16 липня 1756 р. К. Солтик урочисто здійснив коронацію ікони
Бердичівської Богоматері, яка йменувалася Гетманкою Кресовою і стала
згодом однією з найбільш шанованих святинь католицького світу. На честь
цієї події були відлиті золоті, срібні і мідні медалі із зображенням
Бердичівської Божої матері.

Відомо, що у 1772 р. у монастирі босих кармелітів нараховувалось 27
священиків і 1З ченців, які готувались прийняти сан.7 Окрім монастирських
справ, вони опікувались школою (яка за рівнем підготовки відповідала
гімназії), пансіоном та бібліотекою з великою кількістю інкунабул і
стародруків.

Відомості про кармелітську бібліотеку надзвичайно бідні. На сьогодні відомо
лише чотири її інкунабули, які нині є частиною золотого фонду колекції ЦНБ імені В.Вернадського у Києві.8

Серед рукописного зібрання бібліотеки кармелітів найвідомішими у всій Славії
і Туреччині є "Записки Яничара" Костянтина Михайловича з Островиці, знайдені
А.Галензовським у монастирській бібліотеці в 1823 році9 (нині зберігаються в
Зібранні Чарторийських Національного музею у Кракові. Рукопис в 4° на 298
аркушах, польський скоропис XVIІ ст.).

Але найбільше кармеліти опікувалися друкарнею. І згодом саме вона прославила містечко на всю Європу.

Дозвіл на заснування друкарні при монастирі був отриманий від короля Речі
Посполитої Августа ІІІ 14 січня 1758 р. Невдовзі з Австрії було привезено перший
друкарський верстат, а в Скраглівці облаштовано папірню. Налагодження
виробництва, фахове навчання працівників та набір перших книг зайняли більше
року. У 1760 р. побачили світ перших шість бердичівських падань, серед яких був і підручник арифметичних та алгебраїчних правил Юзефа Тожевського на 188 (!) сторінках.

В розпорядженні набирачів були латинські та кириличні шрифти: гравірувальні
й набірні, текстові і титульні, прямі і похилі тощо. Іншими словами, вже у перші
роки свого існування друкарня мало чим поступалася кращим європейським. При ній також було організовано гравірувальну майстерню, серед найвідоміших майстрів якої насамперед назвемо Теодора Раковецького, Теофіла Троцкевича, Івана Филиповича та Іогана Христіана Вінклера.

У видавничій політиці кармелітів проглядається намір охопити майже всі
сторони людської діяльності: від книг богословських, теологічних і
проповідницьких, календарів, словників і шкільних підручників до видань
історичного, політичного й господарського характеру. Знамениті бердичівські
календарі - явище унікальне у багатонаціональній українській культурі. Це були
своєрідні бюлетені релігійних, політичних, господарських і культурних подій. В
них популяризувалися здобутки видатних вчених Європи (астрономічні дані,
наприклад, надходили від астрономів Краківської академії). Тому, очевидно, не
випадковими були колосальні тиражі календарів - сорок тисяч примірників на рік10

У 1760-1800 рр. в друкарні босих кармелітів було видано 264 книги, а за всю
вісімдесятилітню історію її діяльності - 65011 (за іншими відомостями - 71412).
Тобто, в середньому кожних півтора місяці з'являлося нове видання! Друкувалися
книги на латині, польською, а також німецькою, французькою, російською мовами.

Усі ці роки з друкарнею тісно співпрацювали десятки і сотні фахівців, видавців,
вчителів, вчених, богословів, письменників, художників. Тому й не дивно, що з
другої половини XVIII століття Бердичів стає релігійним, науковим і культурним
центром католицького Правобережжя. "Бердичів з точки зору наук біблейських і
талмудистських переважає всі інші європейські міста", - писав у середині минулого
століття історик Владислав Бентковський.13 Цьому в немалій мірі сприяли монастир