№ 14.

Здрастуй, Рубене!

Пишу тоді востаннє.

Я зневажаю тебе за те, що ти — слабке
створення, якщо так легко піддаєшся впливу
своєї родини, що заплуталася в забобонах.
Я поважаю твою віру й національність, але
тебе як людину — ні. Немає в тобі знамени-
того вірменського благородства, а живе в
тобі містечкова обмеженість. Ти — чоловік,
недостойний мене. Ти — боягуз.

Коли я через тебе потрапила в халепу,
коли мене звинуватили у спекуляції, ти
прийшов мені на допомогу? Ні! Ти покинув
мене саму виплутуватися. І я виборсува-
лася сама, як могла.

А коли в моєму житті знову з’явилася
проблема — я завагітніла, ти й тит ганебно
втік, хоча я точно знаю: ти впевнений, що це
буде твоя дитина.

Сашко Поспелов, цей комсомольский лідер
і стукач, виявився благороднішим за тебе.
Він запропонував мені вийти заміж навіть
після того, коли дізнався, що дитина не від
нього. І я почала його поважати. Бо зрозу-
міла, що він може збагнути і простити все.
Якщо для тебе нічого не значить те, що ми
виросли разом, сиділи за однією партою, коха-
лися, мали спільний гешефт, були найближ-
чими людьми, тоді ти мені не потрібен.
Я йду з твого життя.

Прощавай.

Галя.