Ірина не могла зупинитися...
Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!
Вона відчувала, що вже перейшла
межу, але нічого не могла з собою вдіяти.
Цей стан вона добре знала, і він її лякав:
зовнішні зорові та слухові сигнали тлумляться,
відступають, натомість чуєш шалене «Ту-дух!
Ту-дух!» у скронях і бачиш перед собою тіль-
ки біле сліпуче сяйво. Це означало, що вона
зірвалася. А тепер летить у прірву, і зупинити
її неможливо. Єдине, що керувало нею в цей
момент — гнів, безмежний, ненаситний, кро-
вожерливий, нестримний, убивчий...
Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!
Вона так довго вчилася мистецтва контро-
лювати свої емоції, надто ж перед началь-
ством і підлеглими!.. Вона давно вже присто-
сувала голос до тихо-ввічливої й водночас
суворо-безкомпромісної манери, відповідної
статусу топ-менеджера, а тепер це був уже не