтва в Бердичеві вважають
Антоні Змійовського, директора придворного театру графа Пін
ського-Потоцького, який після першого поділу Польщі (1772) пе
реїхав до Бердичева. Спочатку театр А. Змійовського давав вистави
на постоялому дворі, згодом збудував приміщення театру біля ста
єнь, поблизу торговельних рядів (будинок не зберігся). Місто мало
ще літній цирк, який згорів у 1880 і при цьому загинуло 150 гляда
чів (75, сі 03).1912 місцевий лікар, підприємець Давид Шеренцис
придбав закрите приміщення для ковзання на роликових ковзанах

і перебудував його на міський театр, який отримав назву "Експрес"
і використовувався для здачі його в оренду заїжджим гастролерам
(будинок зберігся) (76,с.7),(див.ст.№ 9). Зараз у ньому діє район
ний будинок культури. Окрім театру Шеренциса, працювали ще
декілька кабаре та вар’єте. Діяло 4 бібліотеки, читальня, три неве
ликі приватні кінотеатри. 1912-1914 виходила щоденна газета "Юж
ная молва" (77, с.470-482).

Неабияке значення мало підключення міста до світової системи
зв’язку: 1870 через Бердичів пройшов телеграф (Калькутта-Лон
дон), 1890 запрацював телефон, зросла мережа доріг, по яких кур
сували диліжанси Бердичів-Житомир, Бердичів-Рівне. В самому
місті прокладено рейки для конки (78, с.59).

Рівень охорони здоров’я залишався низьким. На початку 20-го
ст. у місті функціонували амбулаторія, земська, єврейська лікарні,
лікарня товариства Червоного Хреста, пологовий будинок і тюрем
на лікарня. Найкраще приміщення в місті займала єврейська лікар
ня. Це був двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму з шіс
тьома колонами на фасаді. Час побудови палацу невідомий, нале
жав він князям Радзивіллам. Внутрішні зали були оздоблені різь
бою, яка знищена з переходом палацу у власність міської єврей
ської общини. Вражав колишній танцювальний зал з мармурови
ми колонами і стінами, який був перетворений на велику лікарняну
палату. В лікарні були високі палати, широкі коридори. Тут же роз
міщувалися аптека, лазня, кухня, пральня (79, с.98,99,107). Лікар
ня знаходилась на східній околиці міста у великому саду поблизу
лісу. Будинок проіснував до 60-х р. 20-го ст., спорохнів і був розібра
ний. Нині на цьому місці стоїть будинок міськдержадміністрації.

На кінець 19-го ст.у місті налічувалось 11 вулиць і 80 провулків.

Головні вулиці були вимощені великим камінням, решта восени і
весною перетворювались на суцільне болото. Тротуарами користу
валися лише в торговій частині міста. На цей час налічувалось 2174
будинки і мешкало 76 тисяч чоловік. Однак кам’яних будинків було
лише 306. Останні - одноповерхові, дерев’яні, глиняні (80, с.491).

Напередодні Першої світової війни кількість будинків у місті
зросла до 5815-ти, ачисло мешканців - до 77-ми тис.чоловік (81,
с 169). Лише на початку 20-го ст. було збудовано водопровід, який
обслуговував невелику кількість будинків. Каналізації не було. Всі
нечистоти скидалися в р.Гнилоп’ять, що призводило до виник
нення інфекційних захворювань та епідемій. До того ж, в центрі
міста зелених насаджень не було, тут розміщувались майстерні,
миловарні, склади сирих шкір, вовни, риби.

Перша світова війна, що почалася в липні 1914, стала поштовхом
до розвитку промислового виробництва в місті. Відбулася корінна
перебудова виробництва на найбільшому підприємстві "Прогрес"
задля виконання військових замовлень (див. ст. № 17).

Місто опинилось у прифронтовій зоні. Тут дислокувалися вій
ськові частини, лазарети, штаби. У липні-серпні 1917 перебував
штаб Південно-Західного фронту під командуванням А.І. Денікі-
на. Солдати Бердичівського гарнізону його заарештували за під
тримку корніловського заколоту. Звістка про повалення самодер
жавства знайшла загальне схвалення бердичівлян. Був зруйнова
ний пам’ятник Олександру II. Почався процес відновлення проф
спілкових, молодіжних, політичних організацій. Поновило свою ді
яльність товариство "Просвіта". Стали проводитись читання, лек
ції, доповіді, відкрились школи для дорослих (82, с.20).

У кінці квітня 1917 утворилась міська організація РСДРП(б),
зберігся будинок по вул.Свердлова з меморіальною дошкою, (див.
ст. № 10). Повідомлення про жовтневий переворот у Петрограді
було у центрі уваги 2-го Надзвичайного з’їзду Південно-Захід
ного фронту, який проводив роботу 18-24 листопада 1917 в при
міщенні міського театру, який зберігся (див. ст. № 9). Серед його
делегатів були представники різних політичних партій, що обра
ли Тимчасовий Воєнно-революційний комітет (ВРК Південно-
Західного фронту), який 26 листопада 1917 проголосив радянсь
ку владу в місті (83, с.99). Однак штаб фронту і Верховна фрон
това рада - орган Центральної Ради не визнали радянської влади. В
ніч з 2 на 3 грудня 1917 військами Центральної Ради було встанов
лено владу УНР у Бердичеві (84, с.21).Зцьогочасуідо березня 1919

місто переходило із рук у руки в ході національно-визвольних зма
гань: з лютого 1918 до листопада в Бердичеві перебували австро-
німецькі війська, з кінця листопада до 24 лютого 1919 влада нале
жала Директорії. У березні 1919 за місто точилися запеклі бої кор
пусу Січових стрільців із більшовицькими загонами.

5 січня 1919 в Бердичеві стався єврейський погром: було вби
то 17 чоловік, 40 поранено, сотні будинків пограбовано, а "їхні
мешканці - побиті (85, с 13). Його вчинили вояки "куреня смер
ті", які застосували насильство, вбивство та пограбування крам
ниць мирних жителів (86, с.21,22). Своїм декретом від 18 січня
1919 Директорія засудила цей акт і виділила 1 млн гривень пост-
раждалим від погрому єврейським сім’ям (87, с.81).

У березні 1919 місто захопили війська 1-ї Української радян
ської дивізії під проводом М. Щорса, а 27 квітня 1920 Бердичів
опинився в руках польських військ, які встигли вивезти з про
мислових підприємств, зокрема з заводу "Прогрес", чимало цін
ного обладнання, матеріалів та інструментів (88, с.26). 8 червня
1920, після кровопролитного бою, місто було остаточно визво
лено 11-ю кавалерійською дивізією Першої кінної армії.

Розпочалась відбудова заводів, фабрик, майстерень. Не виста
чало коштів, матеріалів, робочих рук, оскільки за роки війни
кількість населення міста скоротилась з 77-ми до 43-х тисяч чо
ловік (89, с.172). У червні 1921 було обрано міськраду, яка очоли
ла відбудовні роботи.

1923 змінюється адміністративно-територіальний статус
Бердичева. Він стає центром одноіменного району та округу.
Останній 1925 після ліквідації губернського поділу виділений у
самостійну адміністративно-територіальну одиницю. Складався
із 12-ти районів, до нього входило 1175 населених пунктів (90,
с.21).

З початком відбудовного періоду і введенням НЕПу в місті
змінюється соціально-економічне становище ремісників та кус
тарів. Почався процес об’єднання їху товариства та кустарно-про
мислові артілі. У передвоєнні роки кустарний сектор став посідати
одне з важливих місць в економіці міста.

Основна увага приділялась відбудові великих промислових під
приємств. Першими досягли довоєнного рівня виробництва робіт
ники шкіряного, цукрового та рафінадного заводів (див. ст.
№ 15) (91, с.33). На "Прогресі" розпочалась спеціалізація заводу. З
1929 він перейшов на випуск хімічного устаткування (див.ст.№ 17).
У 1940 завод виробив продукції майже на 10,9 тисячі карбованців
(92, с 5). На базі чавунно-ливарної та механічної майстерні в 1932
виникає завод "Комсомолець" (93, с.7-8) (див. ст. № 18).

Гостра потреба кваліфікованих технічно освічених працівни
ків зумовила появу спеціальних навчальних закладів: 1920 від
крито механічний технікум і при ньому профшколу (будинок
зберігся), 1928 на його базі відкрито вечірній робітничий універ
ситет, який займав приміщення колишнього комерційного учи
лища (будинок зберігся) (94, с.373) (див. ст. № 6). 1923 - відкрився
педагогічний технікум, на цукровому (1922), шкіряному (1923)
розпочали працювати ФЗУ. У вересні 1923 був організований вечір
ній робітничий факультет, на якому навчалися цукровики, шкіря
ники, металісти (95).

Розвою зазнало культурне будівництво: в 1923/1924 навчаль
ному році в 12-ти школах Бердичева здобували освіту 4035 учнів
(96, с.53), в 1930 кількість учнів у початкових та семирічках стано
вила вже 6852 учні (97, с 35). В 1925 в школах лікнепу 22 вчителі
навчали 551 чоловіка. 1930 в місті було відкрито Інститут соціаль
ного виховання (ІНО) з чотирма факультетами й заочним відді
лом при ньому (98, с.373). (Будинок зберігся) (див. ст. № 6).

Певна увага приділялася культурно-освітнім закладам. 1920
почав працювати драматичний театр у приміщенні, що зберег
лося донині (див. ст. № 9), діяли 11 робітничих клубів, 10 бібліо
тек. 1926 на території кармелітського костьолу був створений іс-
торико-культурний заповідник. Його організатором і першим
директором став відомий український археолог і музеєзнавець
Т.М. Мовчанівський (1899-1940).

На цей час лікарняна та санітарно-профілактична робота мала
незаперечні позитивні наслідки. В Бердичеві працювали дві міські
лікарні, дитяча поліклініка, дві дитячі консультації, центральна

робоча поліклініка, туберкульозний і венеричний диспансери, сан-
баклабораторія, малярійна станція, перша та друга робітничі лі
карні, дві робітничі поліклініки, рентгенкабінет, медпункти граба-
рні "Спартак" і заводу "Прогрес". Медустанови міста обслуговува
ли також жителів сіл (99, Арк. 329,333,334).

Водночас почався наступ на визначні пам’ятки духовності -
зруйновано Успенський собор (1934), в будинку хоральної сина
гоги (будинок зберігся) (див. ст. № 5) почав діяти клуб "Безбож
ник", у будинках кармелітського костьолу стала працювати спор
тивна школа.

1930 були ліквідовані округи, в тому числі й Бердичівський.
Бердичів виділено в самостійну адміністративну одиницю. До
приміської смуги увійшло 36 сільських рад розформованого
Бердичівського району. 1932 Бердичів з приміською смугою ввій
шов до складу Вінницької області як місто обласного підпоряд
кування, а з 22 вересня 1937 - до Житомирської області. Статус
району було повернуто у березні 1940 (100, с 101).

Початок 30-х років для Бердичівщини позначився трагічни
ми подіями - почалася докорінна перебудова аграрного сектора.

Примусова колективізація і ліквідація куркульства як класу при
звели до безгосподарності та голоду. До того ж форсування тем
пів в особливо значних розмірах спостерігалося саме в Бердичів
ській окрузі (101, с 154). Хліб та інші продукти реалізовувати на
ринку заборонялося. Заготівельники вимели все з урожаю 1931.

Супротив населення насильницьким методам набув у селах округу
гострих проявів: мали місце масові заворушення, збройні висту
пи селян. Своєрідною формою протесту проти колективізації та
розкуркулення стала втеча з рідних місць, особливо це відбува
лося на хуторах, мали місце зриви зборів, на яких йшлося про
організацію колгоспів, а також розбирання усуспільненого май
на та худоби. Як наслідок, розпочався голод. У лютому 1933 в Бер
дичеві налічувалося понад 200 опухлих людей, особливо кустарів,
343 юнаки і дівчини з різних учбових закладів міста полишили на
вчання. На 9-ти підприємствах міста у березні 1933 було зареєстро
вано 239 випадків опухання, в тому числі на шкірзаводі - 72 робіт-

ники, "Прогресі" - 50. У Бердичівському районі голодували 618 се
лян у 8-ми селах. Становище з голодом стало настільки загрозли
вим, що у серпні 1933 Політбюро ЦК КП(б)У звернулося до Моск
ви з вимогою включити до списку міст, де був би дозволений віль
ний продаж хліба, 8 міст України, серед них - і Бердичів (102, с.382,
423,508-509,544; с.100-101).

Боротьба з голодом проходила за умов гнітючої моральної ат
мосфери. 1930 почалася "чистка прикордонних смуг", бо, нібито,
фахівці в прикордонних округах були залучені до боротьби анти-
радянськими елементами. З’явилося 898 сфабрикованих справ (103,
с.350) Слідом почалася боротьба проти так званих ворогів наро
ду: 1938 органи НКВС "розкрили" в місті так звану Польську контр
революційну організацію і було заарештовано 350 чол., контрре
волюційну троцькістську групу на заводі "Прогрес", до якої вхо
дили Ю. Мовчан - головний інженер заводу, А. Маковський - го
ловний механік та інженер (104, с 119). Все це породжувало у жите
лів підозрілість та невпевненість у житті. Всього по місту було ре
пресовано 2515 чоловік. Серед них був один із відомих україн
ських археологів та провідних музейних працівників України
Т.М. Мовчанівський (1899-1940), який створив і відкрив 1926 в колиш
ньому монастирі босих кармелітів державний соціально-історичний
музей. Під його керівництвом 1929-1930 розпочалися розкопки Рай-
ковецького городища. Судова трійка при Київському облуправлінні
НКВС засудила Т.М.Мовчанівського як учасника антирадянського
підпілля до розстрілу, а 1971 він був реабілітований за відсутністю
доказів (105, с 94).

На 1939 в місті проживало 62 тисячі чол., (106, с 19), працюва
ло понад 20 фабрик і заводів. Серед них найбільшими були 1-й
шкірзавод з 1338-ма робітниками, завод "Прогрес" (904 робітни
ки), трикотажна фабрика (542 робітники). Діяло також майже 20
промислових артілей. Усього на підприємствах та в артілях міста
працювало 7,6 тисячі робітників (107, с 5-6) (див. Додаток № 17).

Напередодні Великої Вітчизняної війни місто було одним із куль
турно-освітніх центрів Житомирщини. В ньому функціонували
вчительський інститут з двома факультетами, педагогічна, музич-

на школи та технікум хімічного машинобудування. Працювало 22
школи, в яких навчалось 9,5 тис. учнів, та 20 дошкільних установ
(108, с.370), драматичний театр та кінотеатр ім. Фрунзе, 12 робітни
чих клубів, міська бібліотека, що мала в своїх фондах понад 200
тис. томів, заводські та шкільні бібліотеки, Будинок піонерів, дитя
ча бібліотека, які задовольняли культурні запити мешканців міста.

Історичний заповідник мав унікальну колекцію художніх гобеле
нів, рідкісних книг 17-18-го ст.ст., антикваріат. Закритий у 1954.

Велика Вітчизняна війна не тільки перервала мирне життя берди-
чівлян, але й стала для них початком великої трагедії. Місцева влада
зосередилась на відправці промислового устаткування в
східні райони країни і не зуміла організувати евакуацію мирного
населення. Після першого бомбардування міста почався стихійний
від’їзд місцевих жителів. Між тим ворог посилював натиск на вій
ськові частини 6-ї армії генерала Музиченка І.М. 7 липня 1941
11-а танкова дивізія гітлерівців увірвалася в Бердичів (109, с.25).
Саме тоді командування Південно-Західного фронту (командую
чий генерал Кирпонос М.П.) створює бердичівську групу, яка об’
єднала 16-й мехкорпус і зведений загін 15-го мехкорпусу. З 9 по 15
липня 1941 вона стримувала наступ противника, скувавши його
на околицях Бердичева і південніше (110, с.32).

Майже тиждень танкісти і мотопіхота захищали околиці міс
та. Відважний екіпаж танка KB на чолі з командиром ст. лейтена
нтом Кожем’ячком А.Б. був відрізаний противником. 2 доби
танкісти вели бій у місті, знищили 8 німецьких танків і чимало
ворожих солдатів. Уночі танк прорвався до своєї частини і при
тягнув на буксирі німецький танк. Та сили були нерівні (111, с 175)
(див. Додаток № 18).

У 1964-1966, 1970-1972 відбулися перепоховання знайдених
останків 21-го воїна 15-го і 16-го мехкорпусів на військову ділянку
міського кладовища (див. ст. № 36). Тоді цього не вдалося зробити,
бо настала фашистська окупація, яка тривала 2,5 року.

Запроваджений гітлерівцями так званий новий порядок озна
чав на практиці перетворення Бердичева на центр масового крива
вого терору, знищення військовополонених, мирного населення і
особливо євреїв. На другий день окупації були розстріляні 10 робіт-

ників цукрового заводу (112,с.36).28 серпня 1941 на території істе
рико-культурного заповідника стався масовий розстріл - 960 вій
ськовополонених і мирних жителів (113,с.76) (див.ст.№50).

У липні 1941 карателі пригнали до Бердичева 48 тисяч вій
ськовополонених і розмістили їх у концтаборі на Лисій горі, і стали
використовувати як робочу силу. Слабких, хворих фашисти що
денно пристрілювали. Взимку 1942 до табору прибула група моря
ків. Зламавши кордони охоронців, босі, в тільняшках,через замер
злу річку вони кинулись тікати в напрямку села Бистрик. Втеча ви
явилась невдалою: трупи моряків довго лежали на льоду і землі, бо
фашисти не давали їх поховати. Всього в місті було розстріляно
майже 9 тис. радянських військовополонених (114, с.79-80) (див.
ст.№48).

Геноцид проти єврейського населення міста почався з перших
днів, коли німецькі окупанти біля шкірзаводу схопили групу євреїв
і загнали їх у дубильний цех, примусили стрибати в яму, наповнену
їдким дубовим екстрактом. Цю екзекуцію вони назвали жартом,
коли дубили єврейську шкіру (115, с.ЗЗ).

На початку серпня 1941 почалося масове примусове виселення
євреїв із рідних домівок на територію між міським базаром і річ
кою Гнилоп’ять, що звалася Ятки, де було утворено гетто. Через 2
тижні німецькі фашисти розпочали масове знищення євреїв, що
перебували в гетто: 5 вересня поблизу села Хажина за
7 км від Бердичева, де в 24-х могилах було виявлено 10656 трупів
(див.ст.№ 133); 15-16 вересня в полі поблизу дороги Бердичів-Рай-
городок між селами Любомирка, Мирне і Радянське (Бердичівсь
кий район) окупанти розстріляли 18640 єврейських жителів. На
цьому місці встановлено пам’ятний знак з рожевого граніту (див.
ст.№ 95 та схему 9-ти поховань) (116,с.39,42,43).

Бердичівська трагедія вересня 1941 була першим масовим ге
ноцидом єврейського населення, здійсненим гітлерівцями в Єв
ропі і Радянському Союзі. В наступному 1942 німецько-фашист
ські карателі організували на Лисій горі (Червона гора) нове гет
то для ще живих євреїв і на початку літа розстріляли 400 чоловік
(117, с.57) (див. ст. № 47). За даними Надзвичайної державної комі-

сії з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників,
гітлерівці знищили в Бердичеві 29500 євреїв (118, с 16).

Поряд із фізичним винищенням жителів міста, німецькі фаши
сти здійснили злочин, який ніхто не зможе забути - примусове ви
гнання на каторжні роботи до "рейху" так званих остарбайтерів -
української молоді. З Бердичева на німецьку каторгу було насиль
но вивезено 11700 юнаківідівчат (119, с.91).

Непокору новим господарям окупанти відчули з перших днів.
Починаючи з серпня 1941, в місті розгорнули діяльність кілька під
пільних груп. Найбільш активно діяла організація кількістю 50 чо
ловік, яку очолювали спочатку А. Яворський, а після масових аре
штів - В. Завадський (120, с 5,14). Підпільники діяли на залізниці,
виводили з ладу потяги, вагони, псували колійне господарство, го
тували диверсії на нафтобазі і цукровому заводі. Підпільники за
гинули в гестапівських катівнях. Збереглись будинки, де вони вчи
лись (див. ст. № 53, ст. № 54), а також братська могила, на якій вста
новлено стелу з чорного граніту (див. ст. № 3).

Бердичів був визволений 5 січня 1944 підрозділами 24-ї, 389-ї
стрілецьких, 117-ї гвардійської стрілецької дивізій, які отримали
найменування "Бердичівська", 12-го окремого гвардійського тан
кового полку прориву 18-ї армії, воїни якої визволили місто й
300 населених пунктів району, а також 183-ї та 305-ї стрілецьких
дивізій 38-ї армії, 44-ї гвардійської танкової бригади 2-ї танкової
армії. Бої були кровопролитними, ворог втратив 3,5 тис. солдатів
і офіцерів. Втрати радянських військ становили понад 1,2 тисячі
воїнів (121, с 12; с.364). Всі радянські воїни поховані на військовій
дільниці міського кладовища в 478-ми індивідуальних та 32-х
братських могилах (див. ст. № 35). Зберігся будинок, у якому на
ранок 6 січня 1944 розмістився штаб 18-ї армії, де працював ко
мандуючий 18-ю армією генерал-полковник Леселідзе К.М. (1903-
1944) (122, с.354,365,370) (див. ст. № 4).

На фронтах Великої Вітчизняної війни, в підпіллі та в партизан
ських загонах боролись з німецько-фашистськими загарбниками
7800 бердичівлян. За виявлений героїзм 5646 чоловік нагороджені
орденами і медалями. А льотчиці П.В. Гельман, льотчику-випробу-

вачу О.М. Граціанському та танкісту К. А. Томашевському присвоє
ні звання Героя Радянського Союзу (Будинки не збереглися). 4623
уродженці Бердичева загинули в боях з ворогом (123, с 175). 23 жи
телі міста, серед них 17 жінок, вписали свої імена в історію людства,
рятуючи євреїв, які нині офіційно визнані праведниками народів
світу і отримали посвідчення Інституту героїв опору і жертв голо-
косту (124, сі 56).

Гітлерівці полишили після себе в місті суцільні руїни: повністю
був зруйнований рафінадний завод, приміщення залізничної стан
ції, навчальні та культосвітні заклади, 449 будинків. Кляштор та
кож зазнав руйнації: надбрамний корпус згорів, а перед самим від
ступом окупанти висадили в повітря фортечні укріплення, зали
шилися вежі та мури фортеці (125, с 169). На місці колишнього
Успенського собору, що розташовувався поруч з кляштором, під
час відбудовних робіт виявлено ціле підземелля, заповнене людсь
кими кістками (126, с.63). За роки окупації чисельність мешканців
міста зменшилася більш як у 4 рази і на січень 1944 становила лише
18тис.чол. (127,с.176).

Незважаючи на величезні труднощі, відбудова в місті розпоча
лася відразу після визволення. Вже в середині січня 1944 запрацю
вали електростанція й водогін. На восьмий день виплавили перший
чавун на заводі "Прогрес", запрацювали "Комсомолець", шкірза-
вод ім.Ілліча, швейна фабрика, млини №№ 5 і 19, які подавали до
помогу фронту, колгоспам району у проведенні першої сівби на зві
льнених землях. Водночас почали діяти міська лікарня, полікліні
ка, пологовий будинок, відновили роботу 8 міських шкіл, учитель
ський інститут, механічний технікум, медичне, педагогічне й реміс-
ничеучилища (128, Арк. 24).

60-70-і роки 20-го ст. позначилися реконструкцією старих під
приємств і будшництвом нових. На заводі "Прогрес" збудовано го
ловний виробничий корпус площею понад одну тис.м2, на заводі "Ком-
сомолець" збудовані і введені в дію виробничі площі 12600 квадрат
них метрів (129, с57). З 1961 на шкірзаводі ім. Ілліча почала діяти
перша в Радянському Союзі напівавтоматична лінія виготовлення

хрому. Зросли виробничі потужності й обсяги виробництва на ра
фінадному заводі, швейній фабриці, м’ясокомбінаті.

Змінилося й обличчя міста. З підключенням Бердичева (1950)
до газопроводу Дашава-Київ мешканці стали користуватися га
зом, уведено в дію автоматичну телефонну станцію на 2200 но
мерів, збудовано готель, новий універмаг. Вулиці міста вкрилися
асфальтом, обабіч їх з’явилися дерева й чагарники. Значна увага
стала приділятися поліпшенню здоров’я бердичівлян: у лікарні,
поліклініці, санепідемстанції, протитуберкульозному й онколо
гічному диспансерах, пологовому будинку працювало 167 ліка
рів, 76 фармацевтів та 665 медпрацівників із середньою спеці
альною освітою.

Краще стали працювати заклади освіти. В 23-х школах, з яких
було 12 середніх, навчалося 11 тис. учнів і працювало близько 800
учителів, а в трьох професійно-технічних училищах (відкритих
1958,1961 й 1972) навчалося 1385 юнаків і дівчат. 1951 учитель
ський інститут реорганізовано в педагогічний, 1971 його розфо
рмовано, а факультети переведені до Житомира та Умані. Діяли
три середні спеціальні навчальні заклади - машинобудівний тех
нікум, педагогічне та медичне училища, в яких на початок 80-х
20-го ст. навчалося понад 2 тис. чоловік.

У наступні роки промисловість у місті, як в усій Житомирській
області, розвивалася швидшими темпами, ніж у середньому по Укра
їні. Провідними галузями промисловості стали машинобудування і
приладобудування. Першу з них представляв завод "Прогрес", дру
гу - завод "Комсомолець". Одне із кращих підприємств хімічного
машинобудування тодішнього Радянського Союзу завод "Прогрес"
славився якістю своїх виробів, оригінальним технічним вирішенням
і їх оформленням (130, с.31) (див. ст. № 17).

Серед підприємств легкої промисловості гідно представляли
місто шкіряний завод і взуттєва фабрика, а рафінадний завод
був одним з кращих в СРСР серед підприємств харчової промис
ловості. Бердичівські меблевики першими на Україні розпочали
виготовляти набори спалень, оздоблених поліефірними емалями
світлих тонів з декоративними елементами кольору бронзи, в 1981

фабрика виготовила 7300 наборів спальні "Альбіна", які стали по
пулярними у В’єтнамі, на Кубі, в Австрії.

У народній освіті міста головна увага була зосереджена на про
блемах переходу загальної освіти на одинадцятирічне навчання.
Лідером за кількістю підготовлених фахівців серед спеціальних
навчальних закладів області було Бердичівське педагогічне учи
лище, яке в 1985 випустило 562 учителі. Машинобудівний техні
кум підготував і випустив у цей рік 361, а медичне училище - 214
спеціалістів (131,с.65).

З кінця 60-х 20-го ст. долею комплексу споруд монастиря бо
сих кармелітів стала опікуватися держава та громадські організа
ції. 1992 будівлі костьолу були передані в оренду католицькій гро
маді, яка розпочала відбудову власним коштом. На 1997 були від-
реставровані й стали використовуватися корпус келій, вежа та
нижній храм костьолу. Реставрований також будинок настояте
ля і фасади верхнього костьолу та його східна вежа (132, с.65-66).
Нині у місті є 15 діючих культових споруд, серед яких Свято-Пре-
ображенська і Свято-Успенська церкви, іудейська синагога.

На початку третього тисячоліття в Бердичеві працювали 27
підприємств різних галузей промисловості, в тому числі: завод
"Прогрес" (хімічне машинобудування), ВАТ фірма "Беверс"
(верстатобудування), "Шкіроб ’єднання" (шкіряне виробництво),
фабрика одягу (швейне виробництво), "Молокозавод" (харчове
виробництво). Діють 4 підприємства автотранспорту, 5 - кому
нального господарства, 269 підприємств торгівлі, 85 підприємств,
що надають різні види послуг, 54 підприємства громадського
харчування, 7 банківських установ (133, сі). Місто розрослося,
його територія становить 3533 га, яка умовно розбита на 7 мік
рорайонів. На 266-ти вулицях і провулках станом на 01.01.2005 про
живало 86,2 тис. осіб.

Жителі міста мають можливість навчатися в машинобудівно
му коледжі, педагогічному та медичному училищах, у 3-х серед
ніх профтехучилищах здійснюють підготовку робітників для різ
них галузей народного господарства. У 16-ти загальноосвітніх шко
лах навчається понад 11,2 тисячі учнів. Для задоволення потреб

представників національних меншин у школах 3,4,10,15 та 17 ство
рені умови для вивчення факультативно польської мови, на базі
школи № 2 працює єврейська недільна школа (134, с.371). В 13-ти
дитячих дошкільних закладах освіти, 3-х навчально-виховних за
кладах освіти та 3-х навчально-виховних комплексах виховується
близько 2,5 тис. дітей.

У місті діють 2 дитячі школи мистецтва: музична та художня;
централізована бібліотечна система (34 бібліотеки нараховують
понад 833 тисячі книг і брошур). Функціонують Музей історії
Бердичева, Музей бойової слави 117-ї гвардійської мотостріле
цької дивізії. Унікальні пам’ятки представлені в Бердичівському
історично-культурному заповіднику. Архітектурний комплекс
включає стіни фортеці з вежами, прибрамний корпус та костьол.

Місто славиться мережею закладів, які займаються розвитком
спортивно-масової та фізично-оздоровчої роботи: працюють 2
стадіони, критий плавальний басейн, дитяча юнацько-спортив
на школа та дитячо-юнацький клуб фізичної підготовки, в яких
культивуються 18 видів спорту. Щорічно проводяться міжна
родні змагання зі стрибків у висоту на приз заслуженого тренера
СРСР, почесного громадянина Бердичева В.О. Донського (1927-
2004), які включено до офіційного календаря Міжнародної фе
дерації легкої атлетики (див. ст. № 32).

У місті видається газета "Земля Бердичівська".

Уродженцями Бердичева є: єврейський поет М. Гарцман (1909-
1943), мікробіолог і гігієніст Л. Горовиць-Власова (1879-1941), Ге
рой Радянського Союзу О. Граціанський (1905-1987); російський
письменник В. Гроссман (1905-1964); єврейський прозаїк А. Ка
ган (1906-1965); скульптор, член Спілки художників СРСР
П. Криворуцький (1920-1987); заслужений тренер СРСР, почесний
громадянин Бердичева В. Донський (1927-2004), народний артист
УРСР П. Міхневич (1901-1993) ; актриса, заслужений діяч мисте
цтва УРСР А. Сонц (1897-1968); заслужений майстер спорту з аль
пінізму, підкорювач Гімалаїв В. Пастух (1957-1996); політолог-ана-
яітик О. Разумков (1957-1999); Герой Радянського Союзу К. Тома-
Піевський (1914-1983); фізико-хімік, член-кореспондент АН Украї-

ни В. Фінкельштейн (1896-1937); український художник Т. Фраєр-
ман (1891-1957); професор географії В. Галицький (1912-1990);
с. Демчин - Герой Соціалістичної Праці К. Ворона (1925-1997);
с. Гальчин - польський письменник М. Чайковський (1808-1886);
с. Дмитрівка - Герой Радянського СоюзуП.Перегуда (1913-1985);
с. Рея - Герої Соціалістичної Праці Я.Зощук (1906-1987), М. Гуме-
нюк (1914-1995); с. Слободище - Герої Радянського Союзу М. Граб-
чук (1911-1948),!. Карпенко (1915-1944);с.Ст.Солотвин-ботанік,
член-корешондент АН УРСР С.Кондратюк (1914-1992); с. Сингаїв-
ка - художник, член Спілки художників Казахстану І. Стаднічук
(1913-2000); с. Терехове - польський письменник С. Боровський
(1841-1963), англійський письменник Джозеф Конрад (1857-1924);
с.Хажин - Герой Радянського Союзу, член-кореспондент АН СРСР,
учений у галузі ядерної фізики В. Мостовий (1919-1996).

У місті 92 пам’ятки історії, архітектури та монументального
мистецтва. Зона відпочинку - це 2 парки - пам’ятники садово-
паркового мистецтва.

Використані джерела та література:

1. Богун Г.Г. Про походження назви і виникнення міста Бердичева // УІЖ,
1968, № 5.
2. Роман Афтанази (Польща). До питання про власників Бердичева // Бер
дичівська земля в контексті історії України. Наук, зб., "Велика Волинь", т. 19.-
Житомир, 1999.
3. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и
изданные археографической комиссией (1361-1598). Т.1.- СПб, 1863.
4. Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древ
них актов, стоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губер
наторе. Акты о заселении Юго-Западной Росси. Часть седьмая, том 2.- 1890.
5. Кордт Е. Материалы по истории русской картографии. Вып.2.- К., 1910.
6. Греков Б.Д. Киевская Русь.- М, 1953.
7. Літопис руський. За Іпатським списком. Переклав Леонід Махновець.-
К., 1990.
8. Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка в 4-х т., пере
клад з німецького. - М., 1965, т.1 (I вид.), 1986 (І1вид.),т.1.- С.152.
9. Богун Г.Г, Про походження назви, виникнення міста Бердичева // УЇЖ,
1968, №5.
10. Наумчук С.М. З приводу замітки Г.Г. Богуна про походження назви
М.Бердичева // УІЖ, 1968, № 11.
11. Гречило А., Савчук Ю., Зварник І. Герби міст України.- К., 2001.

12. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии.-
К., 1864.
13. Підприємства міста Бердичева - Бердичів, 2000.
14. Архив Юго-Западной России. Акты о заселении Юго-Западной Рос
сии. Часть седьмая, том 2.- К., 1890.
15. Грушевський Михаиле Історія України-Руси, т.VI.- К., 1995.
16. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии.-
К., 1864.
17. Антонович В.Б. Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столетие
(1362-1569) // Антонович В.Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцисти
чні твори.- К., 1995.
18. Грушевський Михайло. Історія України-Руси, T.VI.- К., 1995.
19. Актова книга Житомирського уряду 1611 року.- Житомир, 2002.
20. Яковенко Наталя. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця
XVIII ст. - К., 1997.
21. Марковський Броніслав. Бердичівська земля з найдавніших часів до
початку XX ст. - Бердичів, 1999.
22. Корнєєва В. Монастир босих кармелітів у Бердичеві. Фортифікаційні
споруди XVII ст. // Пам’ятники України: історія та культура, 1997, № 1.
23. Энциклопедический словарь, т.Ш а. Ф.А. Брокгауз. И.А. Ефрон-СПб,
1892.
24. Яковенко Наталя. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця
XVIII ст. - К., 1997.
25. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные
и изданные археографической комиссией. Т.З (1638-1657)- СПб, 1861.
26. Борисюк Н.Є. Пам’ятні події і місця часів козацтва на Житомирщині
// Козацькі часи на Житомирщині - Житомир, 1994.
27. Смолій В.А., Степанков B.C. Богдан Хмельницький. Соціально-полі
тичний портрет.- К., 1993.
28. Похилевич Л. Названа праця.
29. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные
и изданные археографической комиссией. Т.З (1638-1657).- СПб, 1861.
30. Путова Г.В. Стан Бердичівської парафії св.Варвари згідно з візитація
ми кінця XVIII-поч. 40-х р.ХІХ ст. // Бердичів древній і вічно молодий. Наук,
збірник „Велика Волинь", т.32.- Житомир, 2005.
31. Архив Юго-Западной России. Ч.З. Акты о козаках (1679-1716).- Т.2.-
К., 1868. Сергієнко Г.Я. Правобережна Україна: відродження козацької дер
жавності й визвольний рух проти панування Речі Посполитої (80-90-і pp.
XVII - no4.XVIII ст.) // УІЖ, 1996, № 3.
32. Словник художників України.- К., 1973.
33. Корнєєва В. Монастир босих кармелітів у Бердичеві. Фортифікаційні
споруди XVII ст. // Пам’ятки України: історія та культура, 1997, № 1.
34. ЦДВІАР, ф.ВУА, спр.18653, ч.І.
35. Там само, ч.З, Арк. 8 зв.

36. Гаркуша О. Сум старого кляштора // Україна, 1994, № 10.
37. Житомирщина. Історичний нарис- Житомир, 2003.
38. Архив Юго-Западной России. Ч.З, т.З.- К., 1868.
39. Лола О.ГІ. Гайдамацький рух на Україні 20-60 pp. XVIII ст. - К., 1965.
40. Антонович В.Б. Исследования о гайдамачестве // Моя сповідь. Вибра
ні історичні та публіцистичні твори.- К., 1995.
41. Бронкгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедический словарь, т.ІІІа.- СПб,
1892.
42. Історія України. За редак. Смолія В.А.- К., 1997.
43. ЦДВІАР, ф.ВУА, спр.18658, ч.З.
44. Ткачова Т.П. Ярмарки Бердичева: минуле і сучасне // Бердичівська
земля в контексті історії України. Наук. зб. "Велика Волинь", т.19.- Житомир,
1999.- С.82.
45. Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років
XIX ст.-Київ, 1968.
46. Субботин А.П. В черте еврейской оседлости. Отрывки из экономическо
го исследования в западной и юго-западной России за лего 1887. Вып.2.- СПб,
1890.
47. Бердичевское подземелье.- К., 1875.
48. Городецька В.Л. Євреї в Бердичеві. Сторінки історії // Бердичівщина:
Поступ у третє тисячоліття. Наук, збірн. «Велика Волинь», т.22.- Житомир-
Бердичів,2001.
49. Субботин А.П. В черте еврейской оседлости. Вып.2.- СПб, 1890.
50. Елисаветский С. Бердичевская трагедия. (Документальное повество
вание).-К., 1991.
51. ЦДВІАР, ф.ВУА, спр. 18778.
52. Там само.
53. Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. Ч.І.- К., 1959.
54. ЦДВІАР, ф.ВУА, спр. 18778.
55. Там само.- Арк. 88 зв.
56. Кондратюк Р.Ю., Блашкевич Л.А. Основні етапи формування адміні
стративно-територіального поділу Бердичівщини // Бердичівська земля в кон
тексті історії України.- Наук. зб. "Велика Волинь", т.19,- Житомир, 1999.
57. Полное собрание законов Российской империи, т.41- СПб, 1839.
58. Ричков П.А. Архітектурно-планувальний розвій Бердичева XVI-
XIX ст. // Бердичівська земля в контексті історії. Наук. зб. "Велика Волинь",
т.19.-Житомир, 1999.
59. Гонак МЛ. Динаміка населення Бердичева за 198 років // Житомирщи
на крізь призму століть. Наук, зб.- Житомир, 1997.
60. Краткая Еврейская Энциклопедия. Т.4.- Иерусалим, 1986.
61. Субботин А.П. Названа праця.
62. Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана.- К.,
1980.

