голос, а якісь мавп’ячі верески і павині трелі.
Вона верещала, немов базарна баба, в якої
хлопчиська поцупили жменьку насіння.

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Перед нею стояли професіонали високого
класу, каріатиди й атланти, які тримали на
своїх плечах її бізнес, а вона їх просто обли-
вала помиями, принижувала, топталася по
них. Ірина розкидалася нищівними образа-
ми і невиправданими звинуваченнями, ризи-
кованими й водночас дитячими погрозами.

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Це вже було занадто. Як же зупинитися?
Як стриматися від бажання порвати на їхніх
очах усі документи, розтрощити меблі?

Стоп, Ірко, зупинися!

Не можу, їй богу, не можу!

Тримайся, Ірко, ти дуже ризикуєш! Так
легко втратити набуте за довгі роки стриму-
вання, зрад, падінь, злетів і ще раз падінь!
Ще не загоїлися рани, завдані чесними су-
противниками і зрадливими друзями! Ще
не зійшли з твого лоба гулі, набиті від зітк-
нення з глухими стінами, холодними погля-
дами та байдужістю.

Не можу, їй-богу, не можу!

Ірко, ти ставиш на карту благополуччя
своєї імперії, створеної з нуля! Ти ж сама її
розгойдуєш! Ти ж потім сама себе з’їси жив-
цем за сьогоднішній скандал!

Не можу, їй-богу, не можу!

Ту-дух-ту-дух! Ту-дух-ту-дух!

Вона врешті почала розрізняти обличчя
своїх підлеглих — заступників, головного
бухгалтера, керівників відділів, секретарки.
Реакція різна - від переляку до погано