Кац, і сім’я Альперовичів, теж євреї, дядько
Промокашка (не знаю, хто він за національ-
ністю, здається, він її не має). Спрявжній
інтернаціанал.

Хоч за націоналныстю я вірменин, але моя
сім’я не живе у Вірменії. Я не знаю вірмен-
ської мови, а мої батьки пам’ятають лише
окремі слова. Мій батько виріс у Львові, на
Вірменській вулиці, отже, він вірменський
поляк, або ж польський вірменин.

Якось я почув від свого дідуся одну легенду.
Думаю, що вона якраз про дружбу різних
народів, про те, що представники різних
народів шукають одне в одного те, чого їм
бракує. Ось ця легенда.

Вірмени — один із найдавнішних народів
світу. Навіть у найпершій книзі людства
Біблії йдється про гору Арарат. На ній жив-
мудрий народ. Якось Бог сказав: «Вірмени,
ви живете на горі Арарат! Подивіться в
долину! Там живуть нерозумні народи!
Одні сіють пшеницю і їдять лише її, а інші
розводять худобу і їдять тільки, м’ясо. І не-
навидять вони один одного: землероби нази-
вають скатярів кровопивцями, а ті їх  —
гноярами. І немає миру поміж ними. І вби-
вають вони одне одного, і немає тій війні
кінця-краю. Ідіть, вірмени, вниз і помиріть
їх!» От зібралися вірмени і пішли, як наказав
їм  Бог.  Приходять вірмени до землеробів і
кажуть: «Позичте нам зерна, а ми віддамо
вам борг теплою шкірою.  Тоді приходять
до скатарів і кажуть:   «Скуштуйте цього
запашного хліба, це і їжа, й ліки водночас.
Міняймося: хліб на шкіру вбитої худоби».
З тих часів і ходить торговий народ вірмени