63. Косич А.И. Город Бердичев и Бердичевский уезд. Статистический
очерк.- К., 1901.
64. Декабристы. Биографический справочник.- М., 1988; Савичев Н.П.
Первые благовестители свободы. К., 1990.
65. Декабристы. Биографический справочник.- М., 1988.
66. ЦДВІАР, ф.1759, оп.8, спр.701.
67. Онищенко Г. Бердичів, де починав кар’єру Фредерік Шопен // День,
1998, 23 жовтня.
68. Кругляк Б.А. Соціально-економічні мотиви в творчості Менделе Мо-
хер-Сфорима і Шолом-Алейхема // Діяльність бібліотек зі збереження куль
турної спадщини.- Житомир, 1996.
69. Загривий Ю.Н. Кобзар і Звягельщина // Діяльність бібліотек зі збере
ження культурної спадщини.- Житомир, 1996.
70. Кот СИ. Бердичев.- К, 1982.
71. Журавська Л.Г. Україна в життєвій і творчій долі Бальзака. // Бердичів
ська земля в контексті історії України: Наук. зб. "Велика Волинь". Т.19,- Жи
томир, 1999.
72. Энциклопедический словарь, т.Ш а. Брокгауза Ф.А., Ефрона И.А. СПб,
1892.
73. Марковський Б. Названа праця.
74. Ковтун Т.Є. Сторінки історії Бердичівської школи № 6 // Бердичівська
земля в контексті історії України: Наук. зб. "Велика Волинь", т.19.- Житомир,
1999.
75. Субботин Ail. Названа праця.
76. Елисаветский С. Названа праця.
77. Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга. - К,- 1913.
78. Мельничук A.M. Єврейське населення в долі міста Бердичева // Націо
нальні меншини Правобережної України: історія і сучасність.- Житомир,
1998.
79. Субботин АЛ. Названа праця.
80. Энциклопедический словарь, т. Ша, Брокгауза Ф.А., Ефрона И.А,- СПб,
1892.
81. Громенко І.Є., Павлов О.О. Названа праця.
82. Тимошенко В.І. 3 історії "Просвіти" на Волині в 1917-1922 pp. // Укра
їнська національна ідея: історія і сучасність. Наук, зб.- Житомир, 1997.
83. Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний
Довідник.-К., 1987.
84. Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Названа праця.
85. Елисаветский С. Бердичевская трагедия. (Документальное повество
вание).- К., 1991.
86. Сергійчук В. Уся правда про єврейські погроми. Мовою невідомих
Документів і матеріалів.- К., 1996.

87. Шульгін О. Україна і червоний жах, погроми в Україні.- К., 2001.
88. Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Названа праця.
89. Громенко І.Є., Павлов О.О. Названа праця.
90. Костриця М.Ю., Кондратюк Р.Ю. Історико-географічний словник Жи
томирщини. Т.1., Житомир, 2002.
91. Социалистическое строительство на Житомирщине 1921-1941. Сб. док,
и матер.- К., 1983.
92. Державний архів Житомирської області. Ф.Р.- 2770, оп.1, спр.4.
93. Пасічник Михайло. Вилиті в металі сімдесят.- Бердичів, 2002.
94. Соболь Т.Г. Сторінки історії педагогічної освіти в Бердичеві// Бердичів-
щина: поступ у третє тисячоліття. Наук. зб. "Велика Волинь. Т.22.- Жито-
мир-Бердичів, 2001.
95. Голос праці, 1923, 25 вересня.
96. Социалистическое строительство на Житомирщине 1921-1941. Сб. до
кументов и матер.- К., 1983.
97. Державний архів Житомирської області,- Ф.Р-430, оп.1, спр.46.
98. Соболь Т.Г. Сторінки історії педагогічної освіти в Бердичеві// Бердичі-
вщина: поступ у третє тисячоліття. Наук. зб. "Велика Волинь. Т.22.- Жито-
мир-Бердичів, 2001.
99. Державний архів Житомирської області, ф.Р-158, оп.1, спр 155.
100. Кондратюк Р.Ю., Блашкевич Л.А. Основні етапи формування адмі
ністративно-територіального поділу Бердичівщини // Бердичівська земля в
контексті історії України. Наук. зб. "Велика Волинь", т.19.- Житомир, 1999.
101. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 pp.), т.11.-
К.,1999.
102. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою докумен
тів.- К., 1990; Рибак І.В. Антиколгоспні виступи селян Бердичівщини напри
кінці 1929 та початку 30 pp. // Бердичів древній і вічно молодий. Наук. зб.
"Велика Волинь", т.32.- Житомир, 2005.
103. Чорна книга України. Зб. документів, архівних матеріалів, листів, до
повідей, статей, досліджень, есе. К„ 1998.
104. Іващенко О., Поліщук Ю. Житомирщина; шляхами історії.- Жито
мир, 1997.
105. Хададова М.В. Краєзнавча діяльність Т.М. Мовчанівського на Жито
мирщині в 20-30-х pp. XX ст. // Українська національна ідея: історія і сучас
ність. Наук, зб.- Ж., 1997.
106. Итоги Всесоюзной переписи населения 1959. Украинская ССР,- М.,
1963.
107. Поліщук Ю.М. Бердичів // Книга Пам’яті України. Житомирська об
ласть. Т.2.- Житомир, 1994.
108. Толочко В.І. Освіта Бердичева на зламі тисячоліть // Бердичівщина:
поступ у третє тисячоліття. Наук. зб. "Велика Волинь", т.22,- Житомир-Бер-
дичів, 2001.

109. Военные грозы над Полесьем. Житомирщина в годы Великой Оте
чественной войны. К., 1985.
110. Солдатов О. Оборонні операції на Житомирщині червень-серпень
1941 // Книга Пам’яті України. Житомирська обл. т.12, Ж., 1998.
111. Громенко І.Є., Павлов О.О. Бердичів // Історія міст і сіл УРСР. Жито
мирська область.- К., 1973.
112. Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськи
ми загарбниками 1941-1944 p.p. 36. док.- Житомир, 1948.
113. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території Укра
їни (1941-1944).- К., 2000.
114. Щерба СП. Геноцид і вандалізм окупантів // Книга Пам’яті України.
Житомирська обл., т. 12.- Житомир, 1998.
115. Гроссман Василий.Убийство евреев в Бердичеве // Черная книга.- К., 1991.
116. Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськи
ми загарбниками 1941-1944 p.p. 36. док.- Житомир, 1948.
117. Круглов А.И. Энциклопедия холохоста. К., 2000.
118. Іващенко О.М., Солдатов О.Ф. Жертвам фашизму - вічна пам’ять //
Книга Скорботи України. Житомирська область, т.1,- Житомир, 2003.
119. Книга Пам’яті України. Житомирська область, т.12.- Житомир, 1998.
120. Державний архів Житомирської області, ф.1376, оп.1, спр.154, 225.
121. Восемнадцатая в сражениях за Родину. Боевой путь 18-й армии.- М.,
1982; Поліщук Ю.М. Бердичів // Книга Пам’яті України. Житомирська об
ласть, т.2.~ Житомир.
122. Восемнадцатая в сражениях за Родину. Боевой путь 18-й армии.- М,
1982.
123. Громенко І.Є. Павлов О.О. Бердичів // Історія міст і сіл УРСР. Жито
мирська область.- К., 1973.
124. Мельничук А.Л., Григорцевич О.В. Бердичівляни, праведники наро
дів світу// Бердичівська земля в контексті історії України. Наук. зб. "Велика
Волинь", т.19.- Житомир, 1999.
125. Житомирщина у Великій Вітчизняній війні 1945-1945 pp. 36. док. і
матер.-К„ 1969, с.169.
126. Богун Г., Проценко І. На місці колишнього кляштора // Людина і світ,
1971, №2.
127. Громенко І.Є., Павлов О.О. Названа праця.
128. Державний архів Житомирської області. Ф.118, оп.2, спр.55.
129. Пасічник Михайло. Вилиті в металі сімдесят - Бердичів, 2002.
130. Чорний біль Житомирщини. Історико-публіцистичний нарис- Жи
томир, 2001.
131. Там само, с.65.
132. Корнєєва В. Монастир босих кармелітів у Бердичеві // Пам’ятники
України: історія та культура, 1997, № 1, с.65-66.
133. Підприємства міста Бердичева.- Бердичів, 2000.

134. Толочко В.І. Освіта Бердичева на зламі тисячоліть // Бердичівщина:
поступ у третє тисячоліття.- Житомир - Бердичів, 2001.

Олена Іващенко

Додатки:

1. Свидригайло Лев, Болеслав (1370-1452) - наймолодший син Ольгерда,
народився в Луцьку. Вів тривалу боротьбу з Вітовтом, у якій йому допо
магав, був радником й помічником у битвах Каленик Мишкович. Після
смерті Вітовта 1430 Свидригайло був проголошений великим князем
Литви, але 1432 усунутий з престолу, отримав довічний титул великого
князя і право на волинську землю. 17 жовтня 1437 він видав жалувану
грамоту на володіння у Житомирському повіті пану Каленику Мишко-
вичу. Ніяких титулів Каленика, окрім "пана", в грамоті не позначено. За
переліком дарованих земель і селищ у Житомирському повіті ще назива
ються землі в Овруцькому повіті.

Звертаємо увагу на те, що в списку літератури брошури Б.Марковського
називаються "Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Рос
сии. .." вказаний том 3, СПб, 1861, сторінка не позначена. В дійсності жа
лувана грамота великого князя міститься в томі 1 (1361-1598), СПб, 1863,
с 12.

2. Подається список авторів, у творах яких позначені такі дати заснуван
ня Бердичева:
Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губении, ч.1.- СПб,
1852 (дата 1546).
Косич А.И. Город Бердичев и Бердичевский уезд. Статистический очерк.-
К., 1902 (дата 1320).
Брокгауз Ф.А. Ефрон И.А. Энциклопедический словарь, т.Ша, СПб, 1892
(дата 1546).
Громенко I., Павлов О. Бердичев // Історія міст і сіл УРСР. Житомирська
область.- К., 1973 (дата 1430).
Молчанівський Т. Бердичівський державний історико-культурний запо
відник.- Харків, 1931 (дата 1593).
Енциклопедія українознавства В. Кубійовича,- Львів, 1993, т. 1 (дата 1320).
Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст. -
Бердичів, 1999 (дата 1545).
Панченко В. Міські та містечкові герби України.- К., 2000 (дата 1430).
Охорона культурної спадщини в Україні. 36. нормативних документів.-
К„ 2003 (дата 1430).
Спільне у названих авторів те, що не вказані джерела та їх адреса, на які
вони спиралися. Заслуговує на увагу думка краєзнавця Б.В.Марковського,
який називає дату 1545, що, за його твердженням, вона зафіксована в
двох документах, але адресу цих документів теж не вказано.

3. Звертаємо увагу читача на те, що в тексті відсутні посилання на брошуру
Костриці М.Ю., Пашківського Ф.Б. "Бердичів. Історико-краезнавчий на
рис".- Житомир, 2000. За рік до цього, в 1999, в Бердичеві з’явилася праця
Б.В. Марковського "Бердичівська земля з найдавніших часів до початку
XX ст. ", в якій міститься матеріал з історії краю, названа дата заснування
міста, однак у ній також відсутні джерельні адреси. За фактажем обидві
брошури близнюки-брати, але першість належить Б.Марковському. Тому
автор віддав перевагу Б. Марковському, й посилання робиться на його
працю.

В брошурі М.Ю. Костриці та Ф.Б. Пашківського на с.11 є законний докір
попередникам, які не давали посилань на документи. На с 12 читач знахо
дить твердження авторів, що дата 1545 р. присутня в двох документах й є
посилання на "Архив Юго-Западной России", ч. VII, т. 1". Але в томі 1, який
називають автори брошури, нічого подібного немає. Названа нами дата
знайдена в "Актах о заселении Юго-Западной России", які містяться в "Ар
хиве Юго-Западной России", не в першому томі, як стверджують автори, а
в другому томі, частині 7, на стор. 41. До того ж, у брошурі М.Ю. Костриці
і Ф.Б. Пашківського є тільки три посилання і єдине з них на с.44 на "Ев
рейскую энциклопедию" - нормальне.

4. В описі сучасного герба міста стверджується, що "зображення бердиша
відображує історію виникнення Бердичева як укріпленого містечка на шля
ху ворожих набігів, а також розкриває одну з версій про походження назви
міста". Однак, у слов’янській мові такого терміна, як „бердиш" не було.
В першому томі "Этимологического словаря русского языка" Макса Фас-
мера, іноземця, дійсного члена АН СРСР з 1929 р., на стор. 152 йдеться про
термін "бердиш", що був запозичений через польську із середньо-латин
ської мови, і означає "метательное копье, легкий топорик". При цьому
слід брати до уваги, що словник М. Фасмера в 4-х томах витримав два
видання в Радянському Союзі (1965 і 1986) і нині слугує підручником
для всіх студентів-філологів.

5. Про родину Тишкевичів, їх непорядну поведінку під час сусідських воєн
і сутичок чимало даних є і в "Актовій книзі Житомирського уряду кінця
XVI ст. (1582-1588)".- К., 1965, с 158,168 та інші.

6. Стосовно посилання за № 31. Нумерація сторінок 9, 122-125 стосується
"Архива Юго-Западной России", а с. 115 - праці Г.Я. Сергієнка, яка знахо
диться в УІЖ, 1996, № 3.

7. Опис будівництва костьолу і фортеці подається в розширеному плані,
оскільки костьол і фортеця зазнали руйнації під час Визвольної війни.

8. Посилання на Центральний Державний воєнно-історичний архів Росії
(ЦДВІАР) не випадкове. Цей архів був опрацьований автором у Москві
під час роботи над вступною статтею до "Історії міст і сіл УРСР. Жито
мирська область". Відтоді зберігається в автора.

9. Конфедерати - учасники тимчасових військово-політичних союзів поль
ської шляхти в 16-18 ст. Барська конфедерація 1768 - один із прикладів
руху панівних верств Польщі за збереження необмежених прав і привіле
їв шляхти та католицької церкви й проти Росії. Про цей рух писав Т.Г.
Шевченко в поемі "Гайдамаки". Між тим, на с.23 брошури М.Ю. Костри
ці і Ф.Б. Пашківського автори іменують конфедератів як "борців за сво
боду Польщі". Однак, поразка Барської конфедерації стала однією з пере
думов першого поділу Польщі (1772). Див.: 1. Довідник з історії України,
вид.2.- К., 2002, с.53. 2. "РЕІУ" т.2, 1970.- С.468; 3. СИЭ, т.2.- М., 1962.-
С.139;т.7,М., 1965.-С.861.

10. В брошурах Б. Марковського (с.41), М. Костриці, Ф. Пашківського -
с.24 йдеться про те, що в 1795 створена Волинська губернія, до складу якої
відійшов Бердичів. Автори помиляються, бо будь-яка адміністративно-
територіальна реформа - це складний і тривалий процес, і до того ж,
здійснюваний російським урядом адміністративний поділ Правобереж
жя не враховував специфічних особливостей окремих його регіонів, тому
1797 за наказом царя Павла І було утворено Київську, Подільську й Во
линську губернії. Див. "Історія України" під загальною редакцією акаде
міка В.А. Смолія.- Київ, 1997.- С.131-132.

11. Містечко Махнівка - нині районний центр Комсомольське Вінниць
кої області.

12. Хасидизм - релігійно-містична течія в іудаїзмі, яка виникла в 1-й по
ловині 18-го ст. у середовищі єврейського населення Волині, Поділля та
Галичини. Почала свою діяльність як опозиційна течія проти офіційного
іудаїзму, зокрема, рабинату. Для хасидизму характерний крайній місти
цизм, релігійна екзальтація, шанування цадиків ("праведників").

13. Встановити ініціали Зусмана не вдалося.

14. У Б. Марковського (с.57), відповідно у М.Ю. Костриці, Ф.Б. Пашков-
ського (с.31) стверджується, іцо в червні 1825 р. у Бердичеві відбулася
таємна зустріч представників Польського таємного патріотичного то
вариства з П. Пестелем. У дійсності зустріч відбулася з князем С.Г. Вол
конським (див. Декабристы. Биографический справочник. М., 1988; Са-
вичев Н.П. Первые благовестители свободы.- К., 1990.
Те ж саме стосується твердження, що в Бердичеві розміщувався штаб
Охтирського гусарського полку. В дійсності в Бердичеві знаходився штаб
3-ї гусарської дивізії, в якому був заарештований Артемон Захарович
Муравйов (див. Декабристы. Биографический справочник.- М., 1988).
Муравйов Артемон Захарович. Роки його життя зустрічаються і такі
(1794-1846).

15. Менделе Мохер-Сфорим - псевдонім Шолома Абрамовича (1836-
1917). Шолом-Алейхем - псевдонім Шолома Рабіновича (1859-1916).

16. У кінці 19-го ст. у Бердичеві діяли 4 православні церкви: Успенська
(1837), Миколаївська (1748), Троїцька (1836), Церква в ім’я Всіх Святих
(1891) біля Білопольської застави (остання не збереглася)

17. В різних джерелах кількість населення Бердичева напередодні Великої
Вітчизняної війни подається різна, при цьому джерела не вказуються. В
ІМІС на с 174 називається цифра - 75 тис; Єлисаветський С. у книзі "Бе-
рдичевская трагедия (документальное повествование)" повторює цю ж
цифру. Автор подає цифру 62 тис. осіб згідно з даними перепису 1939 p.,
які містяться в "Итогах Всесоюзной переписи населения 1959", де пода
ються цифрові дані 1939 р. у порівнянні з 1959 р.

18. Музиченко Іван Миколайович (1901- .) - генерал-лейтенант.
Кирпонос Михайло Петрович (1892-1941) - генерал-полковник, Герой
Радянського Союзу (1940).
Кожем’яко А.Б. - ініціали не вдалося розшифрувати.

Персонали

Яворський Анатолій
Завадський Володимир
Леселідзе Костянтин Миколайович
Галицький Василь
Гельман Поліна
Граціанський Олексій
Томашевський Казимір
Донський Віталій
Гарман Матвій
Горовиць-Власова Лідія
Гроссман Василь
Каган Абрам
Криворуцький Петро
Пастух Віктор
Разумков Олександр
Стаднічук Іван Якович
Ворона Костянтин
Чайковський Міхал
Перегуда Петро
Зощук Яків
Гуменюк Марія
Грабчук Максим
Карпенко Іван
Кондратюк Євген
Боровський Стефан
Джозеф Конрад (Юзеф Тодор Конрад Коженьовський)
Мовчанівський Тодосій
Мостовий Володимир
Фраєрман Теофіл Борисович

м. Бердичів

2. БРАТСЬКА МОГИЛА УЧАСНИКІВ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙ-
НИ (іст.). Північно-східна частина міста, вул.Шевченка, 7. Похова
ні бійці 1-ї Української радянської дивізії та робітничих загонів
М.Бердичева, які загинули під час громадянської війни у березні-
квітні 1919. Кількість та імена їх невідомі.
1927 на могилі встановлено гранітний обеліск сірого кольору
(вис. 2,5 м) з меморіальним написом.

Джерела та література:

Архівний відділ Бердичівської міської ради.- Ф.Р-525, оп.1, спр.2.-
Арк. 7-8.
Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний до
відник.- Київ, 1987.- С.415.
Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана.- Київ, 1980.-
С.22.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис "Славетним борцям за Жовтень у день десятої річниці. 1917.
25.10-1927.07.11".
2. Встановити, в боях з якими військовими частинами загинули бійці 1-ї
Української радянської дивізії, не вдалося.

м. Бердичів

3. БРАТСЬКА МОГИЛА ПІДПІЛЬНИКІВ (іст.). Північно-
східна частина міста, вул.Пушкіна, 105. При вході на кладовище
поховані 12 членів міської підпільної молодіжної антифашистсь
кої організації, які були розстріляні гітлерівськими окупантами
22 січня 1943. Імена їх відомі. Організатором і керівником підпі
льної організації був Антон Рафаїлович Яворський (1911 -1943) -
воїн Червоної Армії, який потрапив в оточення й опинився на оку
пованій території. До війни працював викладачем військової спра
ви Бердичівського машинобудівного технікуму. В серпні 1941 йому
вдалося із числа колишніх випускників і учнів технікуму створити
міську антифашистську підпільну організацію, якою він керував
до січня 1942. У січні окупанти провели масові арешти, і частина
підпільників потрапили до рук карателів. А. Яворському вдалося

уникнути арешту, він дістався партизанського з’єднання О.М. Са-
бурова. В одному з боїв з німецькими окупантами загинув.
З січня 1942 організацію очолив Володимир Юліанович Завад-
ський (1922-1943), член ВЛКСМ, перед війною навчався в школі № 13,
після закінчення її - в машинобудівному технікумі. Підпільни
ки діяли на залізниці, виводили з ладу потяги і вагони, псували ко
лійне господарство, друкували й розповсюджували листівки з по
відомленнями Радінформбюро, збирали зброю, готували диверсії
на нафтобазі й рафінадному заводі. У січні 1943 12 підпільників
були схоплені гестапо і після тортур розстріляні (див. ст. № 53,54).
У 1970 на могилі встановлено стелу із чорного граніту (вис. 1,6 м,
ширина - 0,7 м) з меморіальним написом і прізвищами патріотів.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1376, оп.1, слр.154.- Арк. 5,
14; Спр.225,- Арк. 1-11,28,131; Ф. 2668, оп.2, спр.292.-Арк.75.
Історія міст і сіл Української РСР, Житомирська область.- Київ, 1973.- С145.
Сабуров А.Н. У друзей одни дороги.- Київ, 1963.- С.67.
Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана.- Київ, 1980.-
С.42.

Олена Іващенко

Додаток:

Напис: «Вечная слава героям подполья. Артемчук А.С., Войцеховский
В.А., Завадский В.Ю., Кондратюк И.Н., ЛевицкиігИ.А., Мокроус В.В., Пше
ничный Г.А., Ткаченко П.П., Тарара Н.А., Шишкин И.М., Щелкин А.О.,
Ясельский И.В. От коллектива завода "Прогресс".».

м. Бердичів

4. БУДИНОК, У ЯКОМУ РОЗМІЩУВАВСЯ ШТАБ 18-ї АРМІЇ
(іст.). Східна частина міста. Вул.Леселідзе, 38/24, ріг вулиць Леселі-
дзе та Індустріальної. Одноповерховий, цегляний, фундамент ка
м’яний. Побудований 1936. Після звільнення Бердичева від німе
цько-фашистських окупантів у будинку в січні-лютому 1944 роз
міщувався штаб 18-ї армії 1-го Українського фронту. Підрозділи
18-ї армії визволили Бердичів і всі населені пункти району: 24-ій,
389-ій, 395-ій, 117-ій гвардійським стрілецьким дивізіям, 44-ій гвар
дійській танковій бригаді, 227-ій штурмовій авіаційній дивізії було

присвоєно найменування „Бердичівських". У будинку працювали:
К.М.Леселідзе (1903-1944),командувач 18-ї армії, генерал-полков
ник, член Військової ради армії СЮ. Колонін, генерал-майор; М.Й.
Павловський, начальник штабу армії, генерал-майор. Вирішуючи
стратегічні й тактичні питання, штаб спланував оборонну опера
цію, організував контроль і конкретну допомогу з’єднанням 18-ї
армії щодо оборони й бойової підготовки. В тилу були об’єднані
навчальні поля, куди для занять по черзі вводилися стрілецькі пол
ки. Головну увагу штаб приділив відпрацюванню взаємодії між пі
хотою й артилерією та управлінням боєм, підготовці щодо розмі
нування місцевості. До початку наступу в армії було підготовлено
378 таких груп, із саперних підрозділів сформовано 114 груп вини
щувачів танків по 5-6 бійців кожна.

В середині січня 1944 тяжко захворів командуючий військами
18-ї армії генерал Леселідзе К.М., проте продовжував працювати.
Хвороба загострилася, і командарм вже не міг ходити. Його еваку
ювали до шпиталю в Москві, де 21 лютого 1944 він помер. За вміле
керівництво військами і героїзм, проявлений у боях з німецько-
фашистськими загарбниками Указом від 13 травня 1971 генерал-
полковнику Леселідзе К.М. було посмертно присвоєно звання Ге
роя Радянського Союзу. Нагороджений орденами Леніна, Черво
ного Прапора, Суворова І ст., Кутузова І ст., Богдана Хмельницько
го І ст., 2 орденами Червоної Зірки, медалями. Похований у м. Тбі
лісі, де йому встановлений пам’ятник. У м. Бердичеві на його честь
названа вулиця.

Ще за життя командарма штаб провів також підготовчу роботу
зі здійснення Проскурівсько-Чернівецької військової наступальної
операції, план якої було завершено 23 лютого 1944.
В 1973 на фронтоні будинку укріплена мармурова дошка (роз
мір 0,8x0,7 м) з меморіальним написом. Нині - житловий будинок,
одна з вулиць міста носить ім’я Леселідзе К.М.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. - Ф. 2668, оп. 2, спр. 292. -
Арк.75, 76.

Восемнадцатая в сражениях за Родину. Боевой путь 18-й армии.- М.,
1982.- С.364-370.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь, т.1.- М.;
1987.- С.865.
Давиташвили Михаил. Леселидзе.- Тбилиси, 1978.- С.330-333.
Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область.- Київ, 1973.- С.б 1,
175.
Освобождение городов в истории Великой Отечественной войны от неме
цко-фашистских войск и войск милитаристской Японии 1941-1945 гг.- М.,
1969.- С.506.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис: "У січні-лютому 1944 р. у цьому будинку містився штаб 18-ї
армії Першого Українського фронту",
2. Леселідзе Костянтин Миколайович.
Колоній Семен Юхимович.
Павловський Микола Йосипович.
3. Встановити роки життя С.Ю.Колоніна і М.Й.Павловського не вдалося.

м. Бердичів

5. БУДИНОК ХОРАЛЬНОЇ СИНАГОГИ (іст., арх.). Північна ча
стина міста. Вул.Свердлова, 5. Споруджена 1850 на червоній лі
нії забудови вулиці на кошти єврейської общини. Одноповерхо
ва, прямокутна в плані з симетричним розміщенням пілястр,
вміщувала одну тисячу парафіян. Орієнтована головним фаса
дом на захід. Стіни цегляні, оштукатурені: висота - 10,5 м, дов
жина фасадної сторони - 12 м, бокової - 19,5 м.

Синагога служила молитовним домом, осередком вивчення
іудаїзму й місцем зібрання єврейської общини. В центрі її стояли 4
колони, поставлені близько одна до одної, огороджуючи найголов
нішу частину храму - підвищення для читця, яке ділило залу на 9
однакових прогонів. З підвищення відбувалися читання й коменту
вання Біблії та Талмуду й промовлялося Благословення, викорис
товувалося також і для світських справ.

На східному кінці головної зали містився прикрашений вишу
каним різьбленням вівтар. На відміну від звичайної синагоги, тут
Працював постійний хор з добре підібраними голосами, кантор з

обов’язковою музичною освітою й гарним баритоном. Всередині
синагога була схожа на лютеранську церкву: колони, ряди лав, хори,
на яких розміщувалися жінки, тоді як у старих синагогах жінки
знаходилися в задніх напівтемних приміщеннях з маленькими ві
концями, що були заґратованими. Стеля мала пишні внутрішні
бані. Інтер’єр прикрашений поліхромними стінописами.

Розподіл місць у синагозі відбивав соціальну ієрархію. Уздовж
східної стіни сиділи найбільш поважні люди - рабин, знавці Талму
ду, заможні євреї, які займалися благодійними справами. Чим далі
від східної стіни - цінність місць зменшувалася, а. біля за
хідної стіни розміщувалися прості євреї. Синагога виконувала, по
ряд з релігійними, ще й функції управління.

Це була одна з перших у Російській імперії хоральна синагога.
Монументальність і розміри вказували на її значну роль у житті
міської общини. Окрім неї, в Бердичеві були ще Білопольська, За-
гребельна, Немирівська, Новоміська і Староміська синагоги.

Всі проіснували до червня 1941. Німецько-фашистські окупанти
разом з фізичним вбивством євреїв зруйнували всі синагоги Берди
чева, від хоральної залишилися тільки стіни. Після звільнення міста
почалася відбудова заводів, фабрик, шкіл, театрів. Коштш не виста
чало, єврейського населення не було. Поступово відбудували одну
невелику кімнату колишньої хоральної синагоги, де стали проводи
тися богослужіння для тих, хто повертався.

1946 міська влада закріпила безкоштовно за єврейською грома
дою будинок хоральної синагоги. Через 20 р. будинок був відбудо
ваний, з’явився другий поверх. Чисельність єврейської громади про
довжувала зменшуватися у зв’язку з від’їздом за кордон. З 1964 в
будинку почала працювати рукавична фабрика, підпорядкована
міській адміністрації.

Джерела та література:

Центральний державний історичний архів (м.Київ).- Ф.442, оп.637,
спр.229.- Арк.55, 62.
Державний архів Житомирської області.- Ф-П 118, оп.43, спр. 13.- Арк. 10.
Архівний відділ Бердичівської міської ради.- Ф.525, оп.1, спр.263.- Арк.4,5

Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прош
лом и настоящем, T.IV- СПб, 1912.- С.261-264.
Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии.- СПб, 1852.-
С.422,424.
Субботин А.П. В черте еврейской оседлости.- СПб, 1890.- С.94,97,106,130.
Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині (кінець XVIII-початок XX сто
ліття).- Житомир, 1998.- С.34-35.
Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст.-
Бердичів, 1999.- С.70.
Павлюк С. Старий Бердичів // Земля Бердичівська, 1999,12 березня.

Олена Іващенко

Додаток

1. Меморіальної дошки не встановлено.
2. Офіційна назва - Бердичівська рукавична фабрика.
3. Терміни:
Біблія складається із двох частин: Старого і Нового Завіту. Іудейська релі
гія визнає лише Старий завіт. Головна його частина "П’ятикнижжя" набу
ла сучасного вигляду в 5 ст. до н.е., що має ще назву Тора.
Кагал - самоуправління єврейської общини і сама община.
Кантор - у єврейській синагозі головний співак.
Рабин - керівник єврейської общини, служитель культу у євреїв.
Талмуд - збірка догматичних, релігійно-етичних і правових положень іу
даїзму, що усталилися в 4-му ст. до н.е.- 5-му ст. н.е.

м. Бердичів

6. БУДИНОК ЧОЛОВІЧОГО 7-КЛАСНОГО КОМЕРЦІЙНОГО
УЧИЛИЩА ім. О. ПУШКІНА, ПЕДАГОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ,
ПЕДАГОГІЧНОГО УЧИЛИЩА (арх.,іст.). Північно-східна части
на міста, вул.К.Лібкнехта. Споруджений 1908 на червоній лінії за
будови вулиці. Триповерховий з мансардними поверхами у боко
вих частинах, п’ятивісне з центральними і слабовираженими боко
вими в плані ризалітами по головному і дворових фасадах. Плану
вання коридорне з одностороннім розміщенням приміщень,
Центрально розташованим просторим вестибюлем, з тримаршо-
вими парадними східцями на другий поверх і двомаршовими схід
цями у торцях споруди, що з’єднують три поверхи. Актова зала -
на третьому поверсі по центрально-поперечній вісі, займаючи усю
Ширину споруди і розділяюючи коридор на дві непов’язані части-

ни. Для будівлі характерний принцип раціоналізму, відповідності
функціональним вимогам: великі, часто поставлені віконні пройо-
ми, дають прекрасну освітленість навчальному закладу.

В головному фасаді домінує крупний ризаліт із заскаленим три-
часним арковим пройомом. Поверхи різняться стінами й віконни
ми пройомами. В декорі використана цегла різної фактури і кольо
ру, що надає споруді загальний жовто-сірий тон.

У грудні 1901 бердичівське купецтво та торговці звернулися
до міського голови, а через нього - до Київського генерал-губер
натора з проханням на їхні кошти відкрити в місті комерційне
училище на зразок одеського. Такий дозвіл надійшов, майбут
ньому училищу присвоїли ім’я О.С. Пушкіна, а особи іудейсько
го віросповідання мали становити не менше 50% від усього чис
ла учнів. З вересня 1908 училище почало діяти, курс навчання
тривав 7 років, у кожному класі здобували освіту до 40 учнів.

Водночас, окрім чоловічого, в цьому будинку було відкрите жі
ноче середнє комерційне училище, а також вечірні торговельні
курси. Перший випуск комерційного училища припав на роки
Першої світової війни.

1923 в будинку розпочали працювати педагогічні курси, на
яких навчалися 95 хлопців і дівчаток з робітників та селян, що
готувалися стати вчителями початкових класів. 1925 курси були
реорганізовані в педагогічний технікум з трирічним терміном
навчання. 1930 педтехнікум перетворений на педагогічну школу
і переведений в інше приміщення, а в цьому будинку був відкри
тий Інститут соціального виховання, який 1933 реорганізований у
педагогічний, а в 1936 - в учительський. Напередодні Вітчизняної
війни в ньому навчалося 500 студентів на стаціонарному й 2700 - на
заочному відділеннях.

Будинок у роки Великої Вітчизняної війни зберігся, і в ньому
з 1945 продовжив функціонувати вчительський інститут, який
1954 було перетворено в педагогічний, а 1972 він був переведе
ний до Житомира та Умані.

1973 до будинку знову переселилося педагогічне училище, яке
відновило набір на дошкільний відділ денної і заочної форм на-

вчання. Було обладнано 21 основну аудиторію і 17 допоміжних,
актовий зал. Поступово зростала кількість молодих спеціалістів
відповідного професійного рівня для роботи в початкових кла
сах школи і в дошкільних закладах.

1977 в огляді-конкурсі педучилищ Радянського Союзу учили
ще посіло 1-е місце, через два роки, за кращу організацію умов
навчання, побуту та відпочинку, училище вийшло на перше міс
це в Україні, 1983 - в рік його 60-річчя - в училищі навчався 1291
учень, працювало142 викладачі, 1997 введена нова спеціальність
„Соціальна педагогіка".

Нині це педагогічне училище І рівня акредитації, в якому здій
снюється підготовка спеціалістів за фахами: „Дошкільне вихован
ня", „Музичне виховання", „Соціальна педагогіка". За 80 років іс
нування училище підготувало майже 5 тис. учителів початкових
класів, понад одну тисячу музичних керівників, близько 10 тисяч
вихователів та понад 100 соціальних педагогів.

Джерела та література:

Центральний історичний архів у м.Києві.- Ф.442, ст. 655, спр.218.- Арк. 10,
30,42; Оп.660,спр.193.- Арк.14.
Державний архів Житомирської області.- Ф.118, ол.2, спр.55.- Арк.24.
Архівний відділ Бердичівської міськради.- Ф.П.-208, оп.1, спр. 14.- Арк.82.
Громенко І.Є., Павлов О.О. Бердичів // Історія міст і сіл УРСР. Житомир
ська область.- К., 1973, с.181.
Іващенко О.М. Напередодні Чорнобильської катастрофи // Чорний біль
Житомирщини.- Житомир, 2001.- С.65, 67.
Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку
XX ст. - Бердичів, 1999.- С.65.
Левчук А.О., Стельмах Т.П. Бердичівське педагогічне: історія та сьогоден
ня.- Бердичів, 2003.- С.4,9,10,15,17.

Ілона Дусик

Додаток:

1. Меморіальної дошки не встановлено.
2. Навчальні заклади, які працювали в будинку за/роками:
1908- чоловіче комерційне училище ім. О.С. Пушкіна.
1909- жіноче середнє комерційне училище і вечірні торговельні курси.
1923- педагогічні курси

1925- педагогічний технікум.
1930- інститут соціального виховання.
1933- педагогічний інститут.
1936- учительський інститут.
1954- педагогічний інститут.
1973- педагогічне училище.

м. Бердичів

7.БУДИНОКМИРОВИХ СУДДІВ, МУЗИЧНИЙ ВІДДІЛ ПЕДА
ГОГІЧНОГО УЧИЛИЩА (арх., іст.). Північна сторона міста,
вул.Карла Лібкнехта, 22. Споруджений 1846 з відступом від черво
ної лінії вулиці. Двоповерхова будівля знаходиться в глибині скве
ру. Бутовий фундамент, цегляна кладка, фасад поштукатурений.

План прямокутний із симетричними ризалітами. Центральний вхід
формують чотири циліндричні колони на фундаментах із завер
шенням капітелями коринфського ордера. На другому поверсі над
головним входом знаходиться лоджія, огорожа якої зазнала змін.
Розподіл фасадів підкреслений горизонтальними тягами. Верхній
поверх обрамляє карниз. Ризаліти завершуються портиком.

3 1870 в будинку стали проходити, починаючи з 20 числа кожно
го місяця, засідання мирових суддів. Мировий суд - особливий суд
зі спрощеним судовиробництвом для розгляду незначних громад
ських позовів (до 500 руб.) та дрібних карних злочинів. Запрова
джений у Росії з 1864. Місто було поділене на 6 мирових дільниць, у
кожній з них був дільничний мировий суддя, який обирався місь
кою думою з осіб, що мали нерухомість та відповідний освітній
ценз.

Мировий суддя одноосібно приймав рішення, брав участь у ро
боті з’їзду й доповідав йому. В роботі з’їзду брали участь ще 7 поче
сних мирових суддів, голова з’їзду та секретар. З’їзд затверджував
рішення з найбільш важливих справ і розглядав скарги на вироки.

На відміну від Росії, в Південно-Західному краї, зокрема на Во
лині, мирові судді не обирались, а призначались міністром юстиції.
1889 мировий суд був ліквідований у Росії у зв’язку з уведенням
закону про земських начальників, на Україні проіснував до 1915.

В різні часи в будинку розміщувалися різні установи. З 1973 в
ньому працює музичний відділ педагогічного училища. Було про
ведено капітальний ремонт будинку, замінена покрівля (вальмова,
крита шифером), загальна кількість класів для індивідуальних за
нять збільшилася до 50-ти, з’явилися спеціалізовані класи для за
нять хору, хореографії і ритміки та актовий зал.

Працює інструментальний ансамбль „Мозаїка",хор україн-ської
пісні, удостоєний звання „Народний", хор „Евріка", який знають у
Польщі, Болгарії. За період існування музичного відділу підготов
лено понад 1,2 тисячі вчителів музики та музичних керівників. Чи
мало з них стали солістами оперних театрів та хорових колективів
України, Росії, США.

Джерела та література:

Памятная книжка Киевской губернии на 1915 год.- Київ, 1915.- С.114.
Ерошкин Н.П. Очерки истории государственных учреждений.- М., 1960.-
С.132.
Бердичівське педагогічне; історія та сьогодення.- Бердичів, 2003.- С.3,15,
45-47.
Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку
XX ст. - Бердичів, 1999.- С.56.
Козмірчук А. До історії міста Бердичева // Рад. шлях, 1940,30 травня, 16 че
рвня.

Ілона Дусик

Додаток:

1. Меморіальної дошки немає.

м. Бердичів

8. БУДИНОК МІСЬКОЇ ДУМИ ТА УПРАВИ, БУДИНОК ДИТЯ-
ЧОЇ ТВОРЧОСТІ ІМЕНІ О. РАЗУМКОВА (арх., іст.). Північна час
тина міста. Вул.Свердлова, 21. На червоній лінії забудови вулиці.
Споруджений у середині XIX століття. Двоповерховий, цегляний,
перекриття плоскі, на другому поверсі над сходами - освітлюваль
ний вітраж, над горищем - високий ліхтар, який освітлює вести
бюль та сходи. Об’ємно-просторова структура будівлі симетрич
на, її особливістю є розташування у задній частині залу, який за-

ймає 1,5 поверха через зміщення відповідних приміщень 1-го повер
ху. На 1 -му поверсі кімнати розташовані у два ряди з обох сторін
центрально-вісьового коридору. Приміщення 2-го поверху згрупо
вані навколо центральних сходів. Присутні сходи з обох боків на
всю висоту будівлі. Виконано у пілястровому ордері з використан
ням архітектурних форм неоренесансу, які виявилися у загально
му поділі фасадів по вертикалі на 3 частини та у деталях другого
поверху. Симетрична композиція головного фасаду виявляється у
невеликих виступах ризаліту та атиту, великих напівциркулярних
вікнах 2-го поверху та квадратній башті з круглими вікнами (зруй
нована під час Великої Вітчизняної війни). Головний вхід - двобо-
кові сходи ззовні з перилами із балясинами та ядрами на стовпцях.

Оформлення вестибюля та центральних сходів виконане в ренесан
сно-барокових формах, збереглося частково і представлене пор
талами, печами з фігурних кахів, декоративними фільонками стін
між сходовими маршами, ліпниною рослинного орнаменту із кар
тушами. Підлогу у вестибюлі викладено метлахською плиткою ша
ховим візерунком, по боках із меандровими рисками. Стеля та бал
кон у залі додатково прикрашені сучасною ліпниною. 2000 - зна
двору зроблено надбудову над входом до частини підвального при
міщення.

Перші відомості про міську думу - 1857, вона складалася з гла
сних, які обиралися на 4 роки, під керівництвом міського голови,
її функції: призначення виборних посадових осіб, справи суспі
льного благоустрою, призначення складу міської управи та відпо
відно - посадових осіб, встановлення, збільшення та зменшення
міських зборів у визначених межах, утримання доріг, отримання
благодійних внесків на користь міста, розгляд та затвердження мі
ських кошторисів та витрат, встановлення правил завідування мі
ським майном, надання інструкцій виконавчій владі, затвердження
змін плану міста, подання листів про успіхи та потреби міста до
вищої влади.

Міську управу очолював міський голови. Члени (не менше
2-х) обиралися міською думою на 4 роки, кожні 2 роки половина
членів змінювалася. Займалася веденням справ міського господар-

ства та суспільного управління, вживала заходи для їх покращення,
виконувала накази думи, здійснювала збір необхідних даних та ви-
трати міських зборів відповідно до встановленого думою регламе-
нту. 1857 міським головою працював О.М. Яворський, секретарем
думи - О.О. Монастерський. Коли дума та управа почали працюва-
ти у будівлі - невідомо, перша згадка - 1890.

1904-1914 у будинку, разом із думою та управою, працював
сирітський суд, який складався із 6 членів, керував ним В.Є. Ка-
менський. Напередодні Першої світової війни управа налічувала
16 чоловік: 3 вільні члени та 13 представників з відповідних відді
лів. Дума складалася із 42 гласних.

Після громадянської війни в будинку почала працювати драма-
тична студія, 1923 - робітничий клуб, 1929 - музичний гурток.
1935 будинок було відведено під Палац піонерів, тоді ж поча-
ла діяти скульптурна студія. Серед перших її постійних членів
був П.М. Криворуцький, у майбутньому відомий скульптор (див.
ст. № 28). За допомогою профспілок провели ремонт будівлі,
з’явилися каналізація, дитсадок, вбиральні.

1944, після визволення Бердичева від німецько-фашистських
окупантів, усі кімнати та зали Палацу піонерів було обладнано
меблями та інструментами для роботи гуртків, наступного року
запрацювали фізкультурний майданчик та гуртки - хоровий, ху
дожній, юних натуралістів, історичний, фізкультурний та техні
чний, у 50-60-ті - гуртки авіаційно-технічний, радіотехнічний,
умілі руки. Щороку проводилися огляди художньої самодіяльнос
ті, ранки для учнів молодших та середніх класів, читацькі конфере
нції для старшокласників (спільно із міською бібліотекою), в 70-
80-ті запрацювали гуртки танців різних напрямків, драматичний,
ляльковий, художнього читання.

1993 Палац піонерів перейменовано на Будинок дітей та юна
цтва „Творчість". Відтоді він став комплексним позашкільним
навчально-виховним закладом з орієнтацією на творчість та до
сягнення професіоналізму. З 1998 - член Європейської Органі
зації Народних Культур (ЄФКО). Його вихованці здобули пере
моги у конкурсах: 1998 - „Соловейко долі" (Чернівці), 1999 -

„Перлина півдня" (Южне),„Веспремські ігри" (Веспрем, Угорщи
на), 2000 - „Ранкова зірка" (Одеса).
З 2001 - Будинкові дитячої творчості присвоєно ім’я Олексан
дра Разумкова (1959-1999), відомого політолога-аналітика Украї
ни, у минулому гуртківця Палацу піонерів.
Будинок творчості нині відвідує близько 1500 вихованців ві
ком від 4 до 25 років, працюють 45 вчителів, 32 гуртки, серед яких
театр пісні „Краплинки", ансамбль народного танцю „Радість" та
ансамбль спортивного бального танцю „Валентина" мають зван
ня „Зразковий".
2001 біля входу встановлено меморіальну дошку з мармуру (53
см х 27 см) з написом та барельєфом.

Джерела та література:

Державний архів Київської області.- Ф.10, оп.1, спр.209.- Арк.1.
Архівний відділ Бердичівської міської ради. Ф.525, оп.1,спр.183Б.-Арк,15-
17.
Костриця М.Ю., Пашківський Ф.Б. Бердичів: Історико-краєзнавчий на
рис- Житомир: М.А. К., 2000,- С.45.
Майданик С, Пекер К. Наш земляк - скульптор Петр Криворуцький //
Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Наук. зб. „Велика Волинь".- Т.22.-
Житомир, 2001.- С.83.
Памятная книжка Киевской губернии на 1957 г.- К., 1857.- С.382.
Памятная книжка Киевской губернии на 1915 г.- К., 1915.- С. ПО
Радянський шлях.- Бердичів.- б липня 1956.- № 81.
Социалистическое строительство на Житомирщине.- К.: Наукова думка,
1983.- С.48.
Статистическое описание Киевской губернии, изданное тайным советни
ком сенатором Иваном Фундуклеем.- СПб, 1852.- Ч.1.- С.435.

Юлія Борисова

Додаток:

1. На меморіальній дошці викарбувано напис: „У цьому будинку з 1966
року по 1978 рік зростав, мужнів, виховувався, стаючи особистістю, Оле
ксандр Разумков" та барельєф із профілем обличчя О.В. Разумкова.
2. Персоналії:

Криворуцький Петро Мойсейович.
Разумков Олександр Васильович.

м. Бердичів

9. БУДИНОК, У ЯКОМУ РОЗМІЩУВАВСЯ МІСЬКИЙ ТЕАТР,
ПРОХОДИВ 2-й НАДЗВИЧАЙНИЙ З’ЇЗД ПІВДЕННО-ЗАХІД
НОГО ФРОНТУ (іст.). Північно-східна частина міста. Вул. Лібк-
нехта, 21. 3 відступом від червоної лінії забудови вулиці. Одно
поверховий, цегельний, фундамент і цоколь кам’яні. Загальні
розміри: 57,6x50x20 м. Побудований в 1908 як закрите примі
щення для ковзання на роликових ковзанах. 1912 місцевий лікар
і підприємець Д.Шеренцис на власні кошти перебудував його під
міський театр з назвою "Експрес" для здачі в оренду заїжджим
гастролерам.

У великому залі цього будинку площею близько 1500 м²
з 18 по 24 листопада 19Ї7 проходив 2-й Надзвичайний з’їзд Південно-За-
хідного фронту, в якому взяло участь 642 делегати. Шість днів стіни
будинку були свідками гострої політичної боротьби щодо визнан
ня Радянської влади. До складу обраного на з’їзді Тимчасового Вій
ськово-революційного комітету (ВРК) увійшли 17 більшовиків, 6
лівих та 9 правих есерів, 2 меншовики, 1 без-партійний. Наказом №
1 від 26 листопада 1917 ВРК проголосив про взяття влади на фронті
в свої руки, а також про визнання вищою владою в країні Рад -
наркому, а в армії - призначеного РНК Верховного головнокоман
дуючого.

У травні 1919 театр "Експрес" був націоналізований і прибрав
назву Перший радянський театр. До 1944 не мав постійної тру
пи. У ньому виступали заїжджі актори з Москви, Києва, Одеси та
інших міст. Бердичівляни слухали відомих акторів і співаків -
актораВ.І. Качалова (1875-1948), співака Л.В. Собінова (1872-1934),
актора A.M. Бучму (1891-1957), співака І.С. Паторжинського
(1898-1960) - всі вони в майбутньому стали народними артиста-
ми СРСР. 1924 на його сцені виступали Московський театр дра
ми й комедії за участю Б.А. Бабочкіна (1904-1975), актор, режи
сер, народний артист СРСР (1963), Герой Соціалістичної Праці

(1974) та Київський оперний театр, у 1925 - Московський єврей
ський театр, одним із режисерів якого був CM. Михоелс (1890-1946),
з 1929 художній керівник. Він привіз на гастролі до Бердичева по
становки на ідиш "200 тисяч" по Шолом-Алейхему,"Ніч на старо
му базарі", в яких взяли участь кращі актори театру, і серед них
бердичівляни Ада Сонц (1897-1968) - заслужений діяч мистецтв
УРСР (з 1945) і Доня Ліберман; 1927 - Московський драмтеатр ім.
МГСП. У різні роки в будинку виступали державні діячі, відомі воє-
начальники, поети С.М. Будьонний (1920), М.В. Фрунзе (1921), Г.І.
Котовський (1925), В.В. Маяковський (1928).

З 1959 по 1995 у приміщенні знаходився міський, з 1996 - ра
йонний Будинок культури. В 1967 на його фасаді встановлена
меморіальна дошка з білого мармуру (1x0,7 м) з присвятним на
писом.

Джерела та література:

Архівний відділ Бердичівської міської ради.- Ф.Р-525, оп. 1, спр.522.- Арк.
339; Ф.158, оп.16, сир.834. Арк. 207; Ф.2605, оп.1, спр.21.- Арк. 151.
Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний до
відник.- Київ, 1987.- С.99.
Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область.- Київ, 1973.-
С.172.
Елисаветский С.Я. Бердичевская трагедия // Документальное повество
вание.- Київ, 1991.- С.7, 13).

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис: "Тут у листопаді 1917 року проводив свою роботу Перший Над
звичайний з’їзд представників Південно-Західного фронту. Виступали пе
ред трудящими міста С.М. Будьонний (1920 р.), М.В. Фрунзе (1921 p.), Г.І.
Котовський (1925 р.), В.В. Маяковський (1928 р.)".
2. У тексті напису допущена неточність. У листопаді 1917 року в цьому
будинку відбувся не 1-й, а 2-й Надзвичайний з’їзд Південно-Західного
фронту (див.: "Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енцик
лопедичний довідник. К., 1987.- С.99).
3. Персонали:

Бабочкін Борис Андрійович.
Михоелс Соломон Михайлович.
Сонц Ада Юхимівна.

Фрунзе Михайло Васильович.
Котовський Григорій Іванович.
Маяковський Володимир Володимирович.

4. Розшифрувати "МГСП" не вдалося.

м. Бердичів

10. БУДИНОК, У ЯКОМУ БУЛА СТВОРЕНА МІСЬКА ОРГАНІ
ЗАЦІЯ РСДРП(б) (іст.). Східна частина міста. Вул.Свердлова, 30.
На червоній лінії забудови. Триповерховий, цегляний, побудова
ний у 1905. В кінці квітня 1917 тут зібралися близько 20 членів
РСДРП(б) міста з метою створення єдиної організації. На зборах
було обговорено становище в країні та в м. Бердичеві, обрано мі
ський комітет, який очолила Р.С. Сломницька (1898-1981) - актив
ний учасник встановлення влади рад на Україні. Під керівництвом
комітету розгорнулася агітація за подальші революційні перетво
рення в Бердичеві.

В 1967 на фасаді будинку встановлена меморіальна дошка із сі
рого граніту (0,8x0,7 м) з написом. Нині житлове приміщення.

Джерела та література:

Архівний відділ Бердичівської міської ради.- Ф.2140, оп.1, спр.149.- Арк.
5-7, 10-32.
Нариси історії Житомирської обласної партійної організації.- Київ, 1980.-
С.22.
Іващенко О.М. Нариси історії Житомирської комсомольської організа
ції.- Київ, 1986.- с 10.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис: "У цьому будинку в квітні 1917 р. відбулося засідання комітету
більшовиків М.Бердичева".
2.Сломницька Роза Самійлівна.
3. Точну дату створення організації РСДРП(б) у місті встановити не вда
лося.

м. Бердичів

11. БУДИНОК, У ЯКОМУ МЕШКАВ B.C. ГРОССМАН (арх.,
іст.). Північна частина міста. Вул. Шевченка, 14. Побудований 1917
Неподалік Нікольської церкви. Двоповерховий, витягнутий усере-

дину ділянки будинок має прямокутну, зі скошеними кутами, кон
фігурацію плана. Облицьованований силікатною цеглою, дах ска
тний, перекриття плоскі. Фасад у вигляді трактованих з цегли форм
неоренесансу. Симетрія фасаду з балконом по другому поверху, має
ковані, барочних обрисів грати відгородження. Перший поверх ру
стований, другий - по фасаду розділений пілястрами. Характерну
пластику фасаду складають численні декоративні елементи - три
кутні сандрики над пройомами І поверху, пілястри по II поверху,
рустовані лучкові перемички вікон. Будинок завершений карнизом
зі стиснутою розстановкою декоративних консолей.

Будинок належав Д.М. Шеренцису, який був лікарем за освітою,
а за покликанням - будівельник. При його участі та фінансовій під
тримці були збудовані декілька будівель, зокрема триповерховий
будинок по вул. Шевченка (колишній Нікольській). До початку
30-х років сім’я Д.М. Шеренциса, разом із сім’єю Гроссманів, про
живали в триповерховому будинку на першому поверсі, а згодом
туди переселився Бердичівський міськвиконком. Сім’я Шеренцисів
та мати В. Гроссмана переїхали в одноповерховий особняк по вули
ці Училищній. У 1985 будинок був зруйнований.

Перші роки після одруження сім’я Гроссманів жила за кордо
ном, у Парижі та Швейцарії. Після народження сина вона переїхала
до Києва. Не відомо, де народився В. Гроссман, за кордоном чи в
Києві. Його батько був інженером-хіміком, а мати - вчителька фран
цузької мови.

1914-1919 навчався в Київському реальному училищі, завершив
курс навчання з 1919 по 1928 в єдиній трудовій школі Бердичева.
1929 - закінчив Перший Московський університет. 31929 працю
вав у Донбасі інженером і водночас почав писати: 1934 у „Літерату
рній газеті" з’явилося оповідання „У місті Бердичеві", в 1967 по ньо
му знято художній фільм „Комісар", із 1937 -член Спілки письмен
ників СРСР.

У липні 1941 працював у штаті газети „Красная звезда", з почат
ком війни був на фронті.

B.C. Гроссман приїхав до Бердичева взимку 1944. Серед тисяч
розстріляних бердичівлян-євреїв була і його мати Катерина Саве-

лі’івна. Вся післявоєнна творчість письменника стала каяттям пе
ред матір’ю, яку він любив і не зумів урятувати від жахливої долі.

Він зібрав документальні свідчення трагедії, які виклав у нарисі
„Вбивство євреїв у Бердичеві" (1944). Саме в Бердичеві відбулося
духовне переродження письменника й становлення
майстра. Його твір „Треблинський ад" у вигляді брошури роз
повсюджувався на Нюрнбернзькому процесі, але в лютому 1961
цей твір було заборонено.

В оповіданні „В місті Бердичеві" (1934), у нарисі „Вбивств о євреїв у
Бердичеві" (1944),в романах „Степан Кольчугин" (ч. 1-4,1937-1940),
„За правое дело" (1952) чимало сторінок присвячені Бердичеву, в яко
му пройшло його дитинство. Роман „Життя і доля" (1988), з присвя
тою матері, побачив світ після смерті автора.

Помер 14 вересня 1964 в Москві. Похований на Троєкуров-сько-
му кладовищі біля Кунцева. Його твори видавалися 156 разів зага
льним тиражем близько 9 млн примірників. Чимало з них перекла
дені англійською, французькою, німецькою, іспанською, польською
та китайською мовами.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.2636, оп.1, спр.9, л.13.
Літературний енциклопедичний словник.- И., 1987, с.587.
Бочаров В.Г. Василий Гроссман: жизнь, творчество, судьба.- М., 1990.-
С.7.
Костриця М.Ю. Бердичів у життєвій і творчій долі Василя Гроссмана //
Бердичівська земля в контексті історії України. Наук, зб.- "Велика Волинь",
т.19,- Житомир, 1999, с.162-165.
В. Гроссман. Вбивство євреїв у Бердичеві.- С.162-165.
В. Космач. Доля письменника // Рад.шлях (Бердичів).- 1988.- 22, 24, 26
червня.
Ф. Губер. Письма матери. Письма к матери // Неделя.- 1988.- 41.- С. 18.
Семен Липкин. Правое дело побеждает. Московские новости, № 42, 18
октября 1987.

Наталія Левашова

Додаток:

1. На будинку меморіальної дошки немає.

2. 1959 роман "Життя і доля" було завершено, до читача він прийшов у
кінці 80-х.
3. У листі до матері від 1961 В. Гроссман писав: "Когда я умру, ты будешь
жить в книге, которую я посвятил тебе и судьба которой схожа с твоей
судьбой". Майже через ЗО років на титульному листі з’явилась вистраж
дана присвята: "Моей матери Екатерине Савельевне Гроссман».

м. Бердичів

12. БУДИНОК ЖІНОЧОЇ ПРОГІМНАЗІЇ, ГУМАНІТАРНА
ГІМНАЗІЯ № 2. Північна частина міста. Вул. Карастоянової, 3. Спо
руджений у кінці 19 ст. Будівля двоповерхова, цегляна, симетрич
на в плані, з нефом, який виходить на вул. Л.Карастоянової. Вікон
ні прорізи і другий поверх завершують карнизи декоративної
кладки. Будинок зберігся в тому ж вигляді. Покрівля виконана з
шиферу, напівовальної конструкції. 1899 домашньою учителькою
Катериною Усаневич у будинку відкрито приватне жіноче учили
ще другого розряду. 1902 його власницею стає Вікторія Усаневич.

Кількість учениць у різні роки коливалася від 40-а до 60-ти осіб,
кількість викладачів - від 4-х до 6-ти. 31904 - приватне чотирикла
сне училище другого розряду. Серед учениць переважали вихідці з
дворянських, чиновницьких та купецьких родин і лише одиниці -
з міщанських. За віросповіданням - переважно іудеї, певна части
на - православні і найменше - католиків. У1905 перетворено у жіно
чу чотирикласну прогімназію тієї ж власниці.

З 9 вересня гімназія стає восьмирічною з двома спецкурсами:
російської мови та словесності й математики. Відповідно до цьо
го, перевага у викладанні надавалася загальній дидактиці та іс
торії педагогіки, історії російської літератури та методиці росій
ської мови, математиці та методиці арифметики. 3 1917 гімназія
переходить у власність Надії Калмикової. З 1922 вона починає
діяти як єдина трудова школа з російською мовою викладання,
навчалося 614 учнів, з них 258 дівчат і 356 хлопців.

У зв’язку з німецько-фашистською окупацією діяльність шко
ли припиняється, але відразу після визволення міста з 15 січня 1944
відновлюється навчання у школах міста. В середній школі № 2 стало
навчатися 590 учнів. Заняття проходили у дві зміни, оскільки шко-

ла містилася в одній будівлі і нараховувала 10 класних кімнат. У
1947-1948 при школі працювала їдальня, були устатковані фізич
ний та хімічний кабінети.

У 1971 до школи було добудовано нове приміщення загальною
площею 2344 м², а старе приміщення було переплановане. Зага
льна площа приміщення стала становити 3425 м². У1973 - введе
но поглиблене вивчення іспанської мови, а з 1991 - англійської.

В 2002 школа № 2 була реорганізована у міську гуманітарну гі
мназію № 2, яка має суспільно-гуманітарний та економіко-пра-
вовий профіль. Тут працює понад 60 учителів.

За роки існування в школі навчалося понад 5 тис. учнів, близь
ко 300 випускників закінчили школу з медалями.

Джерела та література:

Центральний державний історичний архів України у м.Києві.- Ф.707.-
Оп.1.- Спр.356.- Арк. 1, 2, 18, 20, 22, 23; Оп. 80.- Спр.107.- Арк.16, 42.
Державний архів Вінницької області,- Ф.Р.- 5034.- Оп.1.- Спр.1.- Арк.2,
23.
Центральний державний архів вищих органів влади.- Ф.126.- Оп.1.-
Спр.163.- Арк. 10.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-2723.- Оп.1.- Спр.115.-
Арк.1, 4; Спр.75.- Арк.31.
Архівний відділ Бердичівської міської ради.- Ф.Р. 208.- Оп.1,- Спр.39.-
Арк. 15,23,33,34,44,49,52.
Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Киевской,
Подольской и Волынской губерниям.- К., 1913.- С.473.
Пам’ятні книжки Київської губернії 1911. К., 1911.- Арк.128; К., 1912.-
Арк.128; К.,1913.- Арк.133; К., 1914.- Арк.137.

Тамара Семенюк

Додаток:

1. Катерина Усаневич - домашня учителька.
2. Вікторія Усаневич - сестра Катерини Усаневич.
3. 1905-1906 навчальний заклад реорганізовано в жіночу чотирикласну
прогімназію на основі положення від 24 травня 1870 p., згідно з яким ство
рювалась опікунська рада, а платня, зібрана за навчання, належала закладу
(крім суми по утриманню пансіону).

м. Бердичів

13. БУДИНОК, У ЯКОМУ МЕШКАВ В.І. ПАСТУХ (іст.). Північ
но-східна частина міста. Вул. Заводська, 44. На червоній лінії забу
дови вулиці. Одноповерховий, цегляний, двосхилий під шифером.

Має чотири кімнати. Побудований 1960 як житловий. В ньому жив
з 1957 по 1974 Віктор Іванович Пастух (1957-1996) - лікар-хірург,
заслужений майстер спорту України з альпінізму, кандидат медич
них наук. Навчався в середній школі № 1, яку закінчив 1974 із золо
тою медаллю. Зростав як спортсмен у ДЮСШ у тренера В.О. Дон
ського (1927-2004), заслуженого тренера СРСР та України (див. ст.
№ 32), та спортивно-туристичному клубу "Ентузіаст". 1974-1979 -
студент Харківського медичного інституту, отримав фах хірурга -
ортопеда. 1986 захистив кандидатську дисертацію, 1991 розробив
нову методику лікування переломів шийки стегна. Захопився аль
пінізмом. У складі команди київського клубу "Зеніт" підкоряв вер
шини Карпат, Паміру, Кавказу, Тянь-Шаню. Входив до складу ряту
вальної авіаційної швидкої допомоги на території всього Радянсь
кого Союзу. Брав участь у наданні допомоги потерпілим під час
землетрусу в Спітаці (Республіка Вірменія).

Останні 8 років життя присвятив підкоренню найвищої гірської
системи світу - Гімалаїв. 1989 тричі підіймався на Канченджангу,
підкорив її Головну вершину (8586 м) сімдесят восьмим, Середню
(8478 м) - п’ятнадцятим, а Південну (8491 м) - восьмим серед аль
піністів світу всіх часів. 1990 удостоєний медалі "За трудову до
блесть" та присвоєне звання "Заслужений майстер спорту з альпіні
зму". Був одним з ініціаторів програми "Прапор України на найви
щих вершинах світу". 1994 В.І. Пастух після сходження на Джаула-
гірі (8167 м) підняв прапор України на її вершині. У вересні 1996
розпочалася експедиція на Шиша-Пангму і Чоо-Ю, які розташо
вані в одному регіоні. 25 вересня на висоті 5600 м почав функціону
вати базовий табір. З жовтня Віктор Пастух та Геннадій Василенко
почали підйом для встановлення проміжного табору перед штур
мом вершини. В ніч з 4 на 5 жовтня 1996 піднявся ураган й сильний
снігопад, почався схід лавин, які забрали життя двох альпіністів.

Указом Президента України від 13 травня 1997 В.І.Пастух нагоро
джений орденом"За мужність" (посмертно).

Джерела та література:

Указ Президента України від 13 травня 1997, Київ, № 0144.
Поданєва Ю.С. Заслужений майстер спорту з альпінізму, кандидат меди
чних наук В.І. Пастух - наш земляк // Бердичівщина: поступ у третє тисячо
ліття. Наук. зб. "Велика Волинь", т.22.- Житомир-Бердичів, 2001,- С.88-91.
Ратинский М. Гималаи: простых маршрутов не бывает // Пилигрим, 1994,
№ 2.
Прогожин А. Восхождение // Рабочая газета.- 1991, 13 серпня.
Опанащук І. Він із бою не повернувся // Житомирщина, 2000, - 8 січня.
Білошицький П.В. Альпінізм // Енциклопедія сучасної України, т.1.- К,
2001.- С.416.
Кондратюк А. Гімалайський сніговий Барс // Земля Бердичівська. - 2000. -
30 вересня.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Бердичівська міська Рада прийняла рішення про присвоєння одній з
вулиць міста ім’я В.І.Пастуха.
2. Донський Віктор Олексійович.
3. Василенко Геннадій - інструктор з альпінізму, головний тренер команди.

м. Бердичів

14. ЄВРЕЙСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ (іст.). Північна частина міста,
вул. Леніна, 78. Закладено в кінці XIX ст., діяло до 1973. Налічує
понад 350 поховань.

Кладовище не має чіткої форми. Надгробники на могилах -
переважно відлиті з вапна та цементу, тесані та різьблені з каме
ню (вапняк, граніт), виготовлені бердичівською майстернею в 18-
19-му ст. ст. їм притаманні художні композиційні форми тради
ційних біблійних сюжетів та талмудських емблем. Більшість з них
мають форму "валянка", з обов’язковим поверненням ступні на
захід, або дерева зі зрубаним гіллям, включають у свою орнамен
тацію племінні тотеми, рослинні емблеми та символи. В роки
Великої Вітчизняної війни цвинтар уцілів.
1991 в південно-східній частині кладовища збудована уси
пальня Леві-Іцхака Бен Меєра Бердичівського. Розміри 8,00 м х
7,50 м. У ній розміщені могила цадика, ліворуч - могили його уч
нів. Біля узголів’я цадика - урна для листів та звернень, трохи вище

на стіні - три полички для свічок, на середній з них свічка горить
постійно. Перед могилами - помост для молитв.

Леві Іцхак Бердичівський (1704-1809) - визнаний лідер хасидиз
му, один із засновників хасидизму.Народився в Гусакові (Галичина).
Був проповідником у Пінську (Литва), познайомився з ученням Баал
Шем-Тов (Бешта), з 1766 став його учнем та послідовником. 1772 в
Литві розпочалися гоніння на хасидів, і йому відмовили в проповід
ницькій діяльності. Переїздить до Женихова (Білорусь), де понад 10
років працює рабином. У кінці 80-х 19-го ст. переїхав до Бердичева,
обіймав посаду рабина і очолював волинських хасидів (1785-1809).

Його святкові молитви закінчувалися сердечною бесідою, що най
більше притягувала хасидів.

1798 Леві Іцхак видав книгу "Святості Леві", в якій викладено
вчення Бера з Межерича. З ініціативи Леві Іцхака в Бердичеві у 1802
було скликано нараду відомих керівників російського єврейства для
обговорення плану Російського уряду щодо заборони євреям про
живати в селах. 1811 в Бердичеві були видані рукописи Леві Іцхака
Бен Меєра. Місто стає центром хасидизму Південно-Західного
краю. Життю і вченню Леві-Іцхака Бердичівського присвячені тво
ри прози і поезії на івриті та ідиш.

1809 Леві Іцхак помер, його могила залишається місцем па
ломництва хасидів з усього світу. Щороку майже 3 тис. паломників
приїздить поклонитися великому проповіднику.

Джерела та література:

Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прош
лом и настоящем.- T.IV.- СПб., 191L- С.214.
Краткая Еврейская Энциклопедия. Т.4.- Иерусалим, 1988.- С.724-725.
Брокгауз Ф.А. Энциклопедический словарь. СПб., 1910.- С.204-205.
Іващенко О.М., Поліщук Ю.М. Євреї Волині (кінець XVIII - початок XIX
століття).- Житомир, 1998.- СЛІЗ.
Субботин А.П. В черте еврейской оседлости.- Вьш.ІІ.- С.-Петербург, 1890.-
С.97-124.
6. Ходоровський Ю. Бердичів в історичному середовищі // Архітектура
України, 1991, № 5.- С.27.

Наталія Захарчук

Додаток:

1. Равин (від єврейського раби - мій учитель), служитель культу в іудаїзмі.
2. Хасидизм - масовий релігійний рух євреїв Східної Європи. Ядром ха
сидського руху була особлива община, яку очолював цадик.
3. Цадик - (букв, „праведник") - у хасидів - равин, духовний вождь і свята
людина, яка володіє силою посередника між Богом і людьми. Хасидизм
сприяв послабленню авторитету равинів, місце яких посіли цадики.
4. Усипальня збудована 1991 р. на кошти ізраїльського мільйонера На-
хмана Ельбаума.
5. Ісраель б.Елірзер Баал-Шем-Тов (Бешта).
6. Доб-Бер з Межирича (Межиричський).

м. Бердичів

15. КОРНІЛОВСЬКИЙ БУРЯКО-ЦУКРОВИЙ ЗАВОД, БЕРДИ
ЧІВСЬКИЙ ЦУКРОРАФІНАДНИЙ ЗАВОД (арх.,іст.). Північно-
східна частина міста. Вул.Червона, 52. Збудований 1900. Зберігся го
ловний корпус, споруджений 1904-1907 (у східній частині території
заводу) - цегляний будинок одно-, двох- та триповерхові приміщен
ня, які поступово переходять одне в одне, поверхи мають різну висо
ту в залежності від розміщеного устаткування. Дах покритий шифе
ром, напіварочні вікна з ліпними прикрасами та пілястрами. Зберег
лася також баягта котельні (котельню перебудовано,башта - 1906).
Решта будівель зведено в післявоєнні часи (адмінприміщення, майс
терні, підстанція, амбри). В південній частині знаходяться чотири
очисні водоймища.

1900 на північно-східній околиці міста збудовано пісочний за
вод, який отримав назву Корніловський буряко-цукровий за
вод. Як і його супутник, рафінадний завод (заснований 1907),
цукровий завод належав Товариству Федорівських цукрових за
водів. Обидва заводи очолював К. Банковський, помічниками
були С. Піотровський (на цукроварні) та Б. Кочедов (на рафіна
дні). На цукровому заводі перед Першою світовою війною пра
цювало 333 робітники, які виробляли 362100 пудів цукропіску,
на рафінадному - 825 чоловік; виготовлялось 1400.000 пудів ра
фінаду. Головки рафінаду призначалися й виготовлялися для про
дажу на ярмарках. В асортименті заводів був цукор колотий, пи
лений та цукрова пудра.

1905-1907 робітники заводу брали участь у страйках, мітингах.

30 червня 1905 зони підтримали страйк робітників заводу "Про
грес" а 12 грудня припинили роботу робітники заводів "Прогрес"
цукрового та рафінадного. В роки громадянської війни завод за
знав збитків і до 1921 не діяв. 1927 цукровий та рафінадний заводи
об’єднались у Бердичівський цукровий комбінат. На цей час орга
нізацією заготівлі та переробки сировини у Бердичівській окрузі
займалося нове кооперативне об’єднання - Бердичівський Союз
кооперативних бурякових та сільськогосподарських товариств і
колгоспів „Бурякосоюз" (заснований 1925). Бердичівський цукро
вий комбінат обслуговували 4 кредитні, 3 бурякові, 2 споживчі то
вариства та 4 бурякові гурти.

1928 на комбінаті з’явилась перша механізація: поділ цукро
вих головок на куски. 1931 цукрокомбінат поділився на два само
стійні підприємства: цукровий з підпорядкуванням Вінницько
му цукротресту і рафінадний з підпорядкуванням Рафтресту
Москви (далі рафінадний завод).

На початку Великої Вітчизняної війни цінне устаткування за
воду, сировина та частина робітників були евакуйовані спочатку
до Воронезької області (Р.Ф.), згодом ум. Джамбул (Середня Азія),
на станцію Мерке. За роки німецько-фашистської окупації примі
щення заводу зазнали руйнації. Загальна сума збитку склала 136 млн.
крб. 31944 розпочалась відбудова, здійснено капітальний ремонт за
водських приміщень, лазні, пральні, прокладено телефонну мережу,
а 1948 на завод надійшло обладнання Краснопресненського заводу з
м. Москви та сировина, що прискорило відбудову заводу. Потуж
ність заводу на кінець 1950 досягла 37,5 тонни на добу.

В 60-70-х збудовані нові рафінадні склади, завершено монтаж
потокової лінії з виготовлення одно- та 0,5-кілограмових пачок
цукру. В 80-ті - введена потокова лінія з виготовлення гофрота-
ри та проведено реконструкцію зі встановленням автоматичних
центрифуг з програмним керуванням.

З 1996 - відкрите акціонерне товариство "Бердичівський цук
рорафінадний завод", яке спеціалізується на виробництві цук
рорафінадної продукції, а також патоки, що використовується в

кондитерській та хлібопекарській промисловості та при виробни
цтві спирту.

Структура підприємства складається з безперервного замкне
ного виробничого циклу, починаючи зі складу сировини та за
вершуючи складом готової продукції.

Джерела та література:

Центральний державний архів України у м.Києві.- Ф.34, оп.4, спр.382.-
Арк.32.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-1111, оп.1, спр.634.- Арк.
1-8.
Архівний відділ Бердичівської міськради.- Ф.Р.402, оп.1, спр.7.- Арк.603,
617; Спр.31.- Арк.73; Спр.48.- Арк.ЗО; Спр.416.- Арк.130; Спр.480.- Арк.56;
Спр.481.- Арк.2-3. Ф.Р.181, оп.1, спр.165.- Арк.165, 261; Спр.112.- Арк.183-
184, Спр.165.-Арк.55.
Архів Музею історії м. Бердичева.- Ф.З.- спр.2794, с.4,10,18.
Сахарная кампания 1923-1924 г. на Правобережной Украине.- К., 1923.-
С.25-27.
Справочник сахарника на 1927-1929 гг.- К., 1927,- С.558.
Підприємства міста Бердичева. Принт-експрес- 2001.- С.21.
Радянський шлях,- 1937.- 1 січня.

Наталія Захарчук

Додаток:

1. Меморіальна дошка не встановлена.
2. Цукровий (1900) та рафінадний (1907) належали Товариству Федорів-
ських цукрових заводів, правління якого знаходилось у Москві (до скла
ду входили А.Л. Форштетер, А.І. Ценкер та С.А. Єрін).
3. Костянтин Костянтинович Банківський 1860 р.н., закінчив політехніч
ний інститут у Відні (Австрія).
4. На початку 1922 вийшло „Положення про об’єднану цукрову промисло
вість РРФСР та УРСР („Цукротрест"). З цього часу цукротрест почав свою
юридичну діяльність в Україні.
5. На нараді при Управлінні Подільського відділення Цукротресту (3 груд
ня 1927) було вирішено виділити Бердичівський комбінат у самостійну
господарську одиницю, перевівши його на господарський розрахунок.
6. Згідно з наказом Наркомату від 16.12.1931 p., правління Союзглавцук-
ру Бердичівський цукрокомбінат поділився на два самостійні підприємс
тва: цукровий та рафінадний.
3. 1936 Президія ЦБК СРСР нагородила орденом "Знак Пошани" праців
ника Бердичівського цукрового заводу Олександра Васильовича Тонкошку
рого, який першим на заводі перейшов на нові технічні норми.
4. Чисельність постійних робітників на Бердичівському цукровому заводі

в різні роки була різною: 1921 р. на цукроварні працювало 163 штатні
робітники, 1922 - 173 чоловіка, 1924 - 254, 1925 р. - вже 550. Збільшення
чисельності робітників можна пояснити збільшенням обсягу робіт при
переробці сировини.

м. Бердичів

16. КОСТЬОЛ СВ.ВАРВАРИ, В ЯКОМУ ВІНЧАВСЯ ФРАН
ЦУЗЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК (архіт., іст.).
Східна частина міста. Бул. К.Лібкнехта, 25. Первісний храм був
збудований 1782 із соснового дерева. Будівля мала форму, подіб
ну до сучасної: одну наву, притвор. Нава була побудована вівта
рем на південь, завдовжки 30,5 ліктя, завширшки - 12 ліктів. Го
ловний вівтар костьолу був різьблений, у центрі якого містилася
фігура Христа Розіп’ятого. 1799 головний вівтар був покритий
позолотою. Біля стовпів головного вівтаря, на колонах знаходи
лося 4 фігури - св.св.Петра і Павла, св.св. Варвари і Надії, нагорі
фігури ангелів.

Будівництво кам’яного костьолу, який зберігся дотепер, розпо
чалося зі східної сторони поруч зі старим дерев’яним і було закін
чено 1826. Нова будова мала завдовжки 40 ліктів, завширшки - 30.

Старий дерев’яний костьол розібраний 1828.

Нова будова, як і стара, була склепінчатою чотиристовпною
базилікою. Внутрішній вигляд нового храму був подібний до ста
рого, мав також три вівтари - різьблений образ Ісуса у головно
му вівтарі стояв у позолочених рамах на великій тумбі. З часом
костьол зазнав капітального ремонту, став нижчим, перекриття
головного із трьох нефів стало плоским. Вирішення фасадів си
метричне, виконане в традиційних формах барокко, має різні за
часом нашарування.

14 березня 1850 о 7 годині ранку в римсько-католицькому ко
стьолі св.Варвари видатний французький письменник Оноре де
Бальзак (1799-1850) взяв шлюб з 46-річною Евеліною Ганською,
поміщицею із с Верхівні (нині Ружинський район). Обряд здійс
нив прелат Олицької колегіати Віктор Ожаровський, надісланий
Луцько-Житомирським єпископом. Одним із свідків був зять
Е. Ганської Георг Мнішек. Евеліну Ганську супроводжувала її дочка,
графиня Анна. Історію цього кохання до теперішнього часу збері-

гає меморіальний музей у с Верхівні Ружинського району, що не
подалік від Бердичева.

Нині костьол належить римсько-католицькій парафії. На буди
нку в 1966 встановлена меморіальна дошка із білого мармуру
(0,8x0,6 м) з присвятним написом.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.660, оп.1, спр.4.- Арк. 40.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; т.2.- Київ,
1985.-С.147.
Путова Г.В. Стан Бердичівської парафії св.Варвари згідно з візитаціями
кінця XVIII - поч. 40-х р. XIX ст. // Бердичів древній і вічно молодий. Наук. зб.
„Велика Волинь", т.32.- Житомир.- с.37-38.
Моруа Андре. Прометей, или Жизнь Бальзака.- М„ 1968.- С.585.
Україна. Путівник. Вид.ІІ.- Київ, 1995.- С. 145.
Неделя № 38 за 1977.

Олена Іващенко

Додаток:

Напис:
1. "У цьому будинку в 1850 році вінчався видатний французький письмен
ник Оноре де Бальзак".
2. Опис первісного храму подано тому, що в літературі існують різні вер
сії щодо його спорудження.

м. Бердичів

17.МЕХАНІЧНИЙІЧАВУНОЛИВАРНИЙ ЗАВОД, МАШИНО
БУДІВНИЙ ЗАВОД „ПРОГРЕС" (іст.). Вул. К. Лібкнехта, 79. У без
посередній близькості до залізничного вокзалу на Торговій площі,
що називалася "Рогаткою". 1880 Л.К. Плахецький заснував механі
чний і чавуноливарний завод. Йому вдалося скупити в прилеглому
районі землі разом з будовами загальною площею 3730 кв.сажен, де
розмістилися виробничі цехи і дільниці заводу. Кількість робітни
ків 30, а річний обсяг виробництва - 50 тис. руб. Завод почав ре
монтувати сільськогосподарський реманент, а згодом виготовляти
плуги, сіялки, віялки.

1882 власник заводу запросив у компаньйони купця І.М. До-
берського та інженера-технолога М.Ф. Барсукова, які реорганізу
вали завод у Товариство на паях і розробили його статут. 1896 був

затверджений статут, на основі якого виникло «Товариство маши
нобудівного заводу "Прогрес"» з основним капіталом 350 тис. руб.

Відтоді почали розширюватися виробничі потужності, серед яких
стали до ладу паросилова установка, котельно-ковальський цех, а в
1900 - механічний цех, споруди яких збереглися дотепер. Завод при
бирає назву "Прогрес" й повністю переходить на випуск обладнан
ня для цукрових і рафінадних заводів. У 1912 на заводі було п’ять
парових двигунів у 150 к.с, працювало 245 робітників, а річна вар
тість виробленої продукції становила 516 тис. крб. З початком Пер
шої світової війни відбулася перебудова виробництва: до ладу ста
ли снарядний і котельні цехи, для обробки корпусів гранат придба
но обладнання на суму 400 тис. руб. У наступному році збудовано
приміщення електросилової станції.

Під час громадської війни на підприємстві виконувалися за
мовлення для Першої Кінної армії, а також проводився ремонт плу
гів, культиваторів, соломорізок, виготовлялися лепехи та інші сіль
ськогосподарські знаряддя. З 1925 розпочалася спеціалізація під
приємства - завод починає працювати на хімічну промисловість,
освоює випуск сушильних барабанів і печей, холодильників, ком
пенсаторів, теплообмінників, рукавних фільтрів та ін. З кінця 30-х
років "Прогрес" стає одним з основних поставників хімічного обла-
днаннявСРСР. 1940 виробив продукції на 10950 тис.крб.

З початком Великої Вітчизняної війни і швидким наближен
ням фронту завод евакуювався до м. Очера Пермської області (РФ),
де влився до складу місцевого машинобудівного заводу і став
виконувати завдання Державного Комітету Оборони.

У ході здійснення Житомирсько-Бердичівської операції й виз
волення Бердичева цехи заводу зазнали ушкодження. Не рахую
чись з труднощами і часом, прогресівці піднімали з руїн свій за
вод. 29 січня 1944 вагранки ливарного цеху видали перший чавун,
а в кінці року завод став випускати мирну продукцію. В 60-ті роки
на "Прогресі" було освоєно випуск нового автоматичного фільтр
пресу і дискових вакуум-фільтрів. Завод виступав активним екс
понентом своєї продукції на зарубіжних ярмарках і спеціалізова
них виставках. У 1972 на Лейпцизькому міжнародному ярмарку

фільтри були удостоєні золотих медалей і Почесних дипломів. За ус
пішне освоєння хімічного обладнання 1976 завод був нагородже
ний орденом Трудового Червоного Прапора.

1980 завод "Прогрес" відсвяткував 100-річчя з дня заснування.
Із напівкустарного підприємства він виріс у великий промисло
вий завод, продукція якого стала добре відома далеко за межами
держави. Понад третину всієї продукції заводу випускається з дер
жавним знаком якості. Бердичівський ордена Трудового Черво
ного Прапора завод хімічного машинобудування "Прогрес" про
довжує виступати активним експонентом своєї продукції на за
рубіжних ярмарках і спеціалізованих виставках.

Бердичівські фільтри з маркою "Прогрес" працюють на всіх
гірничо-збагачувальних комбінатах країни, автоматичні фільтр
преси допомагають розв’язувати проблему захисту річок і во
дойм від забруднення промисловими стоками. Значну роль у вдо
сконаленні продукції заводу відіграв його директор, умілий орга
нізатор виробництва й талановитий інженер Є.М. Мельников
(1906-1970), який керував заводом з 1946 по 1970. Нині завод про
довжує свою трудову історію.

Джерела та література:

1. Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-2770, оп.1, спр.4.- Арк. 5.
2. Фабрики и заводы всей России,- Київ, 1913.- С.114.
3. Весь Юго-Западный край.- К., 1913.- С.477-478.
4. Косич А.И. Город Бердичев и Бердичевский уезд. Стат. очерк.- К., 1902.-
С.10-15.
5. Житомирщина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 pp. 36. докумен
тів та матеріалів.- К., 1969,- С.37.
6. Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Социальный портрет коллектива Бердичев-
ского ордена Трудового Красного Знамени завода химического машиностро
ения «Прогресс». Трудовая поступь завода-ветерана.- К., 1980.- С.11-12, 19-
20, 139-142.
7. Іващенко О.М. Напередодні Чорнобильської катастрофи // Чорний біль Жи
томирщини (історико-публіцистичний нарис).- Житомир, 2001.- С.31-32.

Олена Іващенко

Додаток:

Персонали:
1. Плахецький Леопольд Казимирович.
2. Доберський Іван Михайлович.
3. Барсуков Мик Федорович.
4. Мельников Євген Михайлович.

м. Бердичів

18.МЕХАНО-СЛЮСАРНІ МАЙСТЕРНІ, ЗАВОД "КОМСОМО
ЛЕЦЬ", ФІРМА "БЕВЕРС" (арх., іст). У кварталі від вул. Свердлова,
з півночі - вул. Воровського, зі сходу - пров. Піонерський, із заходу -
вул. Красіна, з півдня - р. Гнилоп’ять. Заводська територія поділя
ється на дві зони: східну - адміністративну- триповерховий адмін-
корпус заводу і південно-західну - виробничу, яка ізольована від
міста. В ній сім споруд: ливарний цех (1928 - найстаріша будівля,
що збереглася в реконструйованому вигляді), цехи заготівельний,
кольорового лиття, складальний, механічний, інструментальний та
компресорний. До 1915 на місті сучасного "Беверсу" був розташо
ваний пивоварний завод, від якого залишився підвал та фундамент
спортзалу.

З 1920 на місці спортзалу діяла приватна майстерня Маца (збе
реглись підвал та фундамент), де виготовлялись ліжка, граблі, вила,
завіси, петлі та інші інструменти господарського призначення. В
ній працювало 10 робітників, а з 1924 - 60. За відсутністю робіт
була ліквідована. 3 1925 в звільнених приміщеннях приватної май
стерні розмістився цвяховий завод "Проволока" і засновано слю
сарно-механічні майстерні. Завод був державним націоналізованим
підприємством, а майстерні належали комітету боротьби з безро
біттям.

1928 при слюсарно-механічних майстернях збудований ли
варний цех (приміщення збереглося) і металопрокатна фабрика,
яка стала виготовляти столові прибори із золота, срібла та інших
дорогоцінних металів.

1928 металопрокатна фабрика, чавунно-ливарна та механічна
майстерня і завод цвяхів об’єднались у трест "Металооб’єднання"
(зберігся лише ливарний цех; на території, де знаходилась

решта в кінці 40-х років побудовано слюсарно-складальний цех).

Працювало 163 робітники. Відтоді розпочалося технічне переоб
ладнання: запрацювала вагранка (збереглась), три токарних, два
фрезерних, довбальний та револьверний верстати, а також три
свердлильних і два шліфувальні. З 1930 "Металопрокатна фабри
ка" припиняє виробництво (через відсутність золота і срібла для
столових приборів), а на тому місці розширюється ливарно-ме
ханічне виробництво, яке прибрало назву „Трансмісійний" і ста
ло виготовляти запчастини до сільськогосподарських машин і
трансмісії.

З 1932 завод отримує назву "Комсомолець", з 1935 розпочалось
виробництво арматури - вентилів, засувок, пожежних гідрантів, а
також нескладного сільськогосподарського інвентаря та запасних
частин до сільськогосподарських машин, освоїв виготовлення стен
дів для збирання авіаційних моторів, а також предметів широкого
вжитку.

З початком Великої Вітчизняної війни завод не був евакуйова
ний. У 1944 починається відбудова напівзруйнованих токарного,
модельного, слюсарного та ливарного цехів, і водночас завод виго
товляє цегельні преси, черепичні верстати, підйомні крани та пред
мети широкого вжитку.

1947 завод стає підприємством республіканського значення: від
булася реконструкція ливарного цеху, збудований новий механіч
ний цех, розширено складальний цех. З 1959 верстатобудівне під
приємство „Комсомолець": почався серійний випуск токарно-ре
вольверних верстатів, 1960 став до ладу цех зі складання верстатів
нової моделі, зазнали реконструкції механічний та ливарний цехи,
заново створені інструментальний, ремонтно-механічний, електро
монтажний і модельний. У цехах з’явилося 165 одиниць нового устат
кування.

В 70-ті колектив заводу випускав понад 20 моделей нових експе
риментальних верстатів, у 80-ті освоєно випуск автоматизованих
верстатів підвищеної точності, верстатів з числовим програмним
управлінням.

З 1995- фірма "Беверс", де працює 1018 робітників, які виготов
ляють токарно-револьверні, токарні верстати різного ступеня ав
томатизації, з числовим управлінням, каменеобробні верстати, ву
зли вітряних електроустановок, лінії і вузли для виробництва олії, а
також кутера і деревообробні верстати; агрегати для фермерських
господарств; товари широкого вжитку.

Джерела та література:

Архівний відділ Бердичівської міської ради.- Ф.Р.-158, оп.1, спр.498.-
Арк.119, 123, 137, 159; Ф.Р.-525, оп.1, спр.218.- Арк.2; Ф.Р.-526, оп.1, спр.2.-
Арк.88; спр.9.- Арк.398-401; спр.63.- Арк.9-10.
Архів Музею історії м. Бердичева.- Ф.5, спр.З, № 507, 2832.
Корольов С.Г. Внедрение технической эстетики и культуры производства в
цехах предприятия // Архів Музею історії м. Бердичева.- Ф.5, спр.4.- № 13,41.
Пасічник М.П. Вилиті в металеві сімдесят.- Бердичів, 2002.- С.6-9,18,45.
Працюють з подвійною енергією // Радянський шлях. 15.03.1944,
25.05.1944.

Натаяія Захарчук

Додаток:

1. Меморіальної дошки не встановлено.
2. З грудня 1928 наказом № 73 по Бердичівському Округовому відділу
місцевої промисловості зі складу Промкомбінату виділено зміцнілі під
приємства та об’єднано їх в окремі трести, один із них - металооб’єднан-
ня.
3. Загальний збиток, нанесений заводу в роки Великої Вітчизняної війни, -
1 млн. 015 тис. крб.
4.1928 - трест „Металооб’єднання".
1930 - трансмісійний завод.
1932 - завод „Комсомолець", вважається роком заснування заводу.
1995 - фірма „Беверс".

м. Бердичів

19. МОГИЛА БІЛЕЦЬКОГО Ю.А. (іст.). Бул. Войкова, 98. Півден
но-західна частина нового міського кладовища, 15-й ряд. Похова
ний Білецький Юрій Анатолійович (1964-1984) - рядовий, водій.
Народився в с.Волковському Бориславського району Херсонської
обл. Росіянин. Працював взуттєвиком в Бердичівському міськпо-
буткомбінаті. В Збройних Силах СРСР - з 1982. В Республіці Афга-

ністан - з 1982. Здійснив понад 80 рейсів, забезпечуючи військові
операції паливом. 16 липня 1984 автомобільна колона, в якій Ю.
Білецький вів свою машину, зазнала раптового нападу ворога. Під
час бою загинув. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зір
ки.

У 1985 на могилі встановлено обеліск із габро (вис. 1,75 м), на
лицьовій стороні якого - портрет Ю. Білецького і меморіальний
напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995, Т.1.- С.128.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.171.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

м. Бердичів

20. МОГИЛА ВЛАСЕНКА В.Т. (іст.). Вул. Войкова, 98. Південно-
західна частина нового міського кладовища, 18-й ряд. Похований
Власенко Володимир Тимофійович (1953-1986) - прапорщик, ст.
технік мотострілецької роти. Народився в с Андрушках Попіль-
нянського району Житомирської обл. Українець. Працював трак
тористом у колгоспі. В Збройних Силах СРСР - з 1971. В Республіці
Афганістан - з 1985. Брав участь у трьох бойових операціях та
охороні ділянки дороги Кабул-Баграм. 23 червня 1986 в районі по
селення Каламурадбек група, яку він очолював, була обстріляна
заколотниками. В. Власенко діяв рішуче, організував оборону, осо
бисто знищив вогневу точку противника, в ході переслідування
противника підірвався на міні. Посмертно нагороджений орденом
Червоної Зірки.

У 1987 на могилі встановлена стела із чорного габро (вис.
1,88 м, ширина - 0,6 м) на фасадній стороні вирізьблено портрет
воїна та меморіальний напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С219.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип. 1,- К., 1999.- С.173.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

м. Бердичів.

21. МОГИЛА ВЛАСОВА І.Я. (іст.). Бул.Войкова,98. Південно-
західна частина нового міського кладовища, 15-й ряд. Похова
ний Власов Іван Якович (1942-1983) - майор, начальник зв’язку
мотострілецького полку. Народився в с Новинах Березовського
району Липецької обл. (РФ) у робітничій сім’ї. Росіянин. Пра
цював радіомайстром. Закінчив Рязанське ВВКУЗ. У Збройних
Силах СРСР - з 1962. В Республіці Афганістан - з 1983.8 серпня
1983 в бою в провінції Герат керував забезпеченням зв’язку з усі
ма підрозділами. Отримав смертельне поранення. Посмертно
нагороджений орденом Червоної Зірки.

У 1984 на могилі встановлено обеліск із чорного габро (вис.
1,75 м),на фасадній стороні якого вирізьблено портрет І.Власова
та меморіальний напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С220.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.173.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. ВВКУЗ - вище військове командне училище зв’язку.

м. Бердичів

22. МОГИЛА ГОНЧАРЕНКА М.Ф. Вул. Войкова, 98. Північно-захі
дна частина нового міського кладовища, ряд 9. Похований Гончарен
ко Михайло Федорович (1961-1980) - рядовий, стрілок-гранатомет-
ник. Народився в с. Рогинцях Вінницької області, в робітничій сім’ї.

Українець. Закінчив МПТУ-4 в м. Бердичеві. В Збройних Силах СРСР -
з 1979. В Республіці Афганістан - з 1979.18 липня 1980 під час бою біля
м. Джелалабада знищив кілька вогневих точок противника, чим за
безпечив успіх операції. В цьому бою М. Гончаренко загинув. Посмер
тно нагороджений медаллю "За відвагу".

У 1983 на могилі встановлено обеліск із чорного габро (вис.
2,4 м), на якому портрет загиблого та присвятний напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С284.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.174.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. МПТУ-4 - міське професійне технічне училище.

м. Бердичів

23. МОГИЛА ГОРДІЙЧУКА Ю.В. (іст.). Бул. Войкова, 98. Пів
нічна частина нового міського кладовища, 10-й ряд. Похований
Юрій Васильович Гордійчук (1961-1980) - рядовий, розвідник -
кулеметник. Народився в м. Горловці Донецької обл. Українець.

Закінчив Бердичівське МПТУ-3. В Збройних Силах СРСР - з 1979.
В Республіці Афганістан - з 1980.28 вересня 1980 під час виконан
ня бойового завдання першим увірвався на позиції противника,
в сутичці був тяжко поранений. Загинув на полі бою. Посмертно
нагороджений орденом Червоної Зірки.

У 1981 на могилі споруджено стелу із чорного габро (висота
1,9 м, ширина - 0,5 см), у верхній частині якої портрет Ю. Гордій -
чука, а нижче - присвятний напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С289.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- СІ75.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. МПТУ - міське професійно-технічне училище.
3. Перевірка дати смерті показала, що воїн помер 28 вересня.

м. Бердичів

24. МОГИЛА ГРОШИКОВА І.О. (іст.). Вул. Войкова, 98. Пів
нічно-західна частина нового міського кладовища, ряд 13. Похо
ваний Грошиков Ігор Олексійович (1957-1982) - ст. лейтенант,
командир вертольота. Народився в м. Поворино Воронезької обл.
(Р.Ф.). Росіянин. Працював майстром на Саратовському авіацій
ному заводі. Закінчив авіатехнікум і курси з підготовки офіцерів
запасу в Саратові. В Збройних Силах СРСР - з 1976. В Республіці
Афганістан - з серпня 1982, Під час нанесення авіаційного удару
по скупченню заколотників у районі м. Герата 20 вересня 1982
його вертоліт був збитий. Посмертно нагороджений орденом Чер
воної Зірки.

У1983 на могилі встановлено стелу із чорного габро (вис. 1,8 м,
ширина - 0,4 м), на фасадній стороні якої портрет І.Грошикова та
меморіальний напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С307.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.174.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

м. Бердичів

25. МОГИЛА ІСТРАТОВА А.М. (іст.). Бул. Войкова, 98. Північно-
західна частина нового міського кладовища, 14-й ряд. Похований
Істратов Андрій Миколайович (1952-1983) -капітан,ст. уповнова
жений особового відділу. Народився в м.Одесі в робітничій сім’ї.

Закінчив Одеське артилерійське командне училище. В Збройних
Силах СРСР-з 1975. В Республіці Афганістан-з 1982.ПІД час вико
нання бойового завдання був тяжко поранений. Помер від ран у
Ташкентському госпіталі (Узбекистан) 21 грудня 1983.

1984 на могилі встановлений обеліск з габро (вис.2,25 м) з вирі
зьбленим портретом покійного на лицьовій стороні, нижче позна
чено прізвище, ім’я та по батькові і дати життя.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.177.
Тарасюк Петро. Листи із пекла.- Житомир, 1994.- С.154.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

м. Бердичів

26. МОГИЛА КОЗАЧУКА Ю.П. (іст.). Бул. Войкова, 98. Північно-
західна частина нового міського кладовища, 20-й ряд. Поховано
Козачука Юрія Павловича (1968-1987) - рядовий, стрілець. Наро
дився в м.Бердичеві в робітничій сім’ї. Закінчив Бердичівське СПТУ-
33. У Збройних Силах СРСР - з 1986. В Республіці Афганістан - з
1987.9 листопада 1987 загинув у бою з противником, знищивши дві
вогневі точки. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
1989 на могилі встановлено пам’ятник у вигляді прямокутної
стели із габро (висота 1,7 м, ширина 0,4 м) з портретом похованого
та меморіальним написом.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995, Т.1.- С.562-563.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.179.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. СПТУ-33 - сільське професійно-технічне училище.

м. Бердичів

27. МОГИЛА КОМАРА C.O. (іст.). Вул. Войкова,98. Північно-за
хідна частина нового міського кладовища, ряд 15. Похований
Комар Сергій Олександрович (1950-1984), прапорщик, технік
групи обслуговування авіаозброєння. Народився в м. Козятині
(Вінницька область) у робітничій сім’ї. Працював на заводі. В
Збройних Силах СРСР - з 1970. В Республіці Афганістан - з 1984.
Загинув під час вибуху боєприпасів 22 травня 1984.
1985 на могилі встановлений обеліск із габро (вис. 2,68 м) з пор
третом покійного і меморіальним написом під ним.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4,- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С578.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.179.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Згідно з обліковою карткою - в Республіці Афганістан з 1984.

м. Бердичів

28. МОГИЛА КРИВОРУЦЬКОГО П.М. (іст.). Вул. Войкова, 100.
Північно-західна частина нового міського кладовища, 2-й сектор.
Похований Криворуцький Петро Мойсейович (1920-1987) -
скульптор, член Спілки художників СРСР з 1952. Народився в Бер
дичеві. Навчався в школі № 9, був постійним відвідувачем скульп
турної студії міського Палацу піонерів. З 1936 навчався в Одесько
му художньому училищі. 1940 призваний до армії, з вересня 1941

на Ленінградському фронті - воїн 185-го винищувального полку.З
1945 студент скульптурного факультету Академії художеств у Ленін
граді. Його дипломна робота"М.О. Некрасов з собакою на полюван
ні" (1951) була високо оцінена і встановлена в музеї-квартирі поета в
місті на Неві, а дві її копії були відлиті в бронзі і знаходяться в музеях
М.О. Некрасова в с Карабиха і м.Чудово. (РФ)

Працював у жанрах монументальної, станкової й камерної ску
льптури, перевагу віддавав скульптурному художньому портре
ту, для якого характерна індивідуальність та пластична виразність.
Створив понад 800 скульптур, з яких майже 70 композицій та
скульптурних портретів експонуються в різних музеях країн
СНД. Брав участь більш як у сотні виставок Спілки художників
СРСР. Відомі його скульптурні портрети, бюсти Т.Г. Шевченка
(1954),Д.І.Менделєєва(1957),О.М.Горького(1958),К.Е.Ціолков-
ського (1985), СП. Корольова (1985). Понад 300 праць скульпто
ра знаходяться в Бердичівській дитячій художній школі, в історич
ному музеї, в міському Будинку культури. Серед них портрети відо
мих людей бердичівської землі Я.Г.Зощука (1950),В.І. Аліна (1983),
В.Є.Ривжа (1983),К.К. Ворони (1985), В.О. Донського (1985). 1986
Ленінградська організація Спілки художників РСФСР провела в
Бердичеві виставку скульптури, малюнка та живопису П. Кривору-
цького, яка мала успіх серед земляків. Наступного року в свій остан
ній приїзд до міста скульптор раптово помер.

1992 на могилі покладена надгробна плита із чорного граніту
(125 х 74 см), на якій у правому куті зроблено зріз (30 х 35 см), куди
встановлена гранітна тумба (65 х 80 х 120 см) та портрет (1969).
Справа на тумбі - меморіальний напис, на лицьовому боці - дві
гілки лаврового дерева.

Джерела та література:

Справочник членов Союза художников СССР.- М., 1982.- С.686.
Подвиг века. Художники, скульпторы, архитекторы и искусствоведы в годы
Великой Отечественной войны и блокады Ленинграда.- Л., 1969.- С.197-198.
Криворуцкий Петр. Скульптура. Рисунок. Живопись.-Бердичев, 1986.-
С.3-33.
Майданник С, Пекер К. Наш земляк - скульптор Петро Криворуцький //
Бердичівщина: поступ у трете тисячоліття. Наук, зб.- Житомир-Бердичів,
2001.- С.82-86.

Коржук В. Скульптор // Земля бердичівська, 2001,1 вересня.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Винищувальні полки - самостійні військові підрозділи і до складу диві
зій не входили.

м. Бердичів

29.МОГИЛА ЛАБУРА М.Г. (іст.). Вул. Войкова, 98. Південно-захід
на частина нового міського кладовища, ряд 15. Похований Лабур
Микола Георгійович (1959-1984) - ст. лейтенант,командир інженер
но-саперного взводу. Народився в М.Бердичеві в робітничій сім’ї.
Росіянин. У Збройних Силах СРСР - з 1976. Закінчив Кам’янець-
Подільське ВВІКУ. В Республіці Афганістан - з 1983.1 травня 1984
під час проведення розвідки раптово на взвод напали заколотники.
В бою М. Лабур був смертельно поранений. Нагороджений орде
ном Червоної Зірки.
1985 на могилі встановлено обеліск із чорного габро (вис.
1,84 м), на фасадній стороні якого - портрет М. Лабура та меморі
альний напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С671.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.181.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. ВВІКУ - вище військове інженерно-командне училище.

м. Бердичів

30. МОГИЛА ЛЕЩЕНКА О.М. (іст.). Бул. Войкова, 98. Північно-
західна частина нового міського кладовища, ряд 20. Поховано Ле-
щенка Олександра Михайловича (1959-1987) - прапорщик, авіа-
механік вертольоту МІ-24. Народився в м. Бердичеві в робітничій

сім’ї. Українець. Працював трактористом-машиністом у райсіль-
госптехніці м. Бердичева. В Збройних Силах - з 1978. В Республіці
Афганістан - з 1987.12 липня 1987 загинув під час рятування екіпа
жу палаючого літака на аеродромі. Нагороджений посмертно ор
деном Червоної Зірки.

В 1988 на могилі встановлено пам’ятник у вигляді прямокутної
стели із чорного габро (вис. 1,7 м, ширина 0,4 м) з портретом
О. Лещенка, під ним меморіальний напис.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995, т.1.- С.692.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.181.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

м. Бердичів

31. МОГИЛА ЛИТКОВИЧА А.В. (іст.). Бул. Войкова, 98. Пів
нічно-західна частина нового міського кладовища, 13-й ряд вій
ськового сектора. Похований Литкович Анатолій Володимирович
(1953-1982) - прапорщик, командир взводу забезпечення. Наро
дився в м. Бердичеві, в робітничій сім’ї. Українець. Працював елек
триком на рафінадному заводі м. Бердичева. В Збройних Силах
СРСР-з 1971. В Республіці Афганістан-з серпня 1982.3агинуву
бою 15 листопада 1982 підчас нападу противника на автоколону,
яка направлялася до місця дислокації частини.

1983 на могилі встановлено обеліск із чорного габро (вис.
1,92 м) з портретом покійного, нижче позначено прізвище, ім’я та
по батькові й дати життя.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1995,т.1.-С699

Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.181.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

м. Бердичів

32. МОГИЛА ДОНСЬКОГО В.О. (іст.). Вул. Войкова, 100. Північ
но-західна частина міського кладовища, 8-й ряд, 8-е місце. Похова
ний Донський Віктор Олексійович (1927-2004) - заслужений тре
нер СРСР та України, почесний громадянин міста. Народився в Бер
дичеві в сім’ї робітника. Українець. 31946 - студент Бердичівського
механічного технікумуде захопився спортом й здобув першу пере
могу в стрибках у висоту. 1948 після закінчення технікуму став пра
цювати спеціалістом з холодної обробки металу на заводі "Про
грес". Потяг до спорту привів його 1951 до Київського інституту
фізичної культури, став спеціалізуватися з легкої атлетики, зокре
ма у стрибках у висоту. Після закінчення вузу (1955) працював ви
кладачем фізичної культури в Бердичівському ремісничому учили
щі, згодом лаборантом кафедри фізичного виховання Бердичів
ського педінституту. З 1958 - педагог-тренер юнацької спортивної
школи (Бердичів). Ним була розроблена власна методика підготовки
спортсменів-стрибунів високого класу. 31959 по 1972 в місті, де на
раховувалося 13 загальноосвітніх шкіл і одна дитяча юнацька спор
тивна школа (ДЮСШ) В. Донський підготував 18 майстрів спорту,
виховав 4 майстри міжнародного класу. Кожен третій учень спор
тивної школи В. Донського виконував нормативи майстра спорту.
Його учні стали учасниками Олімпійських ігор у Токіо, Мехіко,
Мюнхені, чемпіонатів Європи і їх переможцями. У1963 йому при
своєно звання "Заслужений тренер України".

3 1964 протягом десяти років працював тренером збірної країни
зі стрибків у висоту, 1967 В.О. Донський очолив десятку кращих тре
нерів з легкої атлетики в Радянському Союзі. У1968 удостоєний зван
ня "Заслужений тренер СРСР". 31984 в місті почали щорічно прово
дитися республіканські змагання з легкоатлетичних стрибків (висо
та, довжина, потрійний стрибок) на приз заслуженого тренера

В.О. Лонського. 1994 на честь заслуг тренера в Бердичеві започатко
вані щорічні міжнародні змагання зі стрибків у висоту на приз
В.О. Лонського. Відтоді турнір став міжнародним. Про власну педа
гогіку й методику підготовки спортсменів майстер розповів у своїй
книзі "Что вам сказать про высоту." (1972). її суть - бачити в кожно
му спортсменові особистість і силою власного хисту розвивати її га
рмонійно і всебічно. Нагороджений орденом "Знак Пошани". Помер
2004. У м. Бердичеві закладений бульвар на честь В.О. Лонського.
На могилі 2004 встановлений залізний хрест з меморіальним на
писом (висота 2,2 м).

Джерела та література:

Опанащук И.П. Спортивная Житомирщина. Страницы истории.- Жито
мир, 1996.- С.180,182-186.
Лонский Віктор. Что вам сказать про высоту. Серия «спорт и личность»,
кн.16.-М., 1972.-203 с.
Владимир Теннов. Завоевание высоты.- М., 1969.- 167 с.
III Міжнародні змагання зі стрибків у висоту на приз заслуженого тренера
СРСР та України, почесного громадянина міста Бердичева В.О. Лонського -
Бердичів, 1996.-С.310.
Высота В. Донского // Труд, 1972, 23 травня.
Покликання - бути першим // Народна Армія, 2000,27 травня.
Великий успіх молодого спортсмена // Земля Бердичівська, 2002, 30 лис
топада.

Роман Петронговський

Додаток:

1. Напис: "Донський Віктор Олексійович. 11.04.1927 р. - 20.04.2004 р".

м. Бердичів

33. МОГИЛА САВЧУКА А.В. (іст.). Бул. Войкова, 98. Північно-
західна частина нового міського кладовища, ряд 15. Похований
Савчук Анатолій Валентинович (1963-1984) - рядовий, водій. На
родився в м. Бердичеві в робітничій сім’ї. Українець. Працював
шофером у райсільгосптехніці м. Бердичева. У Збройних Силах
СРСР - з вересня 1982. В Республіці Афганістан - з 1982. Неоднора
зово брав участь у доставці важливих вантажів, під час одного з них
загинув у березні 1984.

1985 на могилі встановлено прямокутну стелу із чорного габро
(висота 1,7 м, ширина 0,4 м) з портретом А. Савчука і меморіаль
ним написом під ним.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1999, т.2.- С.323.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.188.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

м, Бердичів

34. МОГИЛА ЧУКАРЄВА А.Є. (іст.). Бул. Войкова, 98. Північно-
західна частина нового міського кладовища, ряд 20. Похований
Чукарєв Анатолій Євгенійович (1956-1987) - ст. лейтенант, ст. бор
товий авіамеханік вертольота МІ-24. Народився в м. Красавино
Великоустцького району Вологодської обл. (РФ). Росіянин. Пра
цював техніком в аеропорту. У Збройних Силах СРСР - з 1981. За
кінчив Виборзьке авіаційно-технічне училище цивільної авіації. В
Республіці Афганістан - з 1987.3агинув 12липня 1987 підчас ряту
вання екіпажу літака, що зазнав аварії. Нагороджений посмертно
орденом Червоної Зірки.
1988 на могилі встановлено обеліск із чорного габро (вис.
1,93 м) з портретом А. Чукарєва і меморіальним написом під ним.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1999, т.2.- С.602.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.192.
Тарасюк П. Листи із пекла,- Житомир, 1994.- С.285-286.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

м. Бердичів

35. МОГИЛА ШОКОЛОВА В.В. (іст.). Вул. Войкова, 98. Північно-
західна частина нового міського кладовища, ряд 14. Похований
Шоколов Володимир Васильович (1954-1983)- капітан, командир
інженерно-саперного взводу мотоманевреної групи прикордонних
військ. Народився в с.Черніговка Приморського краю (РФ). Росія
нин. У Збройних Силах СРСР - з 1971. Закінчив Тюменське ВВІКУ
В Республіці Афганістан брав участь у 7 бойових операціях. 28 трав
ня 1983 противник зробив спробу прориву в районі блокування.
Оцінивши обстановку, командир повів бійців у атаку. Противник
був зупинений. У цьому бою В.Шоколов загинув. Нагороджений
орденом Червоного Прапора (посмертно).
1984 на могилі встановлено прямокутну стелу із чорного габро
(вис. 1,7 м, ширина 0,4 м) з портретом В. Шоколова і різьбленим
меморіальним написом.

Джерела та література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2 т.- М.,
1999,т.1.-С643.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип.1.- К., 1999.- С.192.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. ВВІКУ - вище військове інженерно-командне училище.

м. Бердичів

36. ВІЙСЬКОВА ДІЛЬНИЦЯ МІСЬКОГО КЛАДОВИЩА. ВУЛ.
ПУШКІНА, 105 (іст.). Східна частина міста, північна частина ста
рого кладовища. Ділянка займає площу 150x50 = 750 м². Утворила
ся в 1941. Із різних частин міста 1964-1966,1970-1972 були перепо-
ховані останки радянських воїнів. У 32-х братських та 478-ми окре
мих могилах поховано 1359 воїнів, з них21 воїй 15-го і 16-го механі
зованих корпусів, які загинули в оборонних боях за місто в липні
1941; 1276 воїнів 24-ї, 117-ї гв., 173-ї, 183-ї, 305-ї, 389-ї стрілецьких
дивізій, 12-го окремого гв. полку прориву, 44-ї гв. танкової бригади,

що загинули в боях 3-5 січня 1944 за звільнення Бердичева від німе
цько-фашистських окупантів; 62 воїни, які померли від ран у госпі
талях № 714,1979,3662,4321, що розміщувались у місті. Прізвища
1137-ми воїнів, серед яких 170 офіцерів, відомі.
1963 в кінці алеї встановлено бетонну скульптуру воїна з меморіа
льним написом на постаменті, біля 28-ми братських могил встановле
ні бетонні обеліски та стели з присвятними написами, біля 4-х - грані
тні сірі обеліски (вис. 2 м 40 см). На одиночних могилах вмонтовані
пластинки із нержавіючої сталі (28x21 см) з іменами, військовими
званнями похованих та меморіальними написами.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.31 ск,
по.818884 с, спр.27,- Арк. 21; Ф.371, оп.6367, спр.306.- Арк. 137-138; Спр.334.-
Арк. 129-130; Ф.173 сд, оп.6398, спр.94.- Арк. 55, 57; Ф.1306, оп.2, спр.8.- Арк.
85; Ф.1713, оп.1, спр.17.- Арк. 7, 18, 46; Оп.2, спр.50.- Арк. 31-32; Ф.3013,
оп.2, спр.12.- Арк. 27; Ф.3136, оп.2, спр.23.- Арк. 9-Ю, 17-19; Оп.18002,
спр.14.- Арк. 89; Спр.394.- Арк. 327; Спр.74.- Арк. 89 об., 90.
Державний архів Житомирської області.- Ф.2668, оп.2, спр.292.- Арк.75.
Бердичівський об’єднаний міський військовий комітет - довідка
за № 4/2209 від 14 листопада 2003 р.
Освобождение городов. Справочник по освобождению городов в период
Великой Отечественной войны 1941-1945.- М., 1985.- С.48.
Год 1941. Юго-Западный фронт. Воспоминания. Очерки. Документы. Изд
2, доп.- Львів, 1972.- С.258.
Военные грозы над Полесьем.- Житомир, 1985.- С175-177; 179,182,184.
Баграмян И.Х. Так начиналася война.- К., 1988.- С.48.
Восемнадцатая в сражениях за Родину. Боевой путь 18-й армии.- М., 1982.-
С.357,359,361.
Кабанов В.В. 117-я гвардейская - Йошкар-Ола, 1982.- С.96,100.
Катуков М.Е. На острие главного удара.- М., 1976.- С.276,283,284,288-289.

Олена Іващенко

Додаток

1.Напис: "Слава героям, погибшим в боях за освобождение и независи
мость нашей Родины в Великой Отечественной войны 1941-1945 гг.»

м. Бердичів

37. МОГИЛА АШИРБЕКОВА А. (іст.). Бул. Пушкіна, 105. Східна
частина міста, північно-західна частина міського кладовища,

19-й ряд. Похований Аширбеков А. - Герой Радянського Союзу.
Аширбеков Ахметрашит (1914 - 1944) - рядовий, лінійний на
глядач 737-ї окремої кабельно-жердинної роти, 3-ї гв. танкової ар
мії. Народився в с.Тураєво нині Тюменського району Тюменської
області (РФ) у сім’ї селянина. Татарин. Працював трактористом у
радгоспі. В діючій армії із серпня 1942 на Західному, Воронезько
му, Південно-Західному, Брянському, Центральному і 1-му Укра
їнському фронтах. Відзначився 24 вересня 1943 під час обслугову
вання лінії зв’язку, прокладеної через Дніпро на Букринський пла
цдарм. Він двічі пірнав у льодову воду, щоб знайти кінці перебито
го осколками кабеля і з’єднати їх. Наступного дня він доплив до
місця обриву лінії й ліквідував пошкодження. 17 листопада 1943
йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Загинув у бою
28 січня 1944 під м. Бердичевом. Спочатку похований на місці бою,
1945 його останки перепоховані на Бердичівському міському кла
довищі. Нагороджений орденом Леніна, медаллю.
В1970 на могилі встановлена двометрова стела із чорного грані
ту (ширина 50 см), на лицьовому боці якої вирізьблена зірка Героя:
та меморіальний напис. Одна із вулиць міста носить ім’я Аширбе-
кова А.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.ЗЗ,
оп.793756, спр.З.- Арк. 251.
Державний архів Житомирської області.- Ф.2668, оп.З, спр.9.- Арк. 1-3;
Ф.4413, оп.1, спр.1.- Арк. 1; Ф.2668, оп.2, спр.292.- Арк.76.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь, т.1.- М., 1987.-
С.95.
Золотые Звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза.- Київ, 1985.-
С.31-32.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. В кн. «Золотые Звёзды Полесья» стверджується, що він працював у
радгоспі ім. Калініна.

м. Бердичів

38. МОГИЛА СЕМАКА М.П. (іст.). Східна частина міста. Вул. Пуш
кіна, 105. Північно-західна частина міського кладовища,ряд 14.По-
хований Семак М.П. - Герой Радянського Союзу. Семак Микола
Павлович (1919-1944) -командир роти ПТР 338-го гв. стрілецького
полку 117-ї гв. стрілецької дивізії, гв. лейтенант. Народився в смт По
гребищі (нині Вінницької обл.) в сім і’ робітника. Українець. Працю
вав рахівником. У Радянській Армії - з 1939. Закінчив Махачкалін-
ське військове піхотне училище в жовтні 1942. В діючій армії з листо
пада 1942 на Північно-Кавказькому і 1-му Українському фронтах.
Відзначився в бою ІЗсічня 1944, коли його рота біля селища Кустове-
цьке (Вінницька область) відбила 5 контратак, знищивши 5 танків,
2 БТР, близько 10-ти вогневих точок.У критичну хвилину бою коман
дир роти з гранатами кинувся під фашистський танк і ціною власно
го життя сприяв виконанню бойового завдання. Звання Героя Ра
дянського Союзу йому присвоєно 25 серпня 1944 посмертно. Наго
роджений орденами Леніна і Червоної Зірки. Спочатку похований у
с Кустовецькому, в 1970 його останки перенесені на кладовище
в м. Бердичеві.

В 1971 на могилі встановлена стела із чорного граніту (вис.
2,5 м, ширина 0,6 м), на лицьовому боці стели вгорі зліва вмонтова
ний портрет Героя, в центрі - вирізьблений меморіальний напис.
Одна з вулиць міста носить ім’я Героя.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.117
сд, оп.2, спр.8.- Арк. 41.
Державний архів Житомирської області.- Ф.2668, оп.2, спр.292.- Арк.76.
Житомирський ОВК, від.4,- Облікова картка військового поховання.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь.- М., 1988,
т.2.- С.434.
Золотые Звезды Полесья. Вид. II, допов.- К., 1985.- С.384-389.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис: «Герой Советского Союза старший лейтенант Семак Николай
Павлович 1919-1944 гг. От Бердичевского исполкома городского Совета
депутатов трудящихся. Май 1971 г.».

2. У тексті напису допущена неточність. Згідно з довідником «Герои Совет
ского Союза». Герой мав звання гв.лейтенант.
3. ПТР - протитанкова рушниця.

м. Бердичів

39. МОГИЛА КУЧЕРОВА Ф.Я. (іст.). Східна частина міста. Вул.
Пушкіна, 105. Північна частина старого міського кладовища,
25-й ряд. Похований Франц Якович Кучеров (1908-1972) - Герой
Радянського Союзу. Народився в м. Празі (Чехія) в сім’ї робітника.
Чех. У роки Першої світової війни загубив батьків. 1917, разом з
російськими солдатами, приїхав до Росії. Отримав неповну се
редню освіту. Працював на шахті в м. Алчевську (Комунарськ) Лу
ганської обл. У Радянській Армії - з 1930. В 1938 закінчив курси
молодших командирів. Брав участь у поході радянських військ у
Західну Білорусію 1939.

Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940. Командир взво
ду 90-го саперного батальйону 100-ї стрілецької дивізії, молодший
лейтенант Ф. Кучеров 1-5 лютого 1940 під час прориву укріпленого
району противника на південно-східному напрямку м. Вііпурі (Ви-
борг,Ленінградськаобл.,РФ) підірвав два ворожі доти. В березні 1940
йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

З лютого 1941 ст. лейтенант Кучеров Ф. - у відставці. В роки
Великої Вітчизняної війни працював на Західній залізниці, по
тім був керівником міського управління громадського харчуван
ня у м. Бердичеві. Помер 7 листопада 1972. Нагороджений орде
ном Леніна, медалями.
У 1974 на могилі встановлено обеліск з чорного граніту (вис.
2,3 м), на лицьовій стороні якого вмонтовано портрет Героя, ви-
карбувано присвятний напис.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.ЗЗ,
оп.550421, спр.134.- 48.
Державний архів Житомирської області.- Ф.1150, оп.З, спр.230.- Арк. 5,
94; Ф.413, оп.1, спр.2.- Арк. 26.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь.- М., 1987, т. 1 .-
С.833.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

м. Бердичів

40. МОГИЛА АЛІНА В.І. (іст.). Вул. Войкова, 100. Північно-захі
дна частина нового міського кладовища, 31. Похований Алін Ва
силь Іванович (1914-1998) - Герой Радянського Союзу. Народився
в с Серьогово, нині Чердинського району Пермської області (РФ) у
сім’ї селянина. Росіянин. Закінчив школу ФЗУ, працював слюсарем,
вчився в Березниківському хімічному технікумі Пермської обл. У
Радянській Армії - з 1936. В 1938 закінчив Чкаловську військову
авіаційну школу пілотів,у 1942 - Вищу офіцерську школу.

З початку Великої Вітчизняної війни на фронті. Командир ланки
10-го гв. авіаційного полку 3-ої гв. авіаційної дивізії авіації далекої дії
(АДД),гв. капітанВ. Аліндо квітня 1944здшснив269бойовихвильотш
назнищення віїїськово-промислових об’єктів у глибокому тилупро-
тивника, скупчення його живої сили й техніки. 19 серпня 1944 йому
присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжив службу у ВПС. 31958 - у відставці. Про
живав у м. Бердичеві, проводив військово-патріотичну роботу се
ред молоді. Став почесним громадянином М.Бердичева. Помер у
1998. Нагороджений двома орденами Ленша, трьома орденами Чер
воного Прапора, орденами Вітчизняної війни І ступеня, Червоної
Зірки, медалями.

1999 на могилі встановлено прямокутну стелу із полірованого
чорного граніту (вис. 2,2 м, ширина - 70 см) з портретом і меморі
альним написом.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф. 150, оп.З, спр.230.- Арк. 5,93;
Ф.2668, оп.З, спр.4.- Арк. 1,1 зв., 2, 34; Ф.4413, оп.1, спр.2.- Арк. 1-2.
Алин В.И. На защите Ленинграда // Житомиряни на фронтах Великої Віт
чизняної війни 1941-1945. Спогади ветеранів.- Житомир, 1995.- С.148-151.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. В 2-х т.- М.,
1987.Т.1.-С47.
Достойные величия и славы // Житомиряни на фронтах Великої Вітчиз
няної війни 1941-1945. - Житомир, 1995.- С.284-285.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.
2. АДД - авіація далекої дії.

м. Бердичів

41. МОГИЛА ГЕРАСИМЧУКА Д.І. (іст.). Вул. Войкова, 100.
Північно-східна частина нового міського кладовища, ряд 28. Похо
ваний Герасимчук Давид Іванович (1916-1978) - гв. підполковник,
командир 88-го стрілецького полку гвардійської З 3-ї стрілецької
дивізії. Народився в с Великому Острожку, нині Хмільницького
району Вінницької області, в сім’ї селянина. Українець. Член КПРС
з 1944. Закінчив 7 класів, працював затягувачем взуття. З 1936 в
Радянській Армії, у 1939 закінчив КУКС.

У діючій армії з червня 1941. В 1942 закінчив Військову академію
ім. М.В. Фрунзе. Відзначився у квітні 1945, коли його полк першим у
33-ій гв. стрілецькій дивізії прорвав оборону на зовнішньому обво
ді ворожих укріплень, вийшов на околиці Кенігсберга (Калінінград).
Відбивши усі контратаки противника, 8-й гв. полк до 9 квітня ово
лодів у вуличних боях 20-ма кварталами міста. Командир особисто
знищив декількох солдатів і офіцерів. Звання Героя Радянського
Союзу присвоєно йому 29 червня 1945.

Після війни продовжував службу в армії. В 1955 закінчив курси
"Выстрел". З 1955 - у запасі. Жив і працював у м. Бердичеві. Нагоро
джений орденом Леніна, 3-ма орденами Червоного Прапора, орде
нами Вітчизняної війни І ст., Червоної Зірки, медалями. Помер 27
квітня 1978.

У 1979 на могилі встановлений пам’ятник у формі обеліску з чор
ного граніту (висота 2,2 м), на фасадній стороні - портрет покійно
го, на боковій грані - Зірка Героя та меморіальний напис.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.ЗЗ,
оп.547669, спр.152.- Арк. 44.
Державний архів Житомирської області,- Ф.1150, оп.З, спр.230.- Арк. 5,
93; Ф.4413, оп.1, спр.2.- Арк. 16-18.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь, т.1.- М.,
1988.- С.320.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. В книзі "Герои Советского Союза", т.1, на с.320 йдеться про те, що Гера-
симчук Д.І. похований у Житомирі, в дійсності - в Бердичеві.
3. КУКС - курси удосконалення комскладу.

м. Бердичів

42. МОГИЛА НАЙДІНА Г.М. (іст.). Бул. Войкова, 100. Північно-
західна частина нового міського кладовища, 6-й ряд. Похований
Григорій Миколайович Найдін (1917-1977) - Герой Радянського Со
юзу. Народився в с Салтикові, нині м. Губкін, Білгородська обл.
(РФ) в сім’ї селянина. Росіянин. Закінчив 9 класів, школу механізато
рів, працював у МТС Старооскольського району Білгородської обл.
(РФ). До армії призваний у 1938. Член КПРС з 1940.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941.1942 закінчив
Челябінське танкове училище. Командир танку 5-ї танкової дивізії
сержант Найдін Г. у бою 25 червня 1941 біля селища Рудишкес (Ли
тва) відкрив вогонь по колоні танків противника, знищив і пошко
див близько 10-ти танків та декілька протитанкових гармат. З чер
вня 1944 йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжував службу в армії. В1949 закінчив Війсь
кову академію бронетанкових та механізованих військ. 31966 пол
ковник Найдін Г.М. - у запасі, жив у Бердичеві, брав участь у віись-
ково-патріотичному вихованні молоді. Нагороджений орденами
Леніна, Червоної Зірки, медалями. Помер 10 грудня 1977.
В 1978 на могилі встановлений чорний гранітний обеліск (вис.
2,2 м), на якому вибито портрет Героя та меморіальний напис.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.ЗЗ,
оп.793756, спр.З.- Арк. 63.
Державний архів Житомирської області.- Ф.4413, оп.1, спр.12.- Арк. 35.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь.- М., 1988, т.2.-
С.141.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

м. Бердичів

43. МОГИЛА РИВЖА В.Е. (іст.). Бул. Войкова, 100. Північно-схі
дна частина нового міського кладовища, ряд 29. Похований Ривж
Всеволод Езупович (1907-1992) - Герой Радянського Союзу. Наро
дився в м. Козлові (Мічурінськ) Тамбовської області (РФ) у сім’ї
робітника. Росіянин. Після закінчення середньої школи працював
слюсарем у вагоноремонтній майстерні. З 1930 перебував у лавах
Радянської Армії, був учасником боїв на р. Халхін-Голі у 1939. За
кінчив КУКС у 1931 і 1942.

На фронтах Великої Вітчизняної війни з жовтня 1941.16-а гв.
мех. бригада під командуванням гв. полковника Ривжа, наступаю
чи в передовому загоні 6-го гв. мех. корпусу 14-19.01.1945, з боями
пройшла понад 500 км, брала участь у звільненні польських міст.
26.01.1945 бригада успішно форсувала р. Одер у районі м.Кєбен
(Хобеня, Польща) і оволоділа плацдармом на її лівому березі. Зван
ня Героя Радянського Союзу Ривжу присвоєно 06.04.1945. Нагоро
джений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, ор
деном Олександра Невського, двома орденами Вітчизняної війни,
орденом Червоної Зірки, медалями.

Після війни продовжив службу в армії. В1949 закінчив КУОС при
Військовій академії бронетанкових і механізованих військ. З 1954
полковник Ривж - у запасі. Жив у м. Бердичеві, присвятивши себе
військово-патріотичному вихованню молоді. В.Е. Ривж - почесний
громадянин Бердичева. Помер 21 лютого 1992.

У 1993 на могилі встановлено обеліск з чорного граніту (висота
1,8 м), на лицьовому боці - портрет Героя і меморіальний напис.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.ЗЗ,
оп.689688, спр.85.- Арк. 105-106.
Державний архів Житомирської області.- Ф.2668, оп.З, спр.130.- Арк. 1,1
зв. 2, 3; Спр.117.- Арк.. 1; Ф.4413, оп.1, спр.2.- Арк. 42-43.

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь, т.2.- М.,
1988.- С.389.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. КУОС - курси удосконалення офіцерського складу.
3. КУКС - курси удосконалення командного складу.

м. Бердичів

44. МОГИЛА ШЕВИРША В.М. (іст.). Вул. Войкова, 100. Півні
чна частина нового міського кладовище, 35-й ряд. Похований Ше-
вирін Валентин Михайлович (1922-1994) - Герой Радянського Со
юзу. Народився в м. Пермі (РФ) у сім’ї службовця. Росіянин. Закін
чив 2 курси Пермського нафтового технікуму. В армії з
квітня 1941. Закінчив Руставську військову авіаційну школу льо
тчиків у 1942.

На фронтах Великої Вітчизняної війни з травня 1943. Коман
дир ланки 164-го винищувального авіаційного полку 295-ї ви
нищувальної авіаційної дивізії. Комсомолець. Старший лейтенант
Шевирін В.М. на кінець війни здійснив 298 бойових вильотів, у
84-х повітряних боях збив 17 літаків противника. Звання Героя
присвоєно 29 червня 1945.

В 1945 закінчив вищу офіцерську льотно-тактичну школу. 31954
в званні капітана вийшов у запас. Проживав у Бердичеві. Працю
вав оператором у виробничому управлінні магістральних газопро
водів. Нагороджений орденом Леніна, 3-ма орденами Червоного
Прапора, орденом Олександра Невського, 2-ма орденами Вітчиз
няної війни І ст., орденом Червоної Зірки, медалями. Помер у 1994.
В 1995 на могилі встановлено обеліск з чорного граніту (вис.
2,2 м) з портретом та меморіальним написом.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф. 1150, оп.З, спр.230.- Арк. 6,97;
Ф.2668, оп.З, спр.169.- Арк. 1, Ізв., 2-5; Ф.4413, оп.1, спр.2.- Арк. 50-51.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь.- М., 1988, т.2.-
Арк. 773.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

м. Бердичів

45.МОГИЛА СТЕПАНЮКАМ. І. (іст.). Вул.Войкова, 100. Півні-
чна частина нового міського кладовища, 47-й ряд. Похований Сте-
панюк Михайло Іванович (1921-1996) - прозаїк, поет, член Спілки
письменників України з 1983. Народився в с. Олиному Сумської обл.,
у селянській родині. Закінчив Брянський лісогосподарський інсти-
тут (1948). Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1953 проживав у
Бердичеві, працював інженером на залізниці в системі захисних лі-
сонасаджень.

Тут написав перше оповідання "Квартирант" (1955), яке стало
переможцем конкурсу газети "Гудок", затим повість "Лелеки" (1961).
У1965 видавництво "Радянський письменник" опублікувало повість
"Перекотиполе", прозову збірку "Живий захист" (1982), романи
"Пульс" (1971),"Накувала зозуля" (1986), повість "Війна на ріках"
(1987). Поетична збірка "Ревнивець" побачила світ у 1993. Окрім
книг, полишив після себе тисячі посажених дерев та чагарників.
Помер у 1996.

На могилі в 1997 споруджений пам’ятний знак із чорного грані-
ту у вигляді розгорнутої книги, що встановлена на тумбі (вис. 1,5
м). На правій сторінці вибитий портрет письменника, на лівій -
меморіальний напис. Провулок, де мешкав письменник, носить його
ім’я, а на будинку по вул. Білопільській, 6, де письменник працював
з 1953 по 1986, встановлена біла мармурова дошка (60x50 см) з пор-
третом М. Степанюка і меморіальним написом.

Джерела та література:

Письменники Радянської України 1917-1987. Бібліографічний довід-
ник, - К, 1988. - С.568.
Шинкарук Володимир. Літературна Житомирщина. Біобібліографічний довідник. - Житомир, 1993. - С.46.
Халиндарьова Є.М. Письменник Михайло Степанюк: штрихи до портре-

та // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Наук. зб. - Житомир-Берди-
чів, 2001.- С.75-79.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис на пам’ятнику: "І накувала зозуля..." 21.11.1921-6.01.1996. Пись-
менник М. Степанюк".
2. Напис на дошці "У цьому будинку з 1953 по 1986 працював український
письменник Михайло Іванович Степанюк" з портретом письменника.

м. Бердичів

46. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ, ДЕ ЗНАХОДИЛОСЯ ЄВРЕЙСЬКЕ
ГЕТТО (іст.). В єврейській частині старого Бердичева між
міським базаром і річкою Гнилоп’ять на території, що звалася Ятки,
німецько-фашистські окупанти на початку серпня 1941 створили
гетто для примусового виселення євреїв. До нього відійшли Старо-
міська, Муромська, Штейнівська, Купечівська та інші вулиці, що
були забудовані одноповерховими дерев’яно-глиняними старими
будинками, не забруковані вулиці, на яких ніколи не висихали ка-
люжі. Сюди гітлерівці почали примусово в масовому порядку зга-
няти єврейські сім’ї з їхніх власних будинків і квартир, де вони до
того мешкали. Із майна їм дозволялося брати лише одяг і постіль.
На переселення відводився один день, а на практиці цей строк був
зведений до 2-3-х годин. У невеличкі будинки євреїв заганяли по
п’ять-шість сімей, по кілька десятків людей в одну кімнату. Суворо
заборонялося покидати межі гетто.

Полишені євреями квартири й будинки відразу були пограбова-
ні німецькими солдатами та поліцаями. До 22 серпня 1941 майже
все єврейське населення міста було зігнано до гетто. Через два тиж
ня німецькі фашисти розпочали масове знищення євреїв. 5 вересня
під приводом відправки на збір урожаю каральний загін відібрав із
гетто переважно молодих чоловіків і дівчат, яких розстріляли на
7-му км від Бердичева поблизу с Хажина (див.ст. № 133). В ніч з 14
на 15 вересня 1941 район гетто був оточений окупаційними війсь-
ками. На світанку спеціальна зондеркоманда айнзацгрупи "С" спі-
льно з поліцаями увірвались у гетто і почали виганяти людей на
базарну площу. Коли вся площа була заповнена приреченими, по-
ліцаї стали відбирати з кожної партії кваліфікованих спеціалістів,
яким дозволили забрати свої сім’ї. Однак знайти їх було неможли-
во серед вкрай збудженого натовпу. Сотні збожеволілих матерів про-

тягували своїх синів і дочок, молили визнати їх своїми і тим вряту-
вати від смерті. Немічних хворих і слабких, в основному стариків і
дітей, гестапівці вантажили на 3- та 5-тонні автомашини, останніх
гнали великими партіями пішки до місць страти (серед них була
вчителька французької мови Катерина Савеліївна - мати відомого
письменника Василя Гроссмана). Охороняли їх німецькі солдати і
офіцери. Тих, хто виявляв найменшу спробу втекти, розстрілювали
на місці. Із тисяч пригнаних на розстріл залишився в живих десяти-
річний Хаїм Ройтман, якого підібрав і усиновив Г.П. Остапчук. Бер-
дичівська трагедія вересня 1941 - перший масовий геноцид єврей-
ського населення, здійснений гітлерівцями в Європі й Радянському
Союзі.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.2636, оп.1, спр.9.- Арк. 13,13 зв.
Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими
загарбниками. - Житомир, 1948. - С.37-38.
Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України
(1941-1944). - К., 2000. - С.76.
Круглов А.И. Энциклопедия холохоста. - К., 2000. - С.53-54, 56-57.
Черная Книга. - Иерусалим, 1980. - С.30-32, 41-42.
Елисаветский С.Я. Бердичевская трагедия (Документальное повествова-
ние). -К., 1991. -С.28-31.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Персоналії:
Василь Семенович Гроссман;
Герасим Прокопович Остапчук.
2. Староміська вул. - не змінена назва; Муромська - вул. 30-річчя Пере-
моги; Штейнівська - вул.Толстого; Купечівська - вул. Шмідта.
3. Прізвища інших закатованих, окрім матері В. Гроссмана, не відомі.

м. Бердичів

47. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ ЄВРЕЙСЬКОГО ГЕТТО НА ЛИСІЙ ГОРІ
(іст.). Південна частина міста. З півночі на відстані 200 м розташо-
вана військова частина (колишній концтабір), на південь - озеро,
на захід - р. Гнилоп’ять, із сходу в 10-ти м - підстанція, вул. Котов-
ського, 1.1912 тут був споруджений двоповерховий, цегляний буди-

нок, який має 42 кімнати, загальною площею 1655 м², підлога, схід-
ці дерев’яні. До війни належав військовій частині.

На початку листопада 1941 німецькі нацисти вивезли із гетто
в місті, яке після цього перестало існувати, 150 євреїв - кращих
спеціалістів-ремісників, котрих щоденно примушували протягом
12 годин працювати на різних роботах. У лютому 1942 за наказом
міського гебітскомісара всі євреї-майстри, які ще залишилися в
живих у місті до 1 березня, мали переселитися в гетто на Лису
Гору.

Водночас протягом травня-червня 1942 навколо міста в міс-
течках та селах продовжувалися облави і вбивства євреїв, які ще
залишилися в живих. Близько 700 молодих чоловіків з Янушпо-
ля (Іванопіль), Андрушівки, Козятина і Ружина були насильно
пригнані в гетто на Лисій Горі. З 16 липня 230 євреїв-майстрів
почали розстрілювати в тирі колишнього 14-го кавалерійського
полку. Розстріли проводилися щоденно, ями копали самі прире-
чені, а засипали трупи поліцаї та німецькі солдати. Кілька десят-
ків (за деякими даними 60 чол.) найкращих спеціалістів залиши-
ли на Лисій Горі, але згодом їх перевели до тюрми, де були факти-
чно знищені, а трупи - спалили.

На початку 1942 до гетто привезли 70 єврейських дітей із
Дмитрівського дитбудинку, яких спочатку охрестили, а наступ-
ного дня всі вони були вбиті. У квітні 1942 були також фізично
знищені єврейки, котрі були одружені з росіянами, а також усі
діти, народжені від змішаних шлюбів. Останні 100 євреїв із гетто
були розстріляні в листопаді 1943, коли Червона Армія в перший
раз визволила м. Житомир.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. - Ф.2636, оп.1, спр.9. - Арк.7.
Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими за
гарбниками. - Житомир, 1948. - С.39.
Гроссман Василий. Убийство евреев в Бердичеве // Черная книга.- К., 1991. -
С.41-42.
Скавронський П.С. Геноцид проти єврейського населення під час ні
мецько-фашистської окупації Бердичева // Національні меншини Правобе-
режної України: історія і сучасність. Наук, зб. - Житомир, 1998.- С.101.

Елисаветский С. Бердичевская трагедия (Документальное повествова
ние).- К., 1991.- С.36-37.
Круглов А.И. Энциклопедия холокоста.- К., 2000.- С.52-53.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Село Дмитрівка за п’ять кілометрів від Бердичева по Житомирському
шосе, в ньому був дитячий будинок під час німецько-фашистської окупа
ції Бердичева.

м. Бердичів

48. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ КОНЦТАБОРУ
РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ (іст.). Південна ча
стина міста, район Лисої Гори, вул. Котовського, 1. Розміщувався
в трьох казармах, які збереглися дотепер. Його територія знахо
дилася з північної сторони - нині житлові будинки по вул. Бу
льонного, з півдня - вулиця Братів Міхеєвих, із сходу - Будинок
офіцерів по вул. Котовського, із заходу - р. Гнилоп’ять. Будинки
2-поверхові казарменого типу, збудовані 1912, стіни цегляні, дах
залізний. Належали до війни військовій частині.

У липні 1941, відразу з окупацією, німецькі нацисти створили
в колишніх казармах концтабір для військовополонених, пригна
ли до міста 48 тисяч радянських військовополонених і розмісти
ли їх у колишньому військовому містечку „Елінг", більшість з них
знаходилися під відкритим небом літом і зимою. Концтабір був
обнесений кількома рядами колючого проводу, через який про
пускали електричний струм високої напруги. Наступного дня
німці забрали в полонених одяг і взуття, видали їм старий рва
ний одяг, серед якого був і жіночий.

Серед 34-х найбільших концтаборів України Бердичівський був
одним із найчисленніших і з найжорстокішим режимом. Увесь
табірний порядок життя і праці встановлювали комендант та його
помічники. В таборі не було води і каналізації, ліжко та долівка
слугували для 3-х - 4-х чоловік, які прикривалися одним рядном,
що не мінялися місяцями. Однак більшість полонених опини
лися під відкритим небом, спати доводилося на холодній землі.
їхня їжа складалася із 100 грамів проса і півлітра води на добу.

Кожен військовополонений примусово мав працювати з 4 годи
ни ранку до 20 години вечора. Того, хто не міг каторжно працюва
ти, карателі розстрілювали на місці, хворих живцем закопували в
землю. Тяжка, непосильна щоденна праця, голодування підкошу
вало здоров’я в’язнів. Щодня сотні в’язнів не поверталися до табо
ру після роботи, падали, і їх тут же пристрілювали. З’явилися цинга,
тиф, від яких щодня помирали сотні полонених, їх звалювали в ями
до 700 чоловік у кожну.

Взимку 1941 на Лису Гору фашисти пригнали значну групу
моряків, які не скорилися катам, зламали кордони табору, босо
ніж, в одних тільняшках кинулися тікати через зарзлу р. Гнило-
п’ять до села Бистрик. Втеча не вдалася, річка вкрилася трупами
моряків, яких фашисти не дозволили поховати.

Всього в Бердичеві було закатовано, розстріляно близько 9-ти
тис. радянських військовополонених. У зв’язку з наступом радян
ських військ німецьке командування спішно вжило термінових
заходів: спеціально створені загони розкопували поховання й спа
лювали трупи закатованих.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.2636, оп.1, спр.9.- Арк.14 зв.
Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими за
гарбниками.- Житомир, 1948.- С.39,40,43.
Щерба С.П. Геноцид і вандалізм окупантів // Книга Пам’яті України. Жи
томирська область, т.12.- Житомир, 1998.- С.79-80.
Марунчак Михайло Г. Українські політичні в’язні в нацистських концен
траційних таборах.- Вінніпег-Канада, 1996.- С.21
Цакун СП. Справочник о нацистских лагерях военнопленных, действова
вших на оккупированной территории Украины в годы Великой Отечествен
ной войны и формах увековечения памяти погибших.- Київ, 2002.- С.28.

Олена Іващенко

Додаток:

1. В літературі можна зустріти різні назви району Лиса Гора - Червона
Гора, „Елінг".
2. Концтабір у Бердичеві мав № 358.
3. Існують різні цифри щодо числа загиблих у концтаборі. За підрахунка
ми колективу Книги Пам’яті України. Житомирська область, - близько
9-ти тис. чол., у С.П.Цакуна - 7590 військовополонених.

м. Бердичів

49. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ ЯРМАРКІВ 18-19-го ст.
ст. (іст.). Соборна площа, 25. Територія біля муру з північного та
східного боку фасаду кляштора ордену Босих Кармелітів та монас
тиря, охоплюючи торговельну площу, яка займала територію біля
Успенського Собору, фортеці та прилягаючих до них вулиць. Май
же кілометр від кріпосних стін, біля Успенського собору і далі по
вул. Білопільській тягнулися суцільні кам’яні будівлі, нижні повер
хи котрих були зайняті лавками, а верхні - транспортними, банків
ськими, нотаріальними, комісійними та іншими конторами. В ма
газинах можна було купити все для потреб хлібороба та розкоші
вельможі.

Бердичів з Гнилоп’яттю порівнювали зі Стамбулом і Босфо
ром. На січень 1887 тут нараховувалося 570 купецьких закладів і
1256 лоточних (у середньому на два будинки припадав один за
клад). З другої половини 19-го ст. діяли торговельні фірми Іолі-
сів, Кобилянського, Гальперіна,Магазаннікова, Жирардова, Брод-
ського, Маргулісів, Морозова, Кузнецова; працювали відділення
російсько-французького та торговельно-промислового банків і
відділення російсько-китайського банку. Здійснювали свої опе
рації кредитне товариство, купецьке товариство взаємокредиту,
банківські контори.

За дозволом короля Речі Посполитої Станіслава Августа, з 1765
в Бердичеві проводилось десять ярмарків; серед них найбільши
ми були: Онуфріївський (починався 12 червня) і Успенський (15
серпня) - тривали по 6 тижнів; Дем’янівський (1 листопада), Йо
рданський - (8 січня) і Пасхальний (23 березня), які тривали по
три тижні. Сучасники порівнювали їх з дрезденськими ярмарка
ми, бо річний прибуток їх становив понад 20 млн. сріблом. Сюди
приїздили купці з Російської імперії, Австрії, Німеччини, Туреч
чини, Галичини та інших країн. Торгували зерном, льоном, вов
ною, шкірами, виробами з дерева, посудом, смолою, дьогтем, ри
бою, цукром, полотном, сукном, шовком, галантереєю, плугами,
косами та іншими виробами із заліза, ювелірними прикрасами. З
імпортних товарів мали попит кава, тютюн, цитрусові, горіхи, пря-

нощі, столітні вина тощо. Особливо славилися ярмарки
кіньми. Під час ярмарків табуни коней, рогатої худоби, овець за
ймали території навколо міста і на площі біля Свято-Троїцької
церкви. На ярмарки приганяли близько 15-ти тисяч голів рога
тої худоби і близько 15-ти тисяч степових коней, не рахуючи та
бунних. Для обслуговування приїжджих споруджувалися гостин
ні двори на вул. Велика і Мала Юридика (суч. вул. Дзержинського
та К.Маркса). На час ярмарків чисельність населення в Бердичеві
зростала вчетверо.

Бердичів був наповнений численними легальними і нелегаль
ними складами. Місто в 19-му ст. стало одним із головних конт
рабандистських центрів у Східній Європі. Цьому сприяли чис
ленні катакомби під містом, які стали використовувати для пере
ховування контрабандних товарів, крадених речей та безакциз-
них спиртних напоїв.

Одночасно Бердичів був загальновизнаною столицею „Това
риства балагулів", до якого входили прихильники демократиза
ції суспільства, що висловлювали протест проти проявів арис
тократизму і французоманії, часом у надто цинічній формі.
Справжній балагула мав бричку, обшиту лубом і вистелену в си
дінні соломою. Одягалися балагули в стилі бердичівських єврей
ських візників (свитка з грубого полотна, підперезана черкесь
ким поясом, шкіряні штани, картуз, а взимку - бараняча шапка).
Балагули демонстративно виявляли неповагу до існуючих вста
новлених норм і правил.

Торговельний обіг у 80-90-і 19-го ст. значно скоротився: якщо в
50-60-х він становив 20-25 млн. руб., то на кінець 80-х - лише 5-8
млн. руб. Відтоді ярмарки задовольняли лише внутрішній попит.
Зростання мережі залізниць, які обминали м. Бердичів, призве
ло до занепаду Бердичева як торгового центру на початку 19-го ст.

Джерела та література:

Архів Музею історії м. Бердичева.- Ф.2.- спр.257,- С. 19-22.
Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в про
шлом и настоящем. СПб., 1911.- T.IV.- С.209-214.
Брокгауз Ф.А. Энциклопедический словарь.- СПб., 1910.- С.490-491.

Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. -
К., 1864.
Чайковский М. Записки Садык-паши // Киевская старина.- К., 1891.
Субботин А.П. В черте еврейской оседлости.- Вып.И.- СПб., 1890.- С.97-124.
Весь Юго-Западный край. Справочная и адресная книга по Киевской, По
дольской и Волынской губерниям.- К., 1913.- С. 1116.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська обл..- К., 1973.- С.166.
Знай свій рідний край.- Блажкун О.С., Шатило Н.М. // Бердичів-реклама.
1995.- 1 квітня.

Наталія Захарчук

Додаток:

1. Пам’ятного знака не встановлено.
2. Про значне накопичення капіталів говорить наявність у місті у 40-х
роках 9-ти банків. Усі вони займались фінансуванням торгівлі та надава
ли кредити поміщикам під заклад маєтків, врожаю тощо.
3. Свято -Троїцька церква побудована 1771 (дерев’яна), 1836 на її місці по
будована кам’яна церква, яка діє донині.
4. „Балагула" - слово єврейське, що означає конкретне заняття людини.
Інакше кажучи, це - фірман, що постійно займається своєю професій
ною справою.

м. Бердичів

50. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ СТРАТИ І БРАТСЬКА МОГИЛА ВІЙ
СЬКОВОПОЛОНЕНИХ ТА МИРНИХ ЖИТЕЛІВ (іст.). Пл. Со
борна, 25. Західна частина монастиря-кляштора босих кармелі
тів. Поховано 960 військовополонених та мирних жителів міста,
які були розстріляні німецько-фашистськими окупантами 28 сер
пня 1941. Біля західної стіни монастиря була вирита величезна
яма, до якої карателі зганяли приречених, ставили їх на коліна
перед ямою і вбивали пострілом у потилицю. Прізвища страче
них не відомі.

В1944 на могилі встановлено двометровий обеліск із сірого гра
ніту з меморіальним написом.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.2636, оп.1, спр.9.- Арк. 4.
Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими за
гарбниками.- Житомир, 1948.- С.36-37, 43.
Україна. Путівник. Вип.ІІ.- Київ, 1995.- С.145.

Щерба СП. Геноцид і вандалізм окупантів // Книга Пам’яті України. Жи
томирська область, т.2.- Житомир, 1998.- с.76.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис: "Тут поховано 960 осіб радянських громадян - жертв німецько-
фашистського терору 1941-1943 pp.".

м. Бердичів

51. ПИВОВАРЕНИИ ЗАВОД (іст.). Бул. К. ЛібкнехтаД 14.1861
чеський колоніст СЕ. Чеп викупив ділянку землі на Білопіль
ській вулиці і побудував цехи та артезіанську свердловину, проби
якої дали позитивні результати. На місці нинішнього стадіону
закладено хмелярську плантацію, де вирощували хміль для по
треб заводу. В 1890-х були збудовані підвальні приміщення (в
північній частині заводу), що мали товсті кам’яні стіни, в яких й
донині розміщуються бродильне відділення та відділ доброджу-
вання. В підвальних приміщеннях п’ятиметрової висоти розмі
щуються 57 ємкостей (по 9 тонн кожна), в яких бродило пиво.
1902 над підвалом збудовані солодовні - двоповерхова будівля з
винтовою драбиною (два цехи), цегляна поштукатурена ("шуба")>
товщина стін 1,5 м, крита шифером, напіварочні невеликі вікна,
з ліпними прикрасами та пілястрами.

На початку 20-го ст. на заводі працювало до 15-ти робітників,
які виробляли пиво високої якості. 1922 при заводі почав діяти
млин, на якому працювало 5 працівників (млин не зберігся), а на
заводі - 21 чоловік. 1928 завод націоналізовано.

В роки Великої Вітчизняної війни будівлі заводу збереглись,
зазнали пошкоджень дах і кілька будівель (тваринницька ферма,
де утримували коней, корів, свиней, допоміжні приміщення,
квартири для службовців). На початку 1944 завод почав виготов
ляти пиво, безалкогольні напої.З 1948 по 1975 виробництво пива
зросло більш як у два рази.

В 60-ті роки розпочалась модернізація пивовареного заводу,
частина старих приміщень була знесена, розпочалося нове бу
дівництво і добудова старих приміщень. 1962 виріс цех хмелевих

екстрактів потужністю 160-180 т екстракту на рік. Відтоді завод
почав забезпечувати цим продуктом майже всі пивоварені заво
ди України. 1969 вступив у дію склад зі збереження хмелю. Холо
дильне відділення (в підвальному приміщенні) було обладнано
сучасним устаткуванням.

У 70-х продовжилася реконструкція. Збудований автоматизо
ваний цех пляшкового розливу, варниця із сучасним обладнан
ням, встановлені додаткові бродильні чани, діжки з установкою
ізобарометричного апарату, що набагато покращило якість про
дукції і полегшило працю робітників.

Лабораторія заводу поповнилась новим обладнанням: сушильні
шафи, мікроскоп, титрувальні установки, РН-метр, апарат для
аналізу гірких речовин хмелю, млинок для переробки зерна.
1975 пивзавод отримав статус експериментального. З 1995 -
відкрите акціонерне виробництво "Бердичівський пивоварний
завод" з чисельністю працюючих 147 чоловік. Потужність під
приємства - 910 тис. декалітрів на рік. 1997 підприємство вступило
до Європейської асоціації товарної нумерації. Нині завод досяг най
вищого рейтингу продукції не лише в області, а й інших регіонах
України.

Джерела та література:

Архівний відділ Бердичівської міськради.- Ф.Р.-158, оп.1, спр.498.- Арк.84,
101,107,143.
Архів Музею історії м. Бердичева.- Ф.Р.-З.- Спр.17.- Арк.22-24.
Голос труда, № 139, 11 июля 1922; N° 140, 21 июля 1922.
Кружка пива.- Труд-Україна - 3 липня 1998.
М. Пасічник.- Бердичівське - значить виняткове.- Житомир, 1998.- С.6,
14.
Підприємства міста Бердичева.- Принт-експрес- 2001.

Наталія Захарчук

Додаток

1. Артезіанська свердловина, якою користуються бердичівські пивовари,
нині сягає глибини ПО м.
2.1798 Бердичів нараховував 4820 жителів і мав свою пивоварню.

м. Бердичів

52. ТАНК Т-34 (іст.). Східна частина міста, вул. Карла Лібкнехта,
Привокзальна площа. 5 січня 1974, в 30-ту річницю звільнення Бер
дичева від німецько-фашистських загарбників, на честь воїнів-виз-
волителів встановлено на бетонному п’єдесталі танк Т-34, який
зі своїм екіпажем у складі гвардійської 44-ї танкової бригади 18 ар
мії брав участь у визвольних боях за місто 3-5 січня 1944.
Танк Т-34 серійний, випуск періоду Великої Вітчизняної вій
ни з 85-мм пушкою. На його башні вибито серійний номер 562
та гвардійський знак.

На постаменті укріплена меморіальна дошка з чорного грані
ту (0,6 х 0,5 м) з написом: „Советским воинам-освободителям
г. Бердичева. 1944-1974". Після війни використовувався у військо
вих навчальних частинах.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3136,
оп.2, спр.23.- Арк.8, 10.
Державний архів Житомирської області, ф.2668, оп.2, спр.299.- Арк.75.
Сообщение Советского информбюро,т.6 (январь-июнь 1944).- М., 1994.- С.9.
Довідка Бердичівського об’єднаного міського військового комісаріату
Житомирської області № 31154 від 21 липня 2005 р.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Подробиці участі танка в боях не вдалося з’ясувати. Поступив на ре
монт до танкового заводу в Новогуйвинську (Житомирська область), а
потім переданий у м. Бердичів.

м. Бердичів

53. ШКОЛА, В ЯКІЙ НАВЧАВСЯ ЗАВАДСЬКИЙ В.Ю. (іст.).
Південно-західна частина міста. Вул. Красіна, 24. На червоній лі
нії забудови вулиці. Споруджений у 1900 з червоної цегли, фун
дамент з каменю, дах залізний. Довжина будинку 50 м, ширина
30 м, має 14 класів і допоміжних приміщень. У 30-х 20-го ст. у ньо
му розміщувалася школа № 13,в якій в 1935-1938 навчався Володи
мир Юліанович Завадський (1922-1943), після закінчення школи
учень Бердичівського машинобудівного технікуму. Під час німець-

ко-фашистської окупації з серпня 1941 член міської підпільної ан
тифашистської організації, з січня 1942 - її керівник. Відзначався в
диверсійних операціях, під час знищення складів із зерном, підго
товленим для вивезення до Німеччини, виведення із ладу кількох
польових кабелів, що зв’язували окупаційні військові частини. У
січні 1943 заарештований гестапо і після нелюдських знущань 22
січня 1943 розстріляний. Похований на міському кладовищі (див.
ст.№3).

В 1967 на фасаді будинку встановлена мармурова дошка
(0,7x0,7 м) з меморіальним написом. Нині в будинку розмішується
навчально-виробничий комбінат. Одна із вулиць міста носить ім’я
В.Ю. Завадського.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1376, оп.1, спр.154.- Арк. 5,
13; Спр.225.- Арк. 1-11, 28; Ф.2668, оп.2, спр.292.- Арк.76.
Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана.- Київ, 1980.-
С.43.

Олена Іващенко

Додаток:

1.Напис: "1941-1945. Здесь в 1938 г. окончил школу руководитель комсо
мольского подполья в период Великой Отечественной войны Завадский
Владимир Юлианович. Расстрелян 18 февраля 1943».
2.В тексті допущена неточність. Згідно з архівними матеріалами, дата роз
стрілу 22 січня 1943 р.

м. Бердичів

54. ШКОЛА, В ЯКІЙ НАВЧАВСЯ ЩОЛКІН А.Л. (іст.). Південна
частина міста. Бул. К. Лібкнехта, 18/8. На червоній лінії забудови
вулиці. Двоповерховий, цегляний, на кам’яному фундаменті. По
будований в 1917. Тут, 1937-1938 в школі № 5 навчався Анатолій
Леонтійович Щолкін (1916-1943),член міської підпільної молоді
жної антифашистської організації, її активний учасник (керівник
із січня 1942 В.Ю.Завадський (див.ст. № 3).

Перед війною закінчив Бердичівський машинобудівний техні
кум, був направлений на роботу на завод "Прогрес". З перших днів
війни воював на фронті, був поранений у бою, потрапив до полону.

Вдалося втекти й повернутися до Бердичева. За рішенням підпіль
ного комітету служив у поліції, добував зброю, вибухівку для диве
рсій, діставав бланки паспортів для звільнених з концтаборів війсь
ковополонених. Схоплений німецько-фашистськими карателями
в грудні 1942, розстріляний 22 січня 1943.

В 1967 на фасаді будинку прикріплена дошка із лабрадориту
(0,7x0,65) з меморіальним написом. Нині в будинку розміщуєть
ся школа № 5.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1376, оп.1, спр.154.- Арк. 14;
Спр.225.- Арк. 1-2, 8, 72,132; Ф.2668, оп.2, спр.292.- Арк.76.
Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана.- Киев, 1980.-
С.43.
Анчуріна М. Подвиг двадцятирічних// Рад.Житомирщина, 1967,8 травня.

Олена Іващенко

Додаток:

Напис: "В цій школі вчився учасник комсомольського підпілля в період
Великої Вітчизняної війни Анатолій Леонтійович Щолкін 1916-1943 pp.".

БЕРДИЧІВСЬКИЙ РАЙОН

с. Агатівка,
Осиківська сільрада

56. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Західна околиця села, західна частина кладовища. Поховані Хай-
рулін ГалимханХайрулович (1923-1944),Чеботарьов Іван Захаро
вич (1919-1944) - воїни 70-ї механізованої бригади, які загинули
в бою 2 січня 1944 під час визволення села від німецько-фашист
ських загарбників.

У 1949 біля могили встановлена скульптура радянського воїна
на постаменті із гіпсу з присвятним написом, в 1985 справа і зліва
від неї вертикально встановлено по одній плиті на честь 29-ти вої-
нів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. -Ф.3404,
оп. 2,спр. 2.-Арк. 209.
Державний архів Житомирської області. Ф. P.- 4202, on. 1, спр. 8.- Арк. 16.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.
3. ОВК - обласний військкомат.

с. Андріяшівка,
Райгородоцька сільрада

57. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст). Пів-
нічно-західна околиця села, західна частина сільського кладови-
ща. Поховані 34 воїни 71-ї і 117-ї гвардійської стрілецької дивізій,
які загинули в боях 8-9 січня 1944, визволяючи село від німецько-
фашистських окупантів. Їх прізвища відомі.
В 1967 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з при-
святним написом на постаменті. По обидва боки від неї покладені
дві плити з мармурової крихти (1,2 м х 0,8 м) з меморіальними напи-
сами та іменами воїнів-визволителів й іменами воїнів-земляків, які
загинули на фронтах Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.
Ф.1206, оп.2, спр. 93.- Арк.32,95,152; Ф.117 гв.сд, оп. 6398, спр. 94.-Арк. 55.
Житомирський ОВК, від. 4.- Облікова картка військового поховання.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.

с. Буряки,
центр сільради

58. БРАТСЬКІ МОГИЛИ РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Пів-
нічно-західна околиця села, зліва при вході на старе кладовище. В
6-ти братських могилах, що розташовані в один ряд, поховано 285
воїнів: з них Михайло Кіндратович Коваленко (1905-1941) -
командир дивізіону 184-го артилерійського полку, капітан, який
загинув у оборонних боях 14 липня 1941, та 284 воїни 22-ї гвар-
дійської мотострілецької, 44-ї гвардійської танкової, 69-ї механі-
зованої бригад і 129-ї гвардійської стрілецької дивізії, які загину-
ли 7-9 січня 1944 в боях за звільнення села від німецько-фашист
ських загарбників. Прізвища їх відомі. Серед похованих - Герой
Радянського Союзу М. Жадейкін.

Максим Степанович Жадейкін (1914-1944) - командир відділен-
ня роти протитанкових рушниць 1-го мотострілецького баталь
йону 22-ї гвардійської мотострілецької бригади, гвардії молодший

сержант. Народився в с. Налитово, нині Пуркаєво Дубенського ра
йону Мордовії (РФ) у сім’ї селянина. Мордвин. Безпартійний. Освіта
7 класів. Працював столярем. У Радянській Армії з 1941. Відзначив
ся під час форсування Дніпра в кінці вересня 1943. Утримував за
хоплений плацдарм на правому березі річки в районі села Григорі-
вка (Канівський район Київської області). Відбиваючи контратаки
ворога, особисто знищив понад десяток гітлерівців, примусив замо
вкнути кулеметну засаду. Звання Героя Радянського Союзу присвоє
но 10 січня 1944. Загинуву бою 09.01.1944.

В 1957 біля могил встановлена бетонна скульптура воїна з
присвятним написом на постаменті, в 1985 зліва і справа від неї
вертикально укріплені три плити з меморіальним написом і прі
звищами воїнів-визволителів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3405,
оп.2, спр.4.- Арк.359; Донесення № 1656 від 1941; Ф.3136, оп.2, спр.23.-
Арк.12-17; Ф.129 сд., оп.48252, спр.7.- Арк.15.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Іерои Советского Союза. Краткий биографический словарь.- М., 1987- ТЛ.- С.495.
Золотые Звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза.-Київ, 1985.-
С.149-154.

Олена Іващенко

Додаток

1. Записи типові.
2. Плити із нержавіючої сталі розмір 1 мх1,2 м.
3. Не відомо, в якій із шести могил похований М.С. Жадейкін.
4. М.С. Жадейкін загинув у бою 9 січня, а не 19, як зазначено в кн. «Герои
Советского Союза».

с. Бистрик,
центр сільради

59. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Південна око
лиця села, північна частина кладовища. Поховані 69 воїнів: із них 7
воїнів 15-ї танкової дивізії 6-ї армії, які загинули в оборонних боях
8 липня 1941, та 62 воїни 24-ї стрілецької дивізії, які загинули 6 січня

1944 в боях за визволення села від німецько-фашистських окупан
тів. Прізвища загиблих відомі.

В 1957 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на п’єдесталі, в 1980 справа і зліва від неї покла
дені по 3 плити з меморіальними написами на честь воїнів-виз-
волителів і 128-ми воїнів-земляків, які загинули в роки Другої сві
тової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. Ф.ЗОЇ З,
оп.2, спр.12,- Арк.191; Ф.24 сд, оп.2, спр.5.- Арк.51. Спр.8.- Арк.2.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Год 1941. Юго-Западный фронт. Воспоминания. Очерки. Документы, изд.2,
доп.- Львов, 1975.- С.258.
Военные грозы над Полесьем. Житомирщина в годы Великой Отечествен
ной войны (Далі: Военные грозы над Полесьем) - Київ, 1985.- С. 189.
Замориленко О.О. Бистрик // Бердичівщина: поступ у трете тисячоліття.
Наук. зб. "Велика Волинь" т.22.- Житомир-Бердичів, 2001.- С.219.

Олена Іващенко

Додаток

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.
3. В рецензії історико-краєзнавчого відділу Інституту історії НАНУ реко
мендується при посиланнях на книгу «Военные грозы над Полесьем» да
вати в "Додатку" інформацію із зазначенням джерела інформації про
входження тієї чи іншої бригади чи дивізії до складу корпусів, армій. Ав
тори вважають, що більш точної інформації й джерела немає, ніж поси
лання на ЦАМО РФ, що і зроблено в кожній статті. До того ж варто па
м’ятати, що нас цікавлять, у першу чергу, воїни, що поховані в даній мо
гилі, і дати їх загибелі, а не лише дата взяття того чи іншого населеного
пункту. Досліднику в ЦАМО РФ видавали матеріали не корпусів чи ар
мій, а дивізій та бригад - основних військових одиниць, у штабах яких
щоденно 4 рази на добу позначалося місце дислокації дивізії чи бригади
і людські втрати.

с Бистрик,
центр сільради

60. МОГИЛА БОГУНА Г.Г. (іст.). Північна околиця села, пів
денна частина кладовища. Похований Гаврило Григорович Богун
(1901-1981)- учитель, археолог, краєзнавець. Народився в с. Бис-

трику у селянській родині, 1913 закінчив церковно-парафіяльну
школу. 1920-1924 служба в лавах Червоної армії, 1930 закінчив
Ніжинський інститут народної освіти. Вчителював на Полтавщи
ні, Донбасі, з 1933 по 1961 - в школах Бердичівського району.
1944 - травень 1945 на фронті - боєць 316-ї стрілецької дивізії. Піс
ля демобілізації повертається до роботи в школах Бердичівського
району. Працюючи в Слободищенській школі, створив учнівський
гурток "Юний краєзнавець", захопився археологією, навчав учнів
розпізнавати пам’ятки, класифікувати їх. Ним було виявлено і до
сліджено нові археологічні пам’ятки різних епох та культур як на
території Бердичівщини, так і за її межами. Зібрав значну кількість
крем’яних виробів, фрагментів посуду пізнього неоліту, а також
виявив рештки поселень епохи бронзи в 7-ми селах на південний
схід від Бердичева, поселення скіфського часу (VII—III ст. до н.е.) в
16-ти селах, рештки поховань І пол. І тис. обстежив у 18-ти селах.

Разом з гуртківцями,в околицях с.Слободища провів розкопки
давньоруської залізорудної майстерні, де знайдено рештки залізо
рудних сиродутих горнів, шматки кричного заліза, шлаки, а також
глиняні сопла - продухи від горнів. Г.Г. Богун та юні археологи ви
явили в басейні р. Гнилоп’яті понад 70 археологічних пам’яток від
епохи неоліту до древньоруських часів включно.

Краєзнавчу роботу з археології дослідник поєднував з вивчен
ням народної творчості. Ним записані понад 150 пісень, серед
яких маловідомі весільні, купальські пісні, колядки і щедрівки.

Водночас проводив топонімічні дослідження, систематизував
походження багатьох географічних назв населених пунктів Бер
дичівщини. Опублікував одинадцять краєзнавчих праць, серед
яких історія с. Бистрика, історія кляштору босих кармелітів у Бе
рдичеві. Помер 1981. 100-річчю від дня народження Г.Г. Богуна була
присвячена Всеукраїнська конференція "Бердичівщина: поступ
у третє тисячоліття" та виданий науковий збірник її матеріалів
(травень 2001 p.).

2001 на могилі встановлена стела з чорного лабрадориту (ви
сота 1,3 м) з вибитим портретом й присвятним написом.

Джерела та література:

Скавронський П.С. Подвижник краєзнавства (до 100-річчя від дня на
родження Г.Г. Богуна // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Наук. зб.
"Велика Волинь". Т.22.- Житомир-Бердичів, 2001.- С13-22.
Винокур І.С. Співпраця з Г.Г. Богуном у вивченні археології Житомир
щини. Там само.- С.22-25.
Вакуленчук М.М. Зустрічі з Г.Г. Богуном. Там само, с.25.
Проценко І.М. Краєзнавець і фольклорист Г.Г. Богун // Народна твор
чість і етнографія, 1966, № 2.- С.86-89.
Домчин В. Краєзнавець у пошуку // Рад.Житомиршина,- 1977.- 16 січня.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис: "Богун Гаврило Григорович 7.04.1901 - 21.05.1981. Дослідник
Житомирщини, краєзнавець, патріот рідної землі".

с. Велика П’ятигірка,
центр сільради

61. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Захід
на околиця села, південно-східна частина сільського кладовища.
Поховані 45 воїнів 317-ї і 395-ї стрілецьких дивізій, які загинули в
боях за визволення села від німецько-фашистських загарбників 6-7
січня 1944 або померли від ран у пересувному госпіталі. Прізвища
11 -ти воїнів відомі.
В 1964 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з ме
моріальним написом на фасадній стороні постаменту, а на ліво
му боці вмонтована плита з іменами воїнів-визволителів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. Ф.317 сд,
оп.43228 с, спр.361.-Арк.72; Ф.395 сд, оп.47277 с, спр.105.- Арк.19.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.360.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Плити із залізобетону.

с. Велика П’ятигірка,
центр сільради

62. МОГИЛА МИХАЛЮК О.Т. (іст.). Західна околиця села,
південно-східна частина сільського кладовища. Похована Олек
сандра Тимофіївна Михалюк (1916-1989) - Герой Соціалістичної
Праці. Народилася в с Великій П’ятигірці. Батьки - селяни-бід-
няки. Українка. В шістнадцять років почала працювати в місце
вому колгоспі "Маяк" членом ланки, згодом ланковою. 1947 пере
йшла на молочнотоварну ферму, де доглядала телиць білоголової
української породи. Виростила понад п’ятдесят корів і стала дояр
кою. Першою почала застосовувати доїльні апарати, надоювала
по чотири тисячі кілограмів молока від корови. 1970 досягла п’я
титисячного надою і здобула першість в обласному змаганні доя
рок. За виробничі успіхи, протягом 1965-1970, їй було присвоєно
звання Героя Соціалістичної Праці. 1971 стала наставницею мо
лодих доярок. її обирали делегатом XXIV з’їзду Компартії Украї
ни. Нагороджена орденами Леніна, Трудового Червоного Прапо
ра. Померла в 1989.
В 1990 на могилі встановлено стелу із мармурової крихти (висо
та 1,7 м), у центрі якої вмонтовано портрет та чорну гранітну пли
ту (0,5x0,4 м) з меморіальним написом. Могила обнесена огорожею
із нержавіючої сталі.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.76, оп.10, спр.2,- Арк.44, 51,
69; Спр.З.- Арк.309, 318.- Ф.120, оп.16, спр.25.- Арк.5; оп.19, спр.4.- Арк.78.
Працею звеличені.- Київ, 1973.- С.52-55.
Нариси історії Житомирської обласної партійної організації.- Київ, 1980.-
С.248.
Трудові зірки Полісся. Нариси про Героїв Соціалістичної Праці та нових
кавалерів ордена Трудової Слави Житомирщини.- Житомир, 2000.- С119-
120.
Михалюк О. З трудовим напруженням // Рад.Житомирщина, 1974, 2 лют.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Великі Гадомці,
Садківська сільрада

63. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Пів
денно-західна частина села, біля Будинку культури. Поховані 61 воїн:
з них 11 воїнів 15-ї і 135-ї танкових дивізій, які загинули в оборон
них боях за село 14-15 липня 1941, і 50 воїнів 107-ї стрілецької диві
зії, які загинули в боях 30-31 грудня 1943 - 1-2 січня 1944, звільня
ючи село від німецько-фашистських загарбників. Прізвища їх відомі.
У 1961 біля могили встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на постаменті, справа від неї укладені 3 плити з
меморіальним написом та прізвищами воїнів-визволителів, зліва
також 3 плити - на честь 67-ми воїнів-земляків, які загинули на фрон
тах у роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації,- Ф.3013,
оп.2, спр.2-34.- Арк. 145-146,241, 245,249; Ф. 107 сд, оп.2, спр.44.- Арк.2, б, 24.
Житомирський ОВК, від.4,- Облікова картка військового поховання.
Год 1941. Юго-Западный фронт. Воспоминания. Очерки. Документы.
Вып.2.- Львів, 1975.- С.258-259.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.

с Великі Низгірці,
центр сільради

64. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Півден
но-східна частина села, біля магазину. Поховані 82 воїни: з них 6
воїнів 15-ї, 135-ї танкових дивізій, які загинули в оборонних боях
14-15 липня 1941 і 76 воїнів 183-ї, 389-ї стрілецьких дивізій та 44-ї
гв.танкової бригади, що загинули в боях, визволяючи село від німе
цько-фашистських окупантів 29 грудня 1943 - 1 січня 1944. Прізви
ща 58-мивоїнів відомі.
У 1959 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1990 зліва й справа від постамен-

ту вертикально з нахилом встановлено по дві бетонні плити з прі
звищами воінів-визволителів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. Ф.1713,
оп.2, спр.23,- Арк.10. Ф.183 сд, оп.9033, спр.44.- Арк.26, 29.
Бердичівський ОМВК - картка обліку військового поховання.
Гетман А.Л. Танки идут на Берлин.- М., 1973.- С.145-146.

Людмила Гуцалюк

Додаток

1. Напис типовий.

с. Великі Низгірці,
центр сільради

65. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Західна
околиця села, південно-східна частина кладовища. Поховані 55 вої
нів 183-ї, 389-ї стрілецьких дивізій та 44-ї танкової бригади, які заги
нули 29 грудня 1943 -1 січня 1944 в боях за визволення села від німе
цько-фашистських загарбників. Прізвища їх не відомі.
1966 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з з ме
моріальним написом.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. Ф.3136, оп.2,
спр.23.- Арк.17-19; Ф.183 сд, оп.9033, спр.44.- Арк.Зб; Ф.1713, оп.2, спр.23. - Арк.11.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, Т.5. М., 1944. - С.312.
Военные грозы над Полесьем,- С. 169.

Людмила Гуцалюк

Додаток

1. Напис: "Тут поховані 55 невідомих солдатів, які загинули, визволяючи
село Великі Низгірці (1941-1945рр.).

С Великі Низгірці,
центр сільради

66. МОГИЛА МЕЛЬНИКА П.Ю. (іст.). Західна околиця села,
південно-східна частина кладовища. Похований Платон Юхимо-

вич Мельник - воїн 14-ї кавалерійської дивізії, який загинув у бою
19 липня 1941, захищаючи село від німецько-фашистських загарб
ників.
1997 його прах перепохований з місця боїв, на могилі вста
новлено металевий обеліск з меморіальним написом та металеву
огорожу.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. Ф.Э1,
оп.818884, спр.27.- Арк. 18.
Год 1941. Юго-Западный фронт. Воспоминания. Очерки. Документы.
Изд.2.- Львів, 1975.- С.259.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис: "Мельник Платон Юхимович, загинув 19.07.41.".

с. Гальчин,
центр сільради

67. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Східна частина села, біля магазину. Поховано 39 воїнів: з них 2
воїни 15-ї танкової дивізії, які загинули в оборонних боях у липні
1941 та 37 воїнів 24-ї стрілецької дивізії і 69-ї механізованої
бригади, що загинули в боях, визволяючи село від німецько-
фашистських окупантів 1-2 січня 1944. Прізвища 9-ти воїнів
відомі.

В 1982 на могилі встановлено бетонну скульптуру скорботної
матері з дитиною на руках, справа від неї укладено одну та 6 - зліва
бетонних плит з присвятним написом, іменами загиблих воїнів-ви-
зволителів та 143-х воїнів-земляків, які загинули в роки Другої сві
тової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. - Ф.24 сд,
оп, 2 спр.5. - Акр. 57; Ф. 9 мк, оп. 168234 с, спр. 2. - Арк. 16,20.
Бердичівський ОМВК - облікова картка військових поховань.
Сообщение Советского информбюро, т.6. - М., 1944. - С. 3.

Год 1941. Юго-Западный фронт. Воспоминания. Очерки. Документы,
изд.2, доп.- Львів, 1975.- С.258.
Кордубайло И.Г. Лупанов М.И. Мамченко В.Д. Краснознаменная бригада
наша. - Львов, 1987. - С.34.
Якубовский И.И. Земля в огне. - М., 1975. - С.319.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- Київ, 1973.- С192.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Гальчин,
центр сільради

68. МОГИЛА ШПОРТУНА Г.В. (іст.). Східна околиця села,пів
денно-східна частина сільського кладовища. Похований Григорій
Васильович Шпортун (1878-1965), уродженець села, матрос другої
статті крейсера "Варяг", учасник російсько-японської війни 1904-
1905. Брав участь у нерівному бою 24 січня (9 лютого) 1904, коли
6 японських крейсерів і 8 міноносців напали в нейтральному корей
ському порту Чемульпо на крейсер "Варяг" і канонерський човен
"Кореєць". У бою "Варяг" затопив 1 міноносець і пошкодив 2 крей
сери ворога, але сам зазнав ушкоджень і втрат. Щоб не допустити
захоплення "Варяга" японцями, екіпаж на чолі з капітаном зато
пили крейсер і через нейтральні порти повернулися в Росію. Серед
них був матрос Шпортун Г.В. Нагороджений Георгієвським хрес
том II ступеня і медаллю "За бой при Чемульпо". У рік 50-річчя
подвигу крейсера "Варяг" нагороджений медаллю "За отвагу".
В 1969 на могилі встановлено двометрову стелу з чорного
габро з присвятним написом і вмонтованою фотографію.

Джерела і література:

СИЭ, т. 2. - М., 1962.- С.989.
Гаврилович В. Матросові "Варяга"// Житомирщина, 1978, 14 січня.

Олена Іващенко

Додаток:

Напис на стелі: «"Шпортун Григорий Васильевич 18.IV.1878 - 25.ІХ.1965.
Матрос II статьи легендарного крейсера "Варяг"».

с. Гальчин,
центр сільради

69. МОГИЛИ РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Північна околиця
села, західна частина сільського кладовища. В двох могилах, що
розташовані поруч, поховані 2 воїни 69-ї механізованої
бригади, які загинули в бою 1-2 січня 1944, визволяючи с Галь
чин від німецько-фашистських окупантів. їх прізвища не відомі.
1945 на могилах були встановлені дерев’яні обеліски, 1965 їх
замінили на металеві із зіркою нагорі, 1982 між могилами вста
новлено бетонну скульптуру воїна.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.69 мбр,
оп.319867, спр.12.- Арк. 37.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напису немає.

с Гардишівка,
центр сільради

70.БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Південно-західна частина села, біля школи. Поховано 116 воїнів
71-ї та 161-ї стрілецьких дивізій, які загинули в боях 6 січня 1944
під час звільнення села від німецько-фашистських загарбників.
Прізвища 3-х воїнів відомі: П.Л. Беленко, А.Г. Грасюк, І.С. Новак.
У 1960 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на п’єдесталі, в 1965 справа і зліва від неї покла
дено по 2 плити на честь 74-х воїнів-земляків, які загинули в роки
Другої світової війни, з меморіальним написом і прізвищами.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1206,
оп.2, спр.92.- Арк.6, 56; Спр.93.~ Арк.36.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область,- С.192.

Восемнадцатая в сражениях за Родину. Боевой путь 18-й армии.- М., 1982.-
С.360.
Давиташвили М. Леселидзе. 2 доп.изд.- Тбилиси, 1978.- С.329.
Романовська Л.С. Гардишівка // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліт
тя. Наук. зб. "Велика Волинь", т.22.- Житомир-Бердичів, 2001.- С.224.

Олена Іващенко

Додаток;

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.
3. Персонали:

Беленко Пилип Леонтійович;
Грасюк Андрій Григорович;
Новак Іван Степанович.

4.Книга М. Давиташвілі носить назву "Леселидзе".

с. Гвіздава,
Рейська сільрада

71.БРАТСЬКАМОГИЛАРАДЯНСЬКИХВОЇНІВ (іст.). Південно-
західна околиця села, при вході на сільське кладовище. Поховані 54
воїни 51 -ї і 53-ї гвардійських танкових бригад, які загинули в боях,
визволяючи село від німецько-фашистських окупантів 29 грудня
1943-2 січня 1944. Прізвища 28-ми воїнів відомі.
У 1949 на могилі встановлено цегляний обеліск, у 1964 - замі
нений на бетонну скульптуру воїна з присвятним написом на
постаменті.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.6 гв.тк,
оп.404599 с, спр.4.- Арк.5,11,67,69,91,153.
Державний архів Житомирської області- Ф.Р.-4201, оп.1,спр.8.- Арк. 16-17.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М„ 1944.- С.4.
Роман Петронговський

Додаток: 

1. Напис типовий.

смт Гришківці,
центр селищної ради

72. БРАТСЬКІ МОГИЛИ РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Західна частина селища, біля селищної ради. В двох, розташова
них поруч, могилах поховані 24 воїни 24-ї і 117-ї гвардійських стрі
лецьких дивізій, 91-ї окремої танкової бригади, які загинули 31
грудня 1943 - 2 січня 1944 в боях за визволення селища від німе
цько-фашистських окупантів. їх імена відомі.
В 1965 біля кожної могили встановлені обеліски із сірого гра
ніту (висота 1,8 м), в 1968 перед обелісками в ряд покладені 5 бе
тонних плит з присвятним написом і прізвищами воїнів-визво-
лителів та на честь 360-ти воїнів-земляків, які загинули в роки
Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.52 ск,
оп.2, спр.5.- Арк.47, 51; Ф.3136, оп.2, спр.23.-Арк.9.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.Ю.- Арк.15.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С193.
Кабанов В.В. 117-я гвардейская.- Йошкар-Ола, 1982.- С.97.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Плити бетонні.

смт Гришківці,
центр селищної ради

73. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Пів
нічна околиця села, праворуч біля входу на кладовище. Поховані
53 воїни 24-ї і 117-ї гвардійських стрілецьких дивізій, які загину
ли в боях, визволяючи селище від німецько-фашистських оку
пантів 5 січня 1944. Прізвища їх відомі.
В 1960 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1980 біля підніжжя постаменту
покладено 3 плити з іменами загиблих воїнів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації,- Ф.52 ск,
оп.2, спр.5.- Арк.34, 47, 51.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Военные грозы над Полесьем.- С.180-181.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. В 12 т.- Житомир, 1994,
т.2.- С.202.

Людмила Гцалюк

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Плити із залізобетону.

смт Гришківці,
центр селищної ради

74. МОГИЛА ГУМЕНЮК М.С. (іст.). Північна околиця села,
південна частина селищного кладовища. Похована Гуменюк Ма
рія Степанівна (1914-1995) - Герой Соціалістичної Праці. На
родилася в с Дмитрівка Бердичівського району, в родині селя
нина. Українка, безпартійна. З десяти років працювала на план
таціях цукрового буряка. З 1929 перейшла в ланку, згодом стала
свинаркою, телятницею.

1950 переходить працювати на молочнотоварну ферму
смт Гришківці доглядати групу корів. 1954-1955 вчиться на триріч
них агрозоотехнічних курсах без відриву від виробництва і отри
мує звання майстра сільського господарства першого розряду з
тваринництва. 1955 надоїла від кожної закріпленої корови в серед
ньому по чотири з половиною тисячі літрів молока, а через два
роки середньорічний надій молока від кожної корови доводить до
6000 літрів. 1957 завоювала звання кращої доярки Житомирської
області, а в лютому 1958 їй було присвоєно звання Героя Соціаліс
тичної Праці. Неодноразовий учасник і призер Всесоюзної сіль
ськогосподарської виставки, одержала декілька золотих і срібних
медалей.

Обиралася депутатом Верховної Ради СРСР, нагороджена дво
ма орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора. Не-

зважаючи на пенсійний вік, вона продовжувала працювати дояр
кою до дев’яностих років. Померла в 1995.
2001 на могилі встановлено металевий обеліск (висота 1,5 м) з
меморіальним написом.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1150, оп.З, спр.230.- Арк.22;
Ф.2642, оп.1, спр.2.- Арк.2; Спр.З.- Арк. 1,3,4-9,30-36.
Гуменюк М.С. За високі надої молока від кожної корови.- Житомир, 1959.
Трудові Зірки Полісся. Нариси про Героїв Соціалістичної Праці та повних
кавалерів ордена Трудової Слави Житомирщини.- Житомир, 2000.- С.71-72.
Марущак В.О. Гришківці // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. На
уковий збірник "Велика Волинь". Т.2.- Житомир-Бердичів, 2001, с.227.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

смт Гришківці,
центр селищної ради

75. МОГИЛА РИБАКА В.В. (іст.). Північна околиця селища, пів
денна частина кладовища. Похований Віктор Васильович Рибак
(1965-1984) - рядовий, водій. Уродженець селища, українець, за
кінчив Бердичівське ПТУ № 4. Працював на шкіряно-взуттєвому
комбінаті в М.Бердичеві. До Збройних Сил призваний 1983. В Рес
публіці Афганістан - з грудня 1983. Під час перевезення військово
го вантажу в район бойових дій колона, в складі якої він вів маши
ну, зазнала раптового обстрілу. Рядовий Рибак діяв рішуче, зайняв
вигідну позицію, відкрив вогонь, знищив дві вогневі точки про
тивника. Загинув, вражений ворожою кулею, 11 травня 1985.Наго-
роджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
В 1985 на могилі встановлена гранітна стела (вис. 1 м.87 см) з
вибитим портретом та меморіальним написом.

Джерела і література:

Житомирський ОВК, від 4. - Облікова картка військового поховання.
Книга памяти о советских воинах, погибших в Афганистане. В 2-х т.- М.,
1999,т.2.-С.310-ЗП.

Чорні тюльпани. Афганський мартиролог. Вип.1.- Київ, 1999.- С188.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

смт Гришківці,
центр селищної ради

76. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Півден
но-західна околиця села, праворуч від входу на кладовище. Похо
вано 29 воїнів 24-ї та 117-ї гвардійських стрілецьких дивізій, 91-ї
окремої танкової бригади, які загинули в боях 3-7 січня 1944 за
визволення села від німецько-фашистських окупантів. їх імена ві
домі.
В 1960 на могилі споруджена бетонна скульптура скорботної
матері, справа від неї покладені 2 плити з меморіальним написом і
прізвищами загиблих.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф. 117 сд,
оп.2, спр.8.- Арк. 11,54, 72, 85.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.- 4201,оп.1,спр.10.- Арк. 15.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Военные грозы над Полесьем.- С.181.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.309.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.

с. Демчин,
Мирославська сільрада

77. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Півні
чна околиця села, північна частина сільського кладовища. По
ховано 22 воїни 69-ї і 70-ї механізованих бригад, 52-ї гвардійської
танкової бригади, які загинули в боях, визволяючи село від німе
цько-фашистських загарбників 6 січня 1944. Прізвища 15-ти вої
нів відомі.

В 1962 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна, в 1984
до постаменту прикріплена бетонна плита з присвятним написом
та іменами воїнів-визволителів.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.9 мк,
оп.319667,спр.1.-Арк.22,64,67, 80.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.2.- Арк.35.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.б.-М., 1944.- С.12.
Кордубайло П.Т., Лупанов М.И. Мамченко В.Д. Краснознаменная брига
да наша.- Львов.- 1987.- С.35.

Людмила Гуцалюк

Додаток

1. Напис типовий.

с. Дубівка (колиш.Чехи),
Красівська сільрада

78. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Пі
внічно-західна частина села, біля клубу. Поховані 18 воїнів 69-ї ме
ханізованої бригади, 24-ї стрілецької дивізії, які загинули в боях 29
грудня 1943 - 1 січня 1944, визволяючи село від німецько-
фашистських загарбників. Прізвища їх відомі.
В 1965 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна, біля її
підніжжя покладено плиту із сірого граніту розміром (06 хі м) з
присвятним написом й іменами воїнів-визволителів, а справа від
неї вертикально встановлено три бетонні плити з присвятним
написом та прізвищами 63-х воїнів-земляків, які загинули в роки
Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.9 мк,
оп.319667, спр.6.- Арк.6,37.
Державний архів Житомирської області.- Ф.1376, оп.1, спр.190.- Арк.22.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Написи типові.

с Житинці,
Бисгрицька сільрада

79. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ТА ПАМ’
ЯТНИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Північно-східна частина села, біля клубу. Поховані 94 воїни 117-ї
гвардійської стрілецької дивізії, які загинули в боях, визволяючи
село від німецько-фашистських окупантів 5 січня 1944. Прізвища
їх відомі.
В 1970 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1980 з обох боків постаменту
покладено по 2 бетонні плити з присвятними написами та іменами
воїнів-визволителів і 29-ти воїнів-земляків, які загинули в роки
Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.117
сд, оп.2, спр.8.- Арк. 5, 11, 183.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Написи типові.

с Журбинці,
Скаківська сільрада

80. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ, ПАМ’ЯТНІ
ЗНАКИ НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ
І ЖЕРТВ ФАШИЗМУ (іст.). Північна частина села, біля клубу. По
ховано 37 воїнів: з них 10 воїнів 15-ї танкової дивізії, які загинули в
оборонних боях 17-19липня 1941 і 27 воїнів 24-ї гвардійської, 389-ї
стрілецької дивізій, 70-ї механізованої бригади, які загинули 30-31
грудня 1943 в боях за звільнення села від німецько-фашистських
загарбників. Прізвища їх відомі.
В1957 біля могили встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на постаменті, в 1980 справа і зліва від неї вертика-

льно встановлено по 3 плити з іменами воїнів-визволителів і 89-ти
воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни, та 19-ти
мирних жителів села, розстріляних фашистами в 1941 -1943.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3013,
оп.2, спр.2-34.- Арк.248-249; Ф.52 ск, оп.2, спр.5.- Арк.ЗЗ, 43,45; Ф.1713, оп.1,
спр.17.-Арк.400.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.10.- Арк.15.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро.- М„ 1944. - Т.6.- С.312.
Год 1941. Юго-Западный фронт. Воспоминания. Очерки. Документы.
Изд.2.- Львів.- 1975.- С.259.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.352.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Плити із бетону.

с Закутинці,
центр сільради

81. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Південна частина села, біля Будинку культури і сільської ради.
Поховані воїни 389-ї стрілецької дивізії, які загинули 30-31 груд
ня 1943 в бою за визволення села від німецько-фашистських за
гарбників. Кількість похованих та їх імена не відомі.
В 1962 встановлена бетонна скульптура воїна з присвятним
написом на постаменті. В 1992 по обидва боки скульптури по
кладені 4 бетонні плити з присвятним написом та прізвищами
84-х воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1713,
оп.1, спр.17,- Арк.400.
Державний архів Житомирської області,- Ф.1376, оп.1, спр.190.- Арк. 20.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.193.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Напис типовий.

с Іванківіїі,
центр сільради

82. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Півден
но-східна околиця села, західна частина кладовища. Поховані сер
жант Майков Олександр Костянтинович (1922-1943) і лейтенант
Макаров Олександр Іванович (1922-1943) - воїни 45-ї
гвардійської танкової бригади, які загинули в бою ЗО грудня 1943,
визволяючи село від німецько-фашистських окупантів.
У 1960 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з на
писом на постаменті.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3138,
оп.2, спр.27.- Арк.7.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Военные грозы над Полесьем.- С. 169.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Типовий напис.

с. Іванківці,
центр сільради

83. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Північно-східна частина села, біля магазину. Поховані 18 воїнів:
із них 3 воїни 15-ї танкової дивізії, які загинули 14 липня 1941 в
оборонних боях, та 15 воїнів 45-ї танкової бригади, 183-ї та 305-ї
стрілецьких дивізій, які загинули або були смертельно поранені
29-31 грудня 1943 в боях за звільнення села від німецько-фа
шистських окупантів. Прізвища їх відомі.
В 1957 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з ме
моріальним написом на постаменті, в 1976 вертикально ліворуч
від неї встановлені 5 плит з мармурової крихти (1,2x80 см) з імена-

ми воїнів-визволителів та на честь 118-ти воїнів-земляків, які заги
нули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3138,
оп.2, спр.27.- Арк.7; Ф.3013, оп.2, спр.І2,- Арк.245.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.193.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.193.
Военные грозы над Полесьем.- С. 169.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Типовий напис.

с Катеринівка,
Швайківська сільрада

84. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Північ
на околиця села, ліворуч при вході на кладовище. Поховано 79 вої
нів 71-їі 395-ї стрілецьких дивізій, які загинули в боях, визволяючи
село від німецько-фашистських окупантів 1-3 січня 1944. Прізви
ща 77-ми воїнів відомі.
В 1972 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на лицьовому боці постаменту, справа і зліва від
нього вертикально встановлені бетонні плити з іменами воїнів-ви
зволителів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1206,
оп.2, спр.93.- Арк.82; Ф.299, оп.3070, спр.92.- Арк.95.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.8.- Арк.16-17.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М., 1944.- С.6.
Книга Пам’яті України. Житомирська область.- Т.2.- С.290.

Людмила Гуцалюк

1. Напис типовий.

с. Катеринівка,
Швайківська сільрада

85. БРАТСЬКА МОГИЛА ЖЕРТВ ФАШИЗМУ ТА ПАМ’ЯТНИЙ
ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Південна
частина села, біля клубу. Поховані П.П. Гончарук, О.П. Зубрицький,
Т.І. Лещенко, Г.І. Терещук, П.І. Шевчук, Д.С. Ярмолюк - мирні жи
телі села, які відмовилися виконувати розпорядження окупантів
вирощувати для них урожай, сплачувати податки, за що були роз
стріляні влітку 1943.
У 1983 вони були перепоховані з поодиноких могил в брат
ську могилу, на якій встановлено обеліск із сірого граніту (висота
1,8 м), а справа від нього покладено 3 плити з присвятним написом
та прізвищами 41-го воїна-земляка, які загинули в роки Другої сві
тової війни.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1376, оп.1, спр.190.- Арк.20;
Ф.Р.-2636, оп.1, спр.20.- Арк.31.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.194.

Олена Іващенко

Додаток

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.
3. Розшифрувати ініціали не вдалося.

с Красівка,
центр сільради

86. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Північно-
східна частина села, біля Будинку культури. В 1965 перепоховані з
могил, що знаходилися на кладовищі, 12 воїнів 24-ї стрілецької ди
візії, які були смертельно поранені в бою 29 грудня 1943 під час
визволення села від німецько-фашистських загарбників і померли
від ран. Імена їх відомі.
В 1965 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1975 по обидва боки від неї вер-

тикально встановлено по 2 плити із мармурової крихти розміром
1,2х 0,8 м з меморіальним написом та прізвищами 76-ти воїнів-зем-
ляків, які загинули в роки Другої світової війни. Біля підніжжя
скульптури покладено плиту з нержавіючої сталі (1 х 1,2 м) з напи
сом та іменами 12-ти воїнів-визволителів

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.24 сд,
оп.2, спр.5.- Арк.58.
Державний архів Житомирської області.- Ф.2668, оп.2, спр.307,- Арк.5.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.5.- М., 1944.- С.308.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.194.

Олено Іващенко

Додаток

1. Написи типові.

с Кукільня,
Никонівська сільрада

87. БРАТСЬКА МОГІЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ПАМ’ЯТНИЙ
ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Південно-східна частина села, біля клубу. Поховані 7 воїнів 305-ї і
389-ї стрілецьких дивізій, які загинули в боях ЗО грудня 1943 - 2 січ
ня 1944, визволяючи село від німецько-фашистських окупантів.
У 1960 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна,в 1979
зліва від неї покладені 4 бетонні плити з присвятним написом та
прізвищами воїнів-визволителів і 80-ти воїнів-земляків, які за
гинули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.305 сд,
оп.9033, спр.44.- Арк.24; Ф.1713, оп.1, спр.4,- Арк.2.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Написи типові.

с. Кустин,
Гардишівська сільрада

88.БРАТСБКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТНИЙ
ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Південно-
західна околиця села, праворуч від входу на сільське кладовище. По
ховано 28 воїнів, які загинули 10-12 липня 1941 в бою підчас оборо
ни села від німецько-фашистських загарбників підрозділами 14-ї ка
валерійської дивізії та в боях за звільнення Кустина від нацистських
окупантів 6 січня 1944 частинами 71 -ї, 117-ї гвардійської стрілецьких
дивізій. Відомі прізвища 23-х воїнів.
У 1960 на могилі встановлена скульптура воїна із бетону з при
святним написом на постаменті, в 1980 зліва від неї вертикально
встановлено 3 плити начесть воїнів-визволителів і 42-х воїнів-зем-
ляків, які загинули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1206,
оп.2, спр.93.- Арк.36, 95; Ф.117 сд, оп.2, спр.8.- Арк.2; Ф.31 ск, оп.818884 с,
спр.27.- Арк.17.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.2.- Арк.35.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.
3. Розділити воїнів за роками загибелі неможливо, оскільки прізвища
5-ти воїнів не відомі.

с. Лемеші,
Райгородоцька сільрада

89. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Східна частина
села, біля магазину. Поховано 92 воїни 71 -ї стрілецької дивізії, які
загинули 8 січня 1944 або були смертельно поранені в боях за виз
волення села від німецько-фашистських загарбників. Відомі прі
звища 89-ти воїнів.

У 1961 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з посвя-
тним написом на постаменті, в 1980 справа від неї покладено 2 пли
ти із мармурової крихти, розміром 1,2x0,8 м з іменами загиблих і
одну плиту на честь 61 -то воїна-земляка, які загинули в роки Другої
світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1206,
оп.2, спр.92.- Арк.95; Спр.93.- Арк. 35-36.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військових поховань.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.

с Лісова Слобідка,
Озадівська сільрада

90. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ СТРАТИ І БРАТСЬКА МОГИЛА ПІДПІ
ЛЬНИКІВ І ПАРТИЗАНА (іст.). Західна околиця села, в лісі. По
ховані Михайло Остапович Лазаренко, Боніфацій Григорович Чир-
ко - члени підпільної групи с Янушполя (нині с Іванопіль Чуднів-
ського району), Олександр Антонович Липинський, Броніслав Фран-
цович Росинський- члени підпільної групи с Озадівки Бердичів
ського району і Григорій Павлович Кравчук - лісник Богданівсько-
го лісництва, партизанський зв’язківець і провідник. У листопаді
1943 вони були схоплені поліцаями під час явки на території Богда-
нівського лісництва і розстріляні німецькими нацистами. Підпіль
ники збирали у населення і переправляли партизанам одяг, взуття і
продукти харчування.
В 1946 на братській могилі встановлено зацементований обеліск
з присвятним написом і прізвищами підпільників та партизана.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1376, оп.1, спр.14.- Арк.15;
Спр.233.- Арк.З, 5; Спр.286.- Арк.2.
Поліщук Ю.М. Бердичівський район // Книга Пам’яті України. Житомир
ська область.- Т.2.- С.161.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис на обеліску: "Здесь в ноябре 1943 года немецко-фашистскими
оккупантами были зверски замучены и расстреляны советские патрио
ты: Чирко Б., Лазаренко М., Росинский Б., Липинский А., Кравчук Г.".

с. Лісова Слобідка,
Озадівська сільрада

91. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Східна частина села, біля магазину. Поховано 23 воїни 317-ї стрі
лецької дивізії, 51 -ї і 53-ї танкових бригад, які загинули в боях 6-7
січня 1944, визволяючи Лісову Слобідку від німецько-фашист
ських окупантів. Прізвища їх відомі.
В 1958 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1977 справа від неї покладено
З мармурові плити розміром 0,8x1,2 м з меморіальним написом
та іменами воїнів-визволителів і 55-ти воїнів-земляків, які заги
нули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.б гв.т.к.,
оп.404599 с, спр.4.- Арк.98; Ф.317 сд., оп.32280 с, спр.48.- Арк.4.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.209.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Написи типові.

с. Лісова Слобідка,
Озадівська сільрада

92. МОГИЛА ПЕТРОВА А.Й. (іст.). Західна околиця села, біля
лісу. Похований Анатолій Йосипович Петров (1926-1944) - ря
довий 317-ї стрілецької дивізії, який загинув 6 січня 1944 в бою,
визволяючи село від німецько-фашистських окупантів.
У 1970 на могилі встановлено металевий обеліск, на лицьово
му боці якого у верхній частині прикріплені фотографія воїна і
меморіальний напис.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.317 сд,
оп.43228~с, спр.З.- Арк.5.
Житомирській ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Напис типовий.

с Лісова Слобідка,
Озадівська сільрада

93. МОГИЛА ГОДЛЕВСЬКОГО С.Д. (іст.). Північна околиця села,
західна частина кладовища. Похований Станіслав Денисович Год-
левський (1924-1941) - партизан. Народився в с Лісовій Сло
бідці, поляк, колгоспник. Був зв’язковим місцевого партизансько
го загону, що базувався в сусідньому лісі. Виказаний окупантам,
був страчений німецько-фашистськими загарбниками в 1941.
1950 на могилі встановлений залізний хрест з металевою плас
тиною, на якій фотографія і меморіальний напис. Могила має
металеву огорожу.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1376, оп.1, спр.14.- Арк. 13.
Книга Пам’яті України. Житомирська облать.- Т.2.- С.209.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Меморіальний напис.

с Лісова Слобідка,
Озадівська сільрада

94. ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ ТА РЕПРЕ
СІЙ (іст.). Східна частина села, біля магазину. 1990 в центральній
частині села в пам’ять про 37 жителів села, які померли під час голо
домору 1932-1933, встановлено дубовий триметровий хрест, на ньо
му укріплена пластина з нержавіючої сталі з написом: "Померли з
голоду в 1933 році" і далі - 37 прізвищ.

1990 поруч з ним встановлено обеліск з чорного граніту (висота
2,2 м), на постаменті якого укріплена плита (0,8x1,2 м) з викарбу-
ваним написом: "Вічна пам’ять Вам. Жертвам голоду і репресій
1937-1938 років. Односельчани. Травень 1990". По обидва боки від
обеліску встановлено вертикально по одній чорній гранітній плиті
(0,8x0,8 м) з прізвищами померлих від голоду та репресованих -
усього 82 прізвища.

Джерела та література:

Довідка Озадівської сільської ради.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Постамент бетонний, облицьований чорною плиткою, його висота
1,2 м.

села Любомирка,
Мирне, Радянське

95. ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ РОЗСТРІЛУ І БРАТСЬКІ МОГИЛИ
ЖЕРТВ ФАШИЗМУ (іст.). Знаходяться між селами: західна око
лиця с Любомирка (колиш. х. Шльомарка), південно-східна око
лиця с Мирного (колиш. х. Сокуліно), південно-східна околиця
с Радянського (колиш. Жидівці) в полі поблизу дороги Берди-
чів-Райгородок. Тут 15-16 вересня 1941 відбувся наймасовіший
розстріл мирних жителів єврейської національності М.Бердичева
і району. Приречених гнали великими партіями до місць страти,
а немічних звозили багатотонними машинами. Групами по 30-
50 чоловік їх приганяли до завчасно викопаних ям, де бідолахи
віддавали усі цінності й гроші офіцерові, а потім їм пускали кулю
в потиличну частину голови. Знесилених хворих та стариків, які
не могли пересуватися, рідні несли до місця страти на ковдрах,
простирадлах і носилках. Після розстрілу верхній шар землі дов
го ворушився, а наступного дня вся поверхня засипаних землею
ям була червона від людської крові. Щоб заглушити крики й плач
приречених, під час розстрілу весь день над місцями страти круж
ляли чотири фашистські літаки.

У 10-ти братських могилах, що знаходяться в різних місцях, по
ховано 18640 мирних жителів, переважно жінок, дітей і стариків єв
рейської національності, що були страчені німецькими нацистами.
Могили за розмірами неоднакові. Найбільші з них знаходяться біля
с. Любомирки розміром 50x30 м; біля с Радянського на території
цегельного заводу - відповідно 15x15 м; біля с Мирного - 40x8 м.
У1983 на правому боці дороги, що веде з Бердичева на Райгоро-
док.у 10-ти м від дороги встановлено пам’ятний знак із рожевого
граніту - триметрову вертикальну стелу, яка стоїть на бетонній пли
ті. На лицьовому боці стели горизонтально вмонтована плита з
чорного габро (1,3x0,7 м) з меморіальним написом. Біля підніжжя
стели на чорній гранітній плиті викарбувано схему поховань. Біля
кожної з могил на зацементованих цегляних постаментах вертика
льно укріплені однакові сірі гранітні плити (1,2x0,7 м) з меморіаль
ними написами.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.2636, оп.1, спр.9.- Арк.1,5,6,
13,14.
Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими
загарбниками,- Житомир, 1948.- С.38, 42, 43.
Елисаветский С.Бердичевскаятрагедия (документальноеповествование).-
Київ, 1991. -С.30.
Чорна Книга.- Київ, 1991.- С.32-43.
Круглое А.И. Энциклопедия холокоста.- Київ, 2000.- С.53-57, 64.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис на пам’ятному знаку: "В этих местах в сентябре 1941 г. гитле
ровскими захватчиками зверски замучено и расстреляно 18640 мирных
советских граждан. Вечная память жертвам фашизма".
2. Написи на 9-ти могильних плитах однакові: "Вічна пам’ять мирним
радянським жителям, які були замучені та розстріляні німецько-фаши
стськими загарбниками у вересні 1941 року".
3. На могилі розміром 10x8 м, що поблизу с Радянського, біля аеродрому
такий напис: "На цьому місці у вересні 1941 р. під час німецько-фашист
ської окупації відбувся масовий розстріл євреїв - мирних жителів". Ого
рожа - металеві стовпи й важкі ланцюги. Навколо ростуть ялинки.

с. Малосілка
(колиш. Мала Татарнівка),
центр сільради

96. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ТА ПАМ’
ЯТНИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Північно-західна частина села, біля школи. Поховано 52 воїни 70-ї
механізованої бригади, 30-ї та 395-ї стрілецьких дивізій, які загину
ли в бою 6 січня 1944, звільняючи село від німецько-фашистських
окупантів. Імена їх відомі.
В 1957 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1976 зліва і справа від неї верти
кально встановлено 4 бетонні плити з меморіальним написом, прі
звищами воїнів-визволителів та 125-ти воїнів-земляків, які загину
ли в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.ЗО сд,
оп.2, спр.З.- Арк.22; Ф.9 мк, оп.319667, спр.1.- Арк.56.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.- 4201, оп.1,спр.8.— Арк.16.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М., 1944.- С.9.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С194.
Кордубайло И.Г., Лупанов М.И.,Мамченко В.Д. Краснознаменная бригада
наша.- Львов, 1987.- С.35.
Якубовский И.И. Земля в огне.- М., 1975.- С.346.
Книга Пам’яті України. Житомирська область.- Т.2.- С.267.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Малі Гадомці,
Закутинецька сільрада

97. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Північ
на околиця села, південна частина сільського кладовища. Похова
но 52 воїни 107-ї і 183-ї стрілецьких дивізій, які загинули в боях 2-4
січня 1944, звільняючи село від німецько-фашистських загарбни
ків. Відомі прізвища 5-ти воїнів: О.М. Арапов, С.К. Демурян, Є.І.
Зенін, А.В. Золотніков, П.П. Сусліков.

У 1958 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на постаменті.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1296,
оп.2, спр.43.- Арк.5; Ф.183 сд, оп.9033, спр.44.- Арк.47.
Житомирський ОВК, від. 4.- Облікова картка військового поховання.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.
2. Персонали:
Арапов Опанас Митрофанович;
Демурян Сергій Карханович;
Зенін Єгор Іванович;
Золотніков Анатолій Васильович;
Сусліков Павло Павлович.

с Маркуші,
центр сільради

98. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Пів
нічно-східна частина села, біля магазину. Поховано 9 воїнів: се
ред них - Степан Андрійович Кужелєв (1919-1941)- старший сер
жант, Дем’ян Павлович Бесараб (1900-1941) - рядовий, які загину
ли в оборонних боях у липні 1941, та 7 воїнів 117-ї гвардій
ської стрілецької дивізії, які загинули в боях під час визволення
села від німецько-фашистських окупантів 7 січня 1944. Відомі
імена 4-х воїнів. В 1957 на могилі встановлена бетонна скульпту
ра воїна, в 1968 замінена на бетонний обеліск. Біля підніжжя його
покладено бетонну плиту з присвятним написом та прізвищами
загиблих воїнів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.35,
оп.11458, спр.8.- Арк.129.
Бердичівський ОМВК - Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М., 1944.- С. 13.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С176.

Роман Петронговський

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Облредколегія вважає, оскільки відомих прізвищ загиблих у 1941 оди
ниці, тому подавати їх імена, в даному випадку вони входять у число 6-ти
відомих.

с Маркуші,
центр сільради

99. МОГИЛА МОРОЗА М.П. (іст.). Південно-західна околиця
села, західна частина кладовища. Поховано Миколу Пилиповича
Мороза (1922-1987) - повного кавалера ордена Слави. Народився
в с.Маркуші в селянській родині. Закінчив семирічку, працював у
колгоспі. В Радянській Армії - з 1941. Воював повітряним стріль
цем літака-штурмовика ІЛ-2 в 72-му штурмовому авіаполку 1 -го
гв. штурмового авіакорпусу, гв. старший сержант. Здійснив по
над сто бойових вильотів у складі екіпажу Героя Радянського
Союзу Д. Овсянникова. Відзначився під час штурму ворожих по
зицій біля Нікополя і переправи через Дніпро, знищивши танк,
десять автомашин, два дзоти, чимало живої сили ворога. Учас
ник штурму міста-фортеці Кенігсберга і порту Піллау, де штур
мовик ліквідував дот і батарею ворога. Вийшов переможцем в оди
надцяти повітряних боях з німецько-фашистськими асами. Удо
стоєний ордена Слави трьох ступенів, ордена Червоної Зірки, ме
далі "За відвагу".
Після війни повернувся в рідне село, де працював завідуючим
сільпо, обирався депутатом сільської ради. Помер у 1987.
На могилі проводиться реконструкція пам’ятника.

Олена Іващенко

Джерела і література:

Бердичівський ОМВК - облікова картка військового поховання.
Дубров Борис. Солдатська слава.- Київ, 1987.- С.317-318.
Редич В.Л. Маркуші // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Наук,
збірн.- "Велика Волинь", т.22.-Житомир-Бердичів, 2001.- С.243.

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Мартинівка,
Райгородоцька сільрада

100. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’
ЯТНИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.).
Південно-західна частина села, біля школи. Поховано 10 воїнів 71 -ї
механізованої і 44-ї гвардійської танкової бригад, які загинули 7-8
січня 1944 в боях, визволяючи село від німецько-фашистських оку
пантів, їх прізвища відомі.
В 1961 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна, в 1980
до постаменту вмонтовано на лицьовому боці бетонну плиту з
присвятним написом та прізвищами загиблих воїнів, зліва і спра
ва від скульптури покладено по одній бетонній плиті з меморі
альним написом та прізвищами 26-ти воїнів-земляків, які заги
нули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.71 мб,
оп.409331 с, спр.1.- Арк.85; Ф.3136, оп.2, спр.23.- Арк.17.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Кордубайло И.Г., Лупанов М.И., Мамченко В.Д. Краснознаменная бригада
наша.- Львов, 1987.- С.36.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Написи типові.

с. Мирославка
(колиш. Голодьки),
центр сільради

101. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Північ
на околиця села, ліворуч, при вході на кладовище. Поховано 32 во
їни 71 -ї і 129-ї гвардійської стрілецької дивізій, які загинули 5-6 січ
ня 1944 в боях за визволення села від німецько-фашист
ських загарбників. Відомі прізвища 17-ти воїнів.
У 1975 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна, до
постаменту якої з нахилом вмонтована мармурова плита розмі
ром 1,2x0,8 м з присвятним написом і прізвищами загиблих.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1206,
оп.2, спр.93.- Арк.72-74; Ф.236, оп.2673, спр.92.- Арк.3,6; Спр.94.- Арк.46.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.- 4201, оп.1, спр.2.- Арк.35.
Военные грозы над Полесьем.- С. 189.
Книга Пам’яті України. Житомирська область.- Т.2.- С.300.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Миросдавка
(колиш. Голодьки),
центр сільради

102. МОГИЛА ОНИШКА А.М. (іст.). Північна околиця села,пів
нічна частина сільського кладовища. Похований Антон Максимо
вич Онишко (1874-1923) - уродженець села, учасник встановлення
в ньому радянської влади. Під час громадянської війни командував
партизанським загоном, пізніше очолював сільський ревком. По
мер у 1923.
В 1935 на кошти односельчан на могилі був встановлений обе
ліск із сірого граніту пірамідальної форми (висота 2,5 м), увінча
ний зіркою з присвятним написом на лицьовому боці. Під час
німецько-фашистської окупації жителі села розібрали і зберегли
пам’ятник, у 1946 він був відбудовний. У 1984 останки померлого
і обеліск були перенесені з центра села на кладовище.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-2384, оп.1, спр.2,- Арк.7-10.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- Київ, 1973.- С.183-184,189.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис на обеліску: "Пам’яті кращого революціонера тов.Онишка A.M.
в день 18-ї річниці Жовтня."

с. Никонівка,
центр сільради

103. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТНІ
ЗНАКИ НА ЧЕСТЬ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ ТА ЖЕРТВ ФАШИЗМУ
(іст.). Західна частина села, біля школи. Поховані ст. лейтенант Ку-
шніков Олексій Никифорович (1924-1944), рядовий Козін Федір
Іванович (1908-1943), ст. сержант Смірнова Ольга Дмитрівна (1923-
1944), молодший сержант Шутов Микола Миколайович (1923-
1944) - воїни 389-ї стрілецької дивізії та 68-ї механізованої бригади,
які загинули 31 грудня 1943 - 1 січня 1944 в боях за звільнення села
від німецько-фашистських загарбників.
У 1981 на могилі встановлено обеліск із чорного граніту (ви
сота 3,5 м) з присвятним написом, перед ним покладені в ряд 7
мармурових плит розміром 1x0,8 м на честь 125-ти воїнів-земля-
ків, які загинули на фронтах Другої світової війни, 4-х односель
ців, що стали жертвами нацистів, і 5-ти сільських активістів, що
були забиті членами ОУН(б) в 1942.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1713,
оп.1, спр.1.- Арк.7; Ф.9 мк, оп.319667, спр.1.- Арк.47, 109.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.194.

Олена Іващенко

Додаток

1. Написи на 1-6-й плитах типові.
2. Напис на 7-й плиті: "Розстріляні фашистами в 1941-1943 pp.:
Атаманюк Микола Васильович;
Атаманюк Марія Василівна;
Загоруйко Поліна Степанівна;
Федорчук Панас Петрович;
Замучені бандерівцями в 1942 p.:
Кащук Сава Герасимович (організатор комуни в селі);
Козачук Степан Тодосович (секретар сільської ради);
Матвійчук Роман Пилипович (їздовий);
Музичук Сергій Іванович (комірник);
Тимощук Василь Петрович (голова колгоспу).
3. У с Никонівці в 1942-1943 діяла низова ланка ОУН-УПА, на чолі з
Жуком, у якій було до 50-ти членів. За одну ніч восени 1942 по-звірячому

були замучені 5 сільських активістів.Так, у С.Г. Кащука було 19 ножових
поранень у голову.
4. В пункті 2 біля прізвищ позначено їх колишні посади.

с Новий Солотвин,
Старосолотвинська сільрада

104. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Північ
но-західна околиця села, праворуч при вході на кладовище. Похо
вано 14 воїнів 71-ї механізованої і 91-ї окремої танкової бригад, 389-
ї стрілецької дивізії, які загинули 30-31 грудня 1943 в боях, визволя
ючи село від німецько-фашистських окупантів. Прізвища їх відо
мі.
В 1959 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна на пос
таменті з присвятним написом, в 1980 біля підніжжя її укладені З
мармурові плити (розміром 1,2x1 м) з іменами загиблих.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1713,
оп.1, спр.17.- Арк.400; Ф.3136, оп.2,спр.23.- Арк. 10.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.1.- Арк.16;
Спр.10.- Арк.15.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.

с Обухівка,
Маркушівська сільрада

105. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Пів
нічна частина села, біля школи. Поховані 48 воїнів 317-ї стрілецької
дивізії, які загинули в боях за визволення села від німецько-фашист
ських окупантів 8-9 січня 1944. Імена їх відомі.
В1964 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна на поста
менті з присвятним написом, в 1985 зліва і справа від неї вертикально
встановлено 2 бетонні плити з прізвищами воїнів-визволителів і 50-ти
воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.317 сд,
оп.238280 с, спр.1.- Арк. З, 42; Спр.З.- Арк.58-63.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.217, 360.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.

с Озадівка,
центр сільради

106. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ТА ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.) Схід
на частина села, біля Будинку культури. Поховано 72 воїни: з них
З воїни 14-ї кавалерійської дивізії, які загинули в боях 12-13 липня
1941 під час оборони села від німецько-фашистських загарбників
та 69 воїнів 30-ї і 129-ї гвардійської стрілецьких дивізій, 70-ї механі
зованої бригади, які загинули в боях 7-8 січня 1944 за визволення
с.Озадівки від німецько-фашистських окупантів. Імена їх відомі.
В 1964 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1965 біля її підніжжя укладені
5 плит із мармурової крихти розміром 1,2x0,8 м з прізвищами
воїнів-визволителів та 154-х воїнів-земляків, які загинули в роки
Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3404,
оп.2, спр.2.- Арк.211; Ф.129 гв.сд, оп.27986с, спр.З.- Арк.4; Ф.31, оп.818884,
спр.27.- Арк.17; Ф.30 сд, оп.2, спр.131.- Арк.8.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр. 2.-Арк.39.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М., 1944.- С. 12.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область,- Київ, 1973.- С.195.
Радчук В.М. Озадівка // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Наук.
зб. "Велика Волинь", т.22.- С.245-246.
Кордубайло П.Г., Лупанов М.И. Мамченко В.Д. Краснознаменная бригада
наша.- Львов, 1987.- С.36.
Книга Пам’яті України. Житомирська область, т.2.- С.365, 390.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.

с. Осикове,
центр сільради

107. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.) Північ
но-східна частина села, біля школи. Поховані 87 воїнів 69-ї і 70-ї
механізованих бригад, 117-ї гвардійської і 395 -ї стрілецької дивізій,
які загинули 1 -3 січня 1944 в боях, визволяючи село від німецько-
фашистських загарбників. їх прізвища відомі. Серед похованих -
Герой Радянського Союзу Олександр Фадейович Михайлов (1925-
1944) - рядовий, кулеметник мотострілецького батальйону 69-ї
механізованої бригади. Народився в сКручинено Уфимського ра
йону Башкири (РФ). Росіянин. Позапартійний. Закінчив три курси
Уфимського педагогічного училища. В 1943 добровільно пішов на
фронт. Відзначився під час форсування Дніпра. В ніч на 22 вересня
1943 серед перших зумів захопити плацдарм на протилежному бе
резі, допоміг підрозділу подолати річку. В боях на Букринському
плацдармі (Канівський р-н, Черкаська обл.) вогнем із кулемета під
тримував наступ своєї роти, стійко відбивав атаки, знищив 10 сол
дат і офіцерів противника. 17 листопада 1943 йому присвоєно зван
ня Героя Радянського Союзу. Загинув у бою 2 січня 1944.
В 1980 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна, покри
та міддю, справа від неї покладені 5 плит із чорного граніту з при
святним написом та іменами загиблих (розмір плит 1,2x1м).

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. - Ф.ЗЗ,
оп.793756, спр.З.- Арк. 268; Ф.395 сд. оп. 27030, спр.105.- Арк.9; Ф.69 мбр,
оп.319867, спр.12.- Арк.43, 44; Ф.1306, оп.2, спр.8.- Арк.5; 11; Ф.35, оп.11458,
спр.8.- Арк. 127.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.1,- Арк.17;
Ф.2668, оп.З, спр.93.- Арк.1-3; Ф.4423, оп.1, спрі.- Арк. 1.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. - М., 1988,
т.2.- С.92.
Золотые Звёзды Полесья. - С.286-288.
Днепр - река героев.- Київ, 1983. - С.326.

Роман Петронговський

Додаток

1, Напис типовий.
2. В кн. "Герои Советского Союза" і "Золотые Звёзды Полесья" помилко
во вказано, що О. Михайлов похований у с Дубівці. Помилка допущена в
листку нагородженого і відтак перейшла в названі книги.

с. Шдгородне,
Скраглівська сільрада

108. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.) Півден
на частина села, біля магазину. Поховані 77 воїнів 395-ї стрілецької
дивізії, які загинули в боях за визволення села від німецько-фаши
стських загарбників 4-6 січня 1944. Імена їх відомі.
В 1965 на могилі встановлено бетонний обеліск, у 1992 замінено
на сірий гранітний обеліск (висота 2,1м), біля його підніжжя укла
дено 4 плити з меморіальним написом та прізвищами воїнів-визво-
лителів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.395
сд. оп. 27030с, спр.2-105.- Арк.7, 8, 9, 18.
Державний архів Житомирської області.- Ф.1.-4201, оп.1, спр.8.- Арк.39.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Людмила Гуцалюк

Додаток

1. Напис типовий.
2. Плити із залізобетону.

с Половецьке,
центр сільради

109. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ(іст.). Пі
внічно-східна частина села. Поховано 73 воїни 24-ї гвардійської і
389-ї стрілецьких дивізій, 91 -ї окремої танкової бригади, які заги
нули в боях 2-3 січня 1944 за визволення села від німецько-фашист
ських окупантів. Відомі прізвища 52-х воїнів.
У1965 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна, справа і
зліва від неї укладено по 2 мармурові плити (1x1,2 м) з присвятни-

ми написами на честь воїнів -визволителів і 124-х воїнів-земляків,
які загинули на фронтах у роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1713,
оп 1, спр.17.- Арк.400.- Ф.91 ок.тб, оп. 49747, спр.14.- Арк.15.
Державний архів Житомирської області.-Ф.Р.- 4201, оп.1, спр.10.- Арк.14.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.195.
Военные грозы над Полесьем.- С.175,178.
Якубовський И.И. Земля в огне.- М., 1975.- С.321.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Розмір плит 1x1,2 м.

с Радянське
(колиш. Жидівці)
центр сільради

110. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.) Пів
нічно-західна околиця села, територія військової частини. Похо
вані П. Мілютін, О. Калюк - воїни 129-го кавалерійського полку,
які загинули 12 липня 1941 при обороні села, та М. Слепцов, П. Ігу-
манов, А. Шимко, І. Риженко, М. Тарасов, які загинули в боях за
визволення села від німеїгько-фашистських загарбників 9 січня 1944
частинами 395-ї стрілецької дивізії.
В 1957 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.395
сд, оп.27030, спр.2.- Арк.21; Ф.ЗІск, оп.818884с, спр.27.- Арк.17.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М., 1944.- С.12.
Военные грозы над Полесьем.- С.189.

Людмила Гуцалюк

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Ініціали розшифрувати не вдалося.

с. Радянське
(колиш. Жидівці),
центр сільради

111. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ТА ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Пів
нічна сторона села, біля стадіону. Поховано 178 воїнів 71 -ї і 317-ї
стрілецьких дивізій, які загинули 4-6 січня 1944 в боях за визволен
ня села від німецько-фашистських загарбників. їх імена відомі.
В 1965 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1975 зліва і справа від неї укладе
ні по 4 бетонних плити з меморіальними написами, прізвищами
воїнів-визволителів та 76-ти воїнів-земляків, які загинули в роки
Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1206,
оп.2, спр.92.- Арк.33-34, 35, 38, 40-41, 58, 88; Ф.317 сд, оп.43228 с, спр.61.- Арк.
72.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військових поховань.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М., 1944.- С. 12.
Военные грозы над Полесьем.- С. 189.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.195-196.

Олена Іващенко

Додаток

1. Написи типові.

с. Райгородок,
центр сільради

112. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Північ
на частина села, в парку. Поховано 173 воїни 14-ї кавалерій
ської дивізії, які загинули 12-14липня 1941 при обороні села та 7-8
січня 1944 в боях за визволення Райгородка від німецько-фашист
ських загарбників частинами 71-ї стрілецької, 44-ї танкової і 70-ї
механізованої бригад. Відомі прізвища 160-ти воїнів.
В 1961 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на постаменті, перед нею укладено 5 мармурових
плит з іменами загиблих (розміром 1,2x0,8 м). У 1984 до могили

перепоховані воїни із братської могили, що знаходилася на околи
ці села.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф. 1206, оп.2,
спр.93.- Арк.9,38-41; Ф.3136, оп.2, спр. 23.- Арк.П; Ф.3404, оп.2 спр.2.- Арк. 301.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р. 4201, оп. 1, спр. 1.- Арк. 18.
Год 1941. Юго-западный фронт. Воспоминания. Очерки. Документы.- С.258.
Военные грозы над Полесьем.- С. 189.
Давиташвили М Леселидзе. - Тбилиси, 1978.- С.329.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.243, 376.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові
2. Розділити воїнів, які загинули в 1941 і 1944 не можливо, оскільки прі
звища 13-ти загиблих невідомі.
3. Число перепохованих воїнів входить у загальну кількість похованих.

с. Райгородок,
центр сільради

113. МОГИЛА РАДЯНСЬКОГО ВОЇНА (іст.). Північна околиця
села. Похований воїн 71 -ї стрілецької дивізії, який загинув у бою 5
січня 1944 під час звільнення села від німецько-фашистських загар
бників. Прізвище його не відоме.
В1965 на могилі встановлений металевий обеліск із зіркою вгорі
(висота 3 м),у центрі якого укріплена фігурна металева пластина з
посвятою у віршах.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1206,
оп.2, спр.92.- Арк.95.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис у віршах.
2. Наша версія: 71 сд наступала з півночі на село. В архіві ЦАМО РФ у спр.93
71 сд на 4-х сторінках містяться дані про загиблих воїнах у с. Райгородку
7-8 січня 1944, а в справі 92 є повідомлення про загибель одного воїна 5 січня
1944.

с.Райки,
Швайківська сільрада

114. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Північ
на околиця села, східна частина сільського кладовища. Поховано
137 воїнів 71-ї, 129-ї гвардійської та 317-ї стрілецьких дивізій, які
загинули 4-6 січня 1944 в боях під час звільнення села від німецько-
фашистських загарбників. Імена їх відомі.
В 1973 на могилі встановлено триметровий обеліск із сірого
граніту з вирізьбленим меморіальним написом, у 1984 зліва і спра
ва від нього вертикально встановлені по 2 плити і одна плита по
переду обеліска з прізвищами воїнів-визволителів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації,- Ф. 1206,
оп.2, спр.93.- Арк.118,122, 137; Ф.317 сд., оп. 43228 с, спр.З.- Арк.58; Ф. 1306,
оп.2, спр.8,- Арк.183-187; Ф.129 гв.сд, оп.2, спр.92.- Арк.26.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.428.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Плити із залізобетону.

с Райки,
Швайківська сільрада

115. МОГИЛА ПАТЕЯ А.І. (іст.). Північна околиця села,право-
руч від входу на сільське кладовище. Похований Анатолій Іванович
Патей (1966-1985) - рядовий, водій. Народився в с. Стет-
ківцях Чуднівського району Житомирської області. Українець. Пра
цював слюсарем у М.Бердичеві. У Збройних Силах СРСР - з квітня
1984. В Республіці Афганістан - з липня 1984. Загинув у грудні 1985
під час перевезення вантажів у район бойових дій. Нагороджений
медаллю "За відвагу" посмертно.
1986 на могилі встановлена стела із чорного габро (висота 2,5 м)
з вибитим портретом воїна й присвятним написом.

Джерела і література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане, т.2.- С.209.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України.- С. 186.

Роман Петронговський

Додаток

1. Напис типовий.

с Райки,
Швайківська сільрада

116. МОГИЛА ЧУМАКА П.М. (іст.). Північна околиця села,пра
воруч біля входу на сільське кладовище. Похований Чумак Петро
Миколайович (1964-1983) - молоділий сержант відділення.Уродже-
нець села, українець. Працював у колгоспі. До Збройних Сил СРСР
призваний у березні 1982, в Республіці Афганістан- із жовтня 1982.
Брав участь у бойових операціях. Загинув у бою 13 серпня 1983,
охороняючи ділянку дороги. Нагороджений орденом Червоної Зір
ки.
В1984 на могилі встановлена прямокутна стела із чорного грані
ту (висота 2,5 м) з вибитим портретом і присвятним написом.

Джерела і література:

Житомирський ОВК, від.4,- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских воинах, погибших в Афганистане, т.2.- С.602-
603.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України.- С.192.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Рея,
центр сільради

117. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Пів
нічно-західна околиця села, ліворуч біля входу на кладовище. Похова
ні 70 воїнів 71 -ї, 117-ї, 317-ї, 395-ї стрілецьких дивізій, 71 -ї механізованої
бригади, які загинули в боях за визволення села від німе
цько-фашистських загарбників 1-3 січня 1944. їх імена відомі.

В 1965 на могилі встановлена скульптура воїна з бетону з при
святним написом на постаменті.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.35, оп.
11458, спр.289.- Арк.81; Ф.1306, оп.2, спр.8.- Арк.183; Ф.317 сд, оп. 43228,
спр.313.- Арк.58, 63; Ф.299, оп.3070, спр.4.- Арк.6, 29.
Державний архів Житомирської області. - Ф.Р.- 4201, оп.1, спр.1.- Арк.16;
Ф.2668, оп.2, спр.292.- Арк.78.
Кабанов В.В. 117-я гвардейская - Йошкар-Ола, 1982.- С.97.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Рея,
центр сільради

118. МОГИЛА ВЕЛИКОГО М.В. (іст.). Північно-західна околиця
села,четвертий ряд ліворуч від входу на сільське кладовище. Похо
ваний Михайло Володимирович Великий (1913-1975) - Герой Со
ціалістичної Праці. Народився в с Тіньках Чигиринського району
Черкаської області у селянській родині. Українець. У 1932 закінчив
Шамківський зоотехнікум. Працювати почав зоотехніком, згодом
очолив хмелерадгосп "Черемошне" Житомирського р-ну (1932-
1939). З початком Великої Вітчизняної війни призначений відпові
дальним за евакуацію колгоспної худоби в Пензенську область. До
1943 працював зоотехніком. Потім був мобілізований до Радянської
Армії. Після звільнення Житомирщини в 1944-1946 працював ди
ректором хмелерадгоспу "Черемошне", а з квітня 1946 очолив хме
лерадгосп "Рея". На цій посаді (1946-1975) працював майже до
смерті. За тридцять років хмелерадгосп перетворився у велике спе
ціалізоване хмелярське господарство, що стало відоме далеко за
межами України. Були побудовані хмелеплантації, на яких виро
щувався високоврожайний сорт "Клон-18". Завдяки впроваджен
ню нових технологій врожай сухих шишокхмелю за 1955-1965 склав
15 ц з га. Як за врожайністю, так і за якістю хміль радгоспу оціню
вався на рівні світових досягнень. 1963 була збудована перша на
Україні хмелеплантація на залізобетонних опорах.

1959 до радгоспу був приєднаний економічно слабкий сусідній
колгосп с. Гальчина, який став його відділком. Через два роки від
ставання було подолано. Відтоді поруч з основною галуззю - хме
лярством, у радгоспі стало успішно розвиватися рільництво й тва
ринництво. Участь радгоспу у Всесоюзній виставці досягнень на
родного господарства принесла його працівникам золоті, срібні
й бронзові медалі.

М. Великий постійно приділяв увагу соціальній сфері. Звичайне
село Рея за тридцять років стало невпізнаним: виросли двопо
верхові житлові будинки, Будинок культури, бібліотека, медпункт,
дитячі ясла-садок, два магазини, побутова майстерня, лазня з перу
карнею, пральня. Початкова школа переросла в середню і оселила
ся в новому приміщенні. За високі успіхи, досягнуті радгоспом, 
30 квітня 1966 М.Великому присвоєно звання Героя Соціалістич
ної Праці. Помер у 1975.
1976 на могилі встановлено стелу із лабрадориту (висота 1,9м) з
портретом і меморіальним написом.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.1150, оп.13, спр.201.- Арк.19;
Спр.230.- Арк.22; Ф.120, оп.2. спр.55.- Арк.63; Ф.76, оп.4, спр.275,- Арк.189;
Оп.10, спр.2.- Арк.69.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- Київ, 1973.- С.196.
Коляда Р.Е. Рея // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Наук. зб. "Ве
лика Волинь". 22 т.- Житомир-Бердичів, 2001.- С.252-253.
Трудові Зірки Полісся.- С.53-55.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

с. Рея,
центр сільради

119. МОГИЛА ЗОЩУКА Я.Г. (іст.) Південно-західна околиця села,
західна частина сільського кладовища. Похований Яків Григорович
Зощук (1906-1987) -Герой Соціалістичної Праці. Народився в с. Реї.
Українець. 1922 почав працювати різноробочим в місцевому хмеле-
радгоспі "Рея". Згодом став ланковим, у 1940 брав участь у Всесоюз-

ній сільськогосподарській виставці Призов до армії, а невдовзі - вій
на, яку пройшов від початку до кінця. Після війни став працювати
ланковим з вирощування зернових у радгоспі. Вчорашній фронто
вик був прикладом для односельців на відбудові сільського госпо
дарства. 1947 його ланка на площі 12 га виростила по 32,8 ц жита з
кожного гектара. В квітні 1948 йому присвоїли звання Героя Соціалі
стичної Праці. Я. Зощук став одним з перших житомирян, котрі
були відзначені найвищою нагородою держави. Неодноразово брав
участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці, відзначений ди
пломами і преміями.
1951 очолив виконком Рейської сільської Ради. Помер у 1987.
1988 на могилі встановлено вертикальну стелу з мармурової
крихти (вис. 2 м), вгорі якої вмонтовані з фарфору фотографія,
а в центрі - чорна гранітна плита (50x50 см) з меморіальним
написом.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області.- Ф.120, оп.7, слр.5.- Арк.53;
Оп.10, спр.8.- Арк.7; Ф.1150, оп.З, спр.230.- Арк.23; Ф.2631, оп.1, спр.1.-
Арк.2-4; Спр.2.- Арк.1-4; спр.З.- Арк.З.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- Київ, 1973.- С196.
Трудові Зірки Полісся.- С.85.
Коляда Р.Е. Рея // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття.- С.253.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.

с Садки,
центр сільради

120. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.) За
хідна частина села, біля клубу. Поховано 12 воїнів: з них 3 воїни 15-ї
танкової дивізії, які загинули в бою 14-15 липня 1941 при обороні
села від німецько-фашистських окупантів і 9 воїнів 389-ї стрілець
кої дивізії,що віїтдали життя 30 грудня 1943 в боях під час звільнен
ня с Садки від німецько-фашистських загарбники. Прізвища їх
вщомі.

У 1962 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на постаменті, зліва від неї покладена одна плита
з іменами загиблих.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3013,
оп.2, спр.12.- Арк.146; Ф.1713, оп.1, спр.17.- Арк.І4.
Житомирський ОВК, 4 від.- Облікова картка військових поховань.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.

с. Семенівка,
Іванковецька сільрада

121. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.) Схід
на частина села, біля клубу. Поховано 200 воїнів 44-ї гв. танкової
бригади, 183-ї стрілецької дивізії, які загинули в боях за визволення
села від німецько-фашистських загарбників 30-31 грудня 1943-
1 січня 1944. Відомі імена 89-ти воїнів.
1978 до могили підпоховано прах В.О. Каштанова - воїна
183-ї стрілецької дивізії з окремої могили, що знаходилась на сіль
ському кладовищі.
В 1957 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з ме
моріальним написом. 1980 споруджено меморіал: зліва і справа
від скульптури укладено по одній плиті з чорного граніту (розмі
ром 0,7x1 м) з присвятними написами, а позаду скульптури вер
тикально встановлені 12 плит з чорного граніту (розмір 0,7x1 м) з
прізвищами воїнів-визволителів та 95-ти воїнів-земляків, які заги
нули в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.3129,
оп.2, спр.42.- Арк.6; Ф. 183 сд, оп.9033, спр.44.- Арк.47; оп.289845, спр.5.- Арк.4
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Крижба М. Пам’яті героїв // Рад. шлях, 1980, 5 січня.

Книга Пам’яті України. Житомирська область, т.2.- С.368.
Сидоренко Н.В. Семенівка// Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. -
С.256.

Олена Іващенко

Додаток

1. Написи типові.
2. Розміри гранітних плит 0,7x1м.

с. Семенівка,
Іванковецька сільрада

122. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ БИТВИ КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКОГО
ВІЙСЬКА З ПОЛЬСЬКО-ШЛЯХЕТСЬКИМ КАРАЛЬНИМ ВІЙ
СЬКОМ (іст.). За 7 км на схід від Бердичева, на південній околиці
села. Місцевість лісиста, вздовж стародавнього русла річки, до цьо
го часу носить назву "Старе село". На світанку 16 (26 жовтня) 1702
відбулася кривава битва козацько-селянського війська під прово
дом наказного гетьмана С. Самуся з польсько-шляхетським кара
льним військом, яке направив уряд Речі Посполитої для придушен
ня народного повстання на чолі з С.Палієм. Каральні загони зосе
редилися в се. Котельні, Ліщині для надання допомоги польському
гарнізону в м.Білій Церкві, яку штурмували козацькі полки.
Проти них вирушили об’єднані козацькі сили - Богуслав-
ський, Корсунський і Фастівський полки та повсталі селяни і мі
щани Київщини. Дізнавшись про наступ повстанського війська
в напрямі с Котельня, польські військові сили на чолі з регмента-
рями Даміаном Рущицем і Яковом Потоцьким, до яких приєд
налися шляхетські ополчення Київського воєводства під проводом
житомирського старости Й. Корчевського та овруцького старости
Ф. Потоцького, відійшли до м. Бердичева. Розташувалися вони дво
ма таборами: Д. Рущица в місті-фортеці, а Я. Потоцького за міс
том. Серед зібраного війська не було твердого порядку, а серед кері
вників - злагоди. Між Д. Рущицем і Я. Потоцьким йшла боротьба
за старшинство. Щоб перетягти на свій бік більше шляхти та жов
нірів Рущица, Потоцький влаштовував гучні банкети.
Вночі 10-ти тисячні козацько-селянські загони оточили табір
польського війська і на світанку раптово розпочали бій, у якому

завдали нищівної поразки каральному війську. Рущиц з частиною
війська зачинився в міському замку-фортеці, але через чверть го
дини козаки їх полонили. Ворог втратив 2 тис.чоловік. Козаки ово
лоділи містом, захопили весь обоз, коней, гармати і казну шляхти.
Решта польського війська втекла на захід до Любара та Чорториї.
Блискуча перемога під Бердичевом означала, що увесь Жито
мирський повіт перейшов під владу С. Палія - керівника націо
нально-визвольної боротьби українського народу проти польської
влади - і цим була визволена Правобережна Україна по р.Случ
з-під влади Польщі. Саме тому повстання 1702-1704 характеризу
валось сучасниками як "Нова Хмельниччина", оскільки визволь
ний рух кінця 17- початку 18 ст., як і раніше, опирався на військову
організацію козацтва, мав за мету національне, соціальне та релі
гійне звільнення Правобережжя від польського панування і об’єд
нання з Лівобережною Україною.

Джерела та література:

Архив Юго-Западной России. Часть 3. Акты о козаках (1679-1716), т.2.-
Київ, 1868.- С.122-125.
Історія України. Під ред. В.А. Смолія. - Київ, 1997.- С. 132-133.
Чухліб Т.В. Руїна Правобережної України // Історія України: нове бачення.
У 2-х т.- Київ, 1995, т.1.- С.257-258.
Сергієнко Г.Я. Відродження козацької державності й визвольний рух про
ти Речі Посполитої // УІЖ - 1996.- № 3.- С.114-115.
Довідник з історії України.- Київ, 2002.- С.551.
Давидюк В., Іващенко О. Герб на честь козацького лицаря // Козацькі
часи на Житомирщині.- Житомир, 1994.- С.59-73.
Сидоренко Н.В. Семенівка // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. -
С.255.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Обласне товариство охорони пам’яток історії та культури прийняло
рішення про встановлення пам’ятного знака на місці бою козацько-се
лянського війська.
2. Персонали:
Палій (Гурко) Семен (1640-1710) - полковник білоцерківський (фа
стівський), керівник національно-визвольної боротьби українського
народу;

Рущиц Даміан - регментарій війська польського;
СамусьСамійло - богуславськийполковник.наказний гетьман (1693-1704);
Потоцький Яків - регментарій війська польського;
Потоцький Францисько - овруцький староста;
Корчевський Йосип - житомирський староста.

с Сингаївка,
Закутинецька сільрада

123. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). За 500 м
на схід від села, справа по дорозі на Бердичів. Поховані 15воїнів 107-ї
стрілецької дивізії, які загинули в бою з німецько-фашист
ськими окупантами, визволяючи село 29 грудня 1943. Імена їх
відомі.
В1962 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна, в 1980
на її постаменті укріплена плита з присвятним написом та прізви
щами воїнів-визволителів.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1296.-
оп.2, спр.43.- Арк.20; Там само.- Спр.44.- Арк.22.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.5.- М., 1944.- С.310.
Книга Пам’яті України. Житомирська область, т.2.- С.289, 320, 367.

Людмила Гуцалюк

Додаток

1. Напис типовий.
2. Плита із залізобетону.

с Скаківка,
центр сільради

124. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ТА ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.) Північно-східна
частина села, біля церкви. Поховано 7 воїнів 389-ї стрілецької диві
зії, які загинули в боях 30-31 грудня 1943 -1 січня 1944 за визволен
ня села від німецько-фашистських загарбники*. Відомі прізвища
5-ти воїнів: Г.К. Андріяшев, О.І. Гусєв, О.А. Плешевніков, М.П. Па-
хомов, В. Соловей.

В 1953 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1980 зліва і справа від неї верти
кально встановлені 5 бетонних плит з меморіальним написом та
прізвищами воїнів-визволителів і 74-х воїнів-земляків, які загину
ли в роки Другої світової війни.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф. 1713.
оп.1 спр.17.- Арк.47.
Сообщение Советского информбюро, т.5.- М., 1944.- С.312.
Бердичівський ОМВК - облікова картка військового поховання.
Книга Пам’яті України. Житомирська область, т.2.- С.273, 439.
Історія міст і сіл УРСР.- Житомирська область.- С197.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.
2. Персоналії:

Андріяшев Григорій Кузьмович;
Гусєв Олександр Іванович;
Плешевніков Олексій Андрійович;
Пахомов Микола Петрович;
Соловей Василь.

с Скраглівка,
центр сільради

125.БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.) Біля вхо
ду на кладовище, на південній околиці села. Поховано 74 воїни 71 -ї,
317-ї і 395-ї стрілецьких дивізій, які загинули в боях за визволення
села від німецько-фашистських окупантів 5 січня 1944. Відомі іме
на 54-х воїнів.
У1957 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1975 зліва і справа від неї покла
дено по 2 сірі гранітні плити (1,5x1 м) з меморіальним написом і
прізвищами воїнів-визволителів.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.317
сд., ОП.43228С, спр.271.- Арк.2,18.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.4201, оп.1, спр.8.- Арк.18.

Восемнадцатая в сражениях за Родину. Боевой путь 18-й армии.- М, 1982.-
С.358.
Книга Пам’яті України. Житомирська область, т.2.- С.422.

Олена Іващенко

Додаток

1. Написи типові.

с. Слободище,
центр сільради

126. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ ТА ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НАЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.) Пів
нічно-західна частина села, біля Будинку культури. Поховані 44
воїни 129-ї гвардійської, 395-ї стрілецької дивізій, які загинули 3-4
січня 1944 в боях за звільнення села від німецько-фашистських оку
пантів. Відомі прізвища 11 -ти воїнів.
У 1965 на могилі встановлена із бетону скульптура воїна з при
святним написом на постаменті, а позаду неї покладені 6 марму
рових плит розміром 1,2x0,8 м з прізвищами загиблих воїнів та
175-ти воїнів-земляків, що загинули в роки Другої світової війни.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.1349,
оп.1, спр.З.- Арк.45; Ф.371, оп.6367, спр.334.- Арк.129.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.1, спр.2.- Арк.34.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область.- С.198.
Книга Пам’яті України. Житомирська область, т.2.- С.226.
Восемнадцатая в сражениях за Родину.- С.360.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

с Слободище,
центр сільради

127. МОГИЛА КАРПЕНКА І.М. (іст.) Північно-західна частина
села, біля Будинку культури. Похований І.Карпенко - Герой Радян
ського Союзу.

Карпенко Іван Михайлович (1915-1944), гв.капітан, командир
дивізіону 127-го гв. артилерійського полку 59-ї стрілецької диві
зії. Народився в с. Слободищі, в сім’ї селянина. Українець. Жив і
працював у Свердловську (РФ). 1934 закінчив курси профпраці
вників. У Радянській Армії - з 1937. Закінчив курси молодших
лейтенантів у 1939. Брав участь у Великій Вітчизняній війні з чер
вня 1941. Відзначився під час форсування Дунаю. Разом зі своїм
дивізіоном 4 грудня 1944 забезпечив вогнем взяття й утримання
плацдарму на правому березі річки, в районі м.Адонь (Угорщи
на). Був поранений, але залишився в строю. Помер від ран 13
грудня 1944. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 24 бе
резня 1945, посмертно. Нагороджений орденами Леніна, Черво
ного Прапора, Вітчизняної війни II ст., Олександра Невського.
У 1946 перепохований у рідне село, в 1967 на могилі встановле
но обеліск із сірого граніту пірамідальної форми (висота 3,2 м),
увінчаний металевою зіркою, з присвятним написом на лицьо
вому боці, в 1992 неподалік від могили встановлена прямокутна
стела із чорного граніту (висота 1,8 м) з меморіальним написом і
вирізьбленим портретом Героя

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.ЗЗ,
оп.793756, спр.20.- Арк.319.
Державний архів Житомирської області.- Ф.2668, оп.З, спр.68.- Арк.1-5.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Т.1.-М., 1987.-
С.631.
Золотые Звёзды Полесья.- С.192-196.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. Т.2.- С.249-250.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи на обеліску та стелі типові.

с. Слободище,
центр сільради

128. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ БИТВИ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА
З ПОЛЬСЬКО-ТАТАРСЬКИМИ ПОЛКАМИ ТА ПІДПИСАННЯ

СЛОБОДИЩЕНСЬКОГО ТРАКТАТУ (іст.). Велике погорбоване
поле на південний захід від містечка, з північно-західної сторони
його оточував ліс, р.Гнилоп’ять ділить село на дві частини. Під час
війни 1660 Москви з Польщею за владу над Україною польська
армія 14 (24) вересня 1660 заблокувала московсько-українське вій
сько під проводом київського воєводи В. Шереметьева під Чудно-
вом, яке чекало обіцяної допомоги від гетьмана Ю. Хмельни
цького. Тим часом молодий гетьман на чолі 20-ти тис. вояків діяв
повільно і нерішуче, оскільки частина козацької старшини насто
ювала на переговорах з поляками. Лише на початку жовтня укра
їнське військо підійшло до Слободищ, що за 20 км на схід від Чуд-
нова. З метою не допустити об’єднання військ Ю. Хмельницького
з В. Шерємєтьєвим, проти нього 7(17) жовтня під командою та
лановитого полководця Ю. Любомирського вирушило 24-29-ти-
сячне польсько-татарське військо. У другій половині дня відбула
ся кровопролитна битва, яка не принесла успіху жодній із сторін.
Група старшин в особі українського військового і державного
діяча Г. Лісницького, відомого дипломата, майбутнього гетьмана
Правобережної України П. Тетері, прилуцького полковника Т. Но
сача та інших всупереч настроям основної маси вояків домоглися
від гетьмана згоди на переговори з Любомирським. Після їх закін
чення останній полишив частину своїх сил для облоги українських
полків, а сам повернувся під Чуднів. Старшина переконала гетьма
на не йти на допомогу армії В.Шерємєтьєва, хоча мала досить сил.

Спроба армії В.Шерємєтьєва самотужки вирватися із оточення 14
(24) жовтня 1660 зазнала невдачі. На ту пору до козацького табору
прибули польські посланці, які запропонували гетьману заключи-
ти союз із Польщею. Провідну роль у виробленні умов договору від
української сторони відіграли козацькі старшини - корсунський
полковник Г. Гуляницький, Г. Лісницький, митрополит Д. Балабан,
з польської - коронний гетьман Ю. Любомирський. Старшина зму
сила Ю. Хмельницького 17 (27) жовтня підписати Слободищен-
ський (Чуднівський) трактат, який передбачав відновлення Гадя-
цького договору (1658), крім статті про створення Руського кня
зівства, а також Переяславські статті 1659. Слободищенський трак-

тат також передбачав розрив союзу Гетьманщини з московським
царем і відновлення державного зв’язку з Річчю Посполитою, укра
їнські війська зобов’язувалися брати участь у воєнних діях польської
армії проти Московського царства і не нападати на Кримське хан
ство. Чернігівське, Київське і Брацлавське воєводства згідно з дого
вором мали отримати автономію у складі Речі Посполитої.
Козацька рада у Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але
лівобережні полки на чолі з Я. Сомком і В. Золотаренком не погоди
лися з умовами договору і висловилися за збереження союзни
цьких відносин з Москвою. Цим було покладено початок поділу
Гетьманської держави на Правобережну і Лівобережну частини.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. Волынские епархиальные ведо
мости.- № 20 від 1 липня 1887.- 7 кв. Ш 4847.- Арк. 636.
Памятники, выбранные Киевской комиссией для рассмотрения древних
актов.- Т.З.- Київ, 1898.- С.434-435.
Смолій В.А., Степанков B.C. У боротьбі за створення незалежної держа
ви // Історія України: нове бачення у 2-х т.- Київ, 1995, т.1.- С.194-195.
Історія України під ред. В.А. Смолія.- Київ 1997.- С.100-101.
Поліщук Ю. Історією пам’ятне с. Слободище Бердичівського району //
Козацькі часи на Житомирщині.- Житомир, 1995.- С.103-105.
Довідник з історії України.- Київ, 2002.- С.І39, 190, 263,417, 434, 552, 615,
778, 798, 852, 1088.

Олена Іващенко

Додаток:

1.Пам’ятного знака немає.
2. Персонали:

Хмельницький Юрій (1641-1685) - гетьман України;
Шереметьев Василь (1622-1682) - київський воєвода, військовий
діяч;
Потоцький Станіслав (1579-1667) - польський полководець;
Любомирський Юрій (1616-1667) - маршалок коронний;
Тетеря Павло (1620-1671) - відомий дипломат;
Носач Тимофій - прилуцький полковник;/,
Гуляницький Григорій - ніжинський полковник;
Лісницький Григорій - український військовий і державний діяч;
Золотаренко Василь (р.н. невід.- 1663) - ніжинський полковник;
Сомко Яким (р.н. невід. - 1663) - наказний гетьман Лівобережної України;

Балабан Д, - митрополит.

3. Усі написи прізвищ та імен взяті з "Довідника історії України",- К.,
2002 р.
4. Напис прізвища В.Шереметьева взято з "Історії України" під ред.
В.А. Смолія.- К., 1997.- С100.

с. Старий Солотвин,
центр сільради

129. БРАТСЬКІ МОГИЛИ РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Пів
нічно-східна околиця села, східна частина сільського кладовища.
У двох могилах поховано 220 воїнів 51-ї гвардійської, 91-ї окре
мої танкових бригад, 71 -ї механізованої бригади, 24-ї і 389-ї стрі
лецьких дивізій, які загинули в боях 30-31 грудня 1943 за визво
лення села від німецько-фашистських загарбників. Відомі прізви
ща 196-ти воїнів.
У 1949 біля могил були встановлені цегляні обеліски, в 1959 їх
замінено на скульптуру воїна, яку в 1991 замінили на нову, по
криту міддю, з присвятним написом на постаменті. В 1980 спра
ва від могил укладені 8 мармурових плит розміром 1,2x0,8м з ме
моріальним написом і прізвищами загиблих.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства Російської Федерації.- Ф. 1713, оп. 1, спр. 17.-
Арк.400; Ф.3359, оп.1, спр.18.- Арк.39; Ф.51 тб, оп.404599 с, спр.4.- Арк.356.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп. 1, спр.111.- Арк.16;
Спр.10,- Арк.15.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Военные грозы над Полесьем.- С.176-178.
Якубовський И.И. Земля в огне.- С.320.
Книга Пам’яті України. Житомирська область.Т.2.- С.226,282.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Написи типові.

с. Терехове,
центр сільради

130.БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.) Півден
но-східна околиця села, південна частина сільського кладовища. По-

ховано 19 воїнів: з них 2 бійці Червоної Армії, які загинули в оборон
них боях у липні 1941 і 17 воїнів 24-ї стрілецької дивізії, які загинули в
бою під час звільнення с.Терехова від німецько-фашістських окупа
нтів 6-7 січня 1944. Відомі прізвища 17-ти воїнів.
У 1965 на могилі встановлена із бетону скульптура воїна, до пос
тамента якої прикріплена плита з меморіальним написом.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф.24 сд,
оп.2, спр.5.- Арк.44.
Державний архів Житомирської області.- Ф.2668, оп.2, спр.307.- Арк.7.
Сообщение Советского информбюро, т.6.- М., 1944.- С. 12.
Военные грозы над Полесьем.- С.189.
Книга Пам’яті України. Житомирська область. В 12 т.- Житомир, 1994,
T.2.-C.177.405.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Плита із залізобетону.

с. Терехове,
центр сільради

131. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ ЗАГИБЕЛІ ОГУРЦОВА О.А. (іст.). За
200 метрів на схід від озера, в полі 8 липня 1941 загинув Олександр
Сергійович Огурцов, льотчик, лейтенант Червоної Армії, який у
повітряному бою над селом збив два ворожі літаки.
У1985 на місці загибелі льотчика встановлено із сірого граніту
обеліск (висота 1,5 м) з присвятним написом. Похований на сільсь
кому кладовищі (див.ст. 130).

Джерела і література:

Житомирський ОВК - від 4.- Облікова картка військового поховання.
В небі Терехова // Рад.шлях, 1985,9 травня.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис на обеліску: "Тут 8 липня 1941 року загинув пілот-лейтенант
Огурцов Олександр Антонович".

2. Згідно з обліковою карткою військкомату, батька Олександра звали
Сергій.

с. Хажин,
центр сільради

132. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Південна околи
ця села, праворуч від входу на кладовище. Поховано 129 воїнів 45-ї
танкової бригади» 107-ї, 161 -ї, 305-ї стрілецьких дивізій, які загину
ли в боях за визволення села від німецько-фашистських окупантів
5-7 січня 1944. Імена їх відомі.
В 1958 на могилі встановлена із бетону скульптура воїна, в 1975
перед нею укладені 7 сірих гранітних плит розміром 1,2x0,8 м з
присвятним написом і прізвищами воїнів-визволителів і 130-ти
воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни.

Джерела та література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації,- Ф.3138,
оп.2, спр.27.- Арк.23; Ф.305 сд, оп.64999, спр.12.- Арк.13; Ф.1296, оп.2, спр.43,-
Арк.21.
Жито.мирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Сообщение Советского информбюро, т.7,- М., 1944.- С.4.
Історія міст і сіл УРСР. Житомирська область,- С.198-199.
Дещук В. Пам’ятник загиблим воїнам // Рад.Житомирщина, 1958, 8 лип
ня.
Книга Пам’яті України. Житомирська область,- Т.2.- С.220.

Олена Іващеико

Додаток

1. Написи: присвятний на постаменті. На плитах - типові.

с Хажин,
центр сільради

133. ПАМ’ЯТНЕ МІСЦЕ СТРАТИ І БРАТСЬКІ МОГИЛИ ЖЕРТВ
ФАШИЗМУ (іст.). На північній околиці села за 7 км на південь від
Бердичева. Сюди зранку 5 вересня 1941 каральний загін окупантів
почав звозити машинами, а також гнати пішки під охороною німе
цьких солдатів великі партії, переважно молодих чоловіків і жінок
єврейської національності. їх забирали із бердичівського гетто ніби

для відправки на збір врожаю. В дійсності всі вони були знищені, 1
квітня 1944 комісія з розслідування злодіянь фашистських загарб
ників на цій місцевості знайшла 24 могили, в яких виявила 10656
людських трупів, одягнених у цивільний одяг. У одній з могил по
верх інших трупів були виявлені останки молодих жінок із зав’яза
ними ротами, певно, зґвалтованих перед смертю.
Раніше, ніж розстріляти, у приречених відбиралися одяг і цінно
сті, які здавалися німецькому офіцерові. Затим їх партіями в 10-15
чол. підводили до ям і розстрілювали з автоматів. Дітей і поранених
кидали до ям живими. Могили мали схил до яру, і тому наступного
ранку в ньому утворилося ціле озеро людської крові. 1944 останки
загиблих були поховані в дві великі могили, над якими виріс земе
льний насип.
1983 підвищений земельний насип, що мав овальну форму, був
огороджений залізними стовпами й масивними ланцюгами. Біля
нього вертикально на бетонному підніжжі була встановлена сіра
гранітна стела (1,4 х 1,2 м) з меморіальним написом.

Джерела і література:

Державний архів Житомирської області. Ф.2636, оп.1, спр.9.- Арк.1.
Житомирщина в період тимчасової окупації німецько-фашистськими
загарбниками,- Житомир, 1948.- С.37.
Чорна Книга - Київ, 1991.- С.32-34.
Круглов А.И. Энциклопедия холокоста.- Київ, 2000.- С.56, 64.

Додаток:

1. Напис: "Советским гражданам, павшим от рук фашистских палачей.
1941-1944".

с. Хмелище,
Скаківська сільрада

134. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ І ПАМ’ЯТ
НИЙ ЗНАК НА ЧЕСТЬ ЗАГИБЛИХ ВОЇНІВ-ЗЕМЛЯКІВ (іст.). Пів
денно-східна частина села, біля клубу. Поховані Петро Бернацький,
Олександр Белімов, Ілля Кадетов, Анатолій Какорін, Микола Хусаї-
нов - воїни 6-ї гвардійської мінометної дивізії, які загинули в боях
31 грудня 1943 під час визволення села від німецько-фашистських
загарбників.

У1953 на могилі встановлено бетонну скульптуру воїна з при
святним написом на постаменті, в 1980 зліва і справа від скульпту
ри покладено по 2 плити з меморіальним написом та прізвищами
воїнів-визволителів і 59-ти воїнів-земляків, які загинули в роки
Другої світової війни.

Джерела і література;

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації. Ф.393
оп.283901, спр.8.- Арк.2.
Державний архів Житомирської області. Ф.2668 оп.2, спр.308.- Арк.8.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Военные грозы над Полесьем.- С.169.

Олена Іващенко

Додаток

1. Написи типові.
2. Плити із залізобетону.
3. Персонали

Бернацький Петро Васильович;
Белімов Олександр Іванович;
Кадетов Ілля Кирилович;
Какорін Анатолій Васильович;
Хусаїнов Микола Хусаінович.

с. Швайківка,
центр сільради

135. БРАТСЬКА МОГИЛА ПІДПІЛЬНИКІВ (іст.). Північно-схі
дна околиця села, північна частина сільського кладовища. Похова
ні 2 члени підпільної групи, що діяла під час німецько-фашистської
окупації в с Райках на чолі з З.Б. Шевчуком, які влітку 1943 були
спалені нацистами в хаті, куди прийшли на явку. Прізвища їх неві
домі.
В 1965 на могилі встановлено обеліск із дерева з присвятним на
писом, у 1996 змінений на залізний, покритий фарбою (висота 1,2 м)

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області.- Ф. 1376, оп. 1, спр. 101.- Арк. 66.
Поліщук Ю.М. Бердичівський район // Книга Пам’яті України. Жито
мирська область.- Т.2.- С.161.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. У січні 1942 в с Райках, що підпорядковане Швайківській сільраді, ста
ла діяти підпільна група під керівництвом З.Б. Шевчука. До її складу вхо
дили жителі сіл Швайківка, Голодьки, Кустин. Тому ми вважаємо, що це
були члени підпільної групи. Прізвища їх встановити не вдалося.

с. Швайківка,
центр сільради

136. БРАТСЬКА МОГИЛА РАДЯНСЬКИХ ВОЇНІВ (іст.). Пів
нічно-східна околиця села, ліворуч біля входу на сільське кладо
вище. Поховано 28 воїнів 71-ї і 129-ї гвардійської стрілецьких ди
візій, 70-ї механізованої бригади, які загинули в бою 5 січня 1944,
визволяючи Швайківку від німецько-фашистських загарбників,
їх імена відомі.
В 1970 на могилі встановлена бетонна скульптура воїна з при
святним написом на постаменті, перед нею укладена з мармуро
вої крихти плита (розміром 1,2x0,8 м) з іменами загиблих.

Джерела і література:

Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації.- Ф. 1206,
оп.І, спр. 112.- Арк. 59.
Державний архів Житомирської області.- Ф.Р.-4201, оп.І, спр, 2.- Арк. 34.
Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Кордубатою И.Г., Лупанов М.И. Мамченко В.Д. Краснознаменная бригада наша -
Львів, 1987.-С.35.

Олена Іващенко

Додаток:

1. Напис типовий.
2. Плита із мармурової крихти. її розміри 1,2x0,8 м.

с Швайківка,
центр сільради

137. МОГИЛА ЖИВУНА C.O. (іст.). Північно-східна околиця
села, північна частина сільського кладовища. Похований Живун
Сергій Олександрович (1966-1985) - рядовий, водій. Народився
в с Швайківці. Українець. Закінчив СПТУ-3 в м. Бердичеві, працю
вав трактористом у колгоспі. До Збройних сил СРСР призваний

в жовтні 1984. В Республіці Афганістан - з березня 1985. У складі
автомобільної колони 12 жовтня 1985 здійснив маршурайон бойо
вих дій. Колона раптово зазнала обстрілу противника. Відбиваючи
напад, С.Живун знищив дві вогневі точки. В цьому бою загинув.
Нагороджений орденом Червоної Зірки, посмертно.
1986 на могилі встановлена стела із габро (висота 2м) з виби
тим портретом воїна і присвятним написом.

Джерела і література:

Житомирський ОВК, від.4.- Облікова картка військового поховання.
Книга Памяти о советских войнах, погибших в Афганистане. В 2-х т. -
М., 1995, Т.1.- С.407.
Чорні тюльпани. Афганський мартиролог України. Вип. 1. - Київ, 1999. - С176.

Олена Іващенко

Додаток

1. Напис типовий.

Архівно-довідкове видання

ПАМ’ЯТКИ
І ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ
ІСТОРІ­­­Ї ТА КУЛЬТУРИ
НА БЕРДИЧІВЩИНІ

Випуск 5

Відповідальний за випуск В.К. Безносюк

Редактор Л.М. Козак
Технічний редактор ММ. Сухова
Коректор Л.В. Гуцало
Комп’ютерна верстка -Т.М. Безверха
Дизайн обкладинки - О.Л. Федорчук

Формат 60x84/16. Папір офсетний.
Друк офсетний. Гарнітура Minion Cyrillic.
Умови, друк. арк. 10,23. Обл.-вид. арк. 9,22.
Тираж 300 прим. Зам. 1504.

Комунальне книжково-газетне видавництво «Полісся».
10008 Житомир, вул. Шевченка, 18а.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру:
серія ЖТ №5 від 26.02.2004 